Рішення № 100847284, 14.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2021 року Справа № 160/13500/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ А3750 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 року по 06.07.2021 року включно;

- зобов`язати ВЧ А3750 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 року по 06.07.2021 року включно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року у справі №160/12424/20 було зобов`язано Військову частину А3750 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року, яка через протиправну бездіяльність відповідача фактично була виплачена лише 07.07.2021 року. Позивач вважає, що сума грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена йому відповідно до рішення суду від 18.01.2021 року за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року становить 81 329,36 грн. Позивач вказує, що така затримка порушує його права та гарантії соціального захисту, а тому він був змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

До суду 16.09.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військовослужбовці при проходженні ними служби отримують грошове забезпечення. Поняття “грошове забезпечення” відрізняється від поняття “заробітна плата” і не корелюється з ним. Оскільки позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з Військовою частиною А3750 Національної гвардії України, то на нього не розповсюджуються положення статей 116, 117 КЗпП України. Так, на момент звільнення з військової служби позивача, відповідно до вимог чинного законодавства, з ним був проведений повний розрахунок. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

29.09.2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому є необхідність в застосуванні норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Відповідач своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до теперішнього часу не скористався.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та був зарахований на грошове забезпечення до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Позивач проходив військову службу у Військовій частини А3750 в період з 20.12.2013 року по 21.06.2018 року.

Відповідно до наказу командира військової частини А3750 №130 капітана ОСОБА_1 , командира третьої роти охорони військової частини А3750, звільненого наказом командувача військ оперативного командування «Схід» (по особовому складу) від 14.05.2018 року №83, у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": «вважати таким, що справи та посаду здав з 21.06.2018 року.».

З 21.06.2018 року позивача виключено із списків особового складу військової частини А3750 та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м.Львів. Вирішено виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 84,6% місячного грошового забезпечення з 01.06.2018 року по 21.06.2018 року, надбавку за особливість проходження служби у розмірі 10% посадового окладу (грошового забезпечення) з урахуванням окладу за військовим званням з 01.06.2018 року по 20.06.2018 року «Старший лейтенант» у розмірі 1 200 грн., 21.06.2018 року «Капітан» у розмірі 1 270 грн. та надбавки за вислуги років (вислуга років станом на 01.06.2018 року становить 08 років 10 місяців 07 діб). Припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю.

Проте у період проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року не повністю нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Позивач, 15.05.2020 року з метою з`ясування обсягу здійсненого розрахунку при звільненні, звернувся з відповідним запитом на адресу відповідача. 26.05.2020 року ВЧ А3750 отриману заяву, що підтверджується повідомленням про вручення, але відповідь останнім надана не була. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року по справі №160/12424/20 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А3750 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини А3750 щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року включно;

- зобов`язано Військову частину А3750 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

На підставі вказаного рішення позивачу 07.07.2020 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року.

При цьому, грошова компенсація за затримку у виплаті грошової компенсації, що була нарахована та виплачена позивачу за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року по справі №160/12424/20, за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року виплачена останньому не була.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст.17 Конституції України).

Згідно з статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

За приписами ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 р. №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

В силу ст.16-2 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Так, позивачу відповідачем було нараховано 81 329,35 грн. індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 21.06.2018 року. Після звільнення позивача з військової служби та виключення його 21.06.2018 року зі списків особового складу, вказані кошти перераховані та зараховані на його картковий рахунок лише 07.07.2021 року.

Тобто, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі.

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 р. (справа №825/598/17).

Крім цього, у постанові від 15.09.2015 р. (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, суд враховує роз`яснення Верховного Суду України, наведені у п.20 постанові Пленуму №13 від 24.12.1999 р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, відповідно до яких, установивши, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку, у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Так, остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 21.06.2018 р., про що зазначено в наказі командира військової частини А3750 №130 від 21.06.2018 р.

Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини 21.06.2018 р. відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена лише 07.07.2021 р., що підтверджується квитанцією та не заперечується відповідачем, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, період з 22.06.2018 р. по 07.07.2021 р. включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Тому, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, а саме з 22.06.2018 р. по 07.07.2021 р. включно.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає за можливе дану позовну заяву задовольнити з викладених вище підстав.

Судовий збір по даній справі не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3750 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 року по 06.07.2021 року включно.

Зобов`язати Військову частину А3750 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 року по 06.07.2021 року включно.

Судовий збір по даній справі не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма