Рішення № 100847124, 02.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 листопада 2021 р. Справа № 120/5889/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Маслоід О.С.,

за участю:

секретаря судового засідання: Карпінської Т.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Страшка А.А.

представника відповідача: Сосницької І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Вінницької обласної прокуратури (вул.Монастирська, б. 33, м.Вінниця, 21050)

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Вінницької обласної прокуратури (далі – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування з 26.03.2020 року заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (далі Закон); зобов`язання відповідача нарахувати позивачеві заробітну плату (включаючи оплату часу відпустки) за період з 26.03.2020 року по день постановлення судового рішення, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону з урахуванням усіх встановлених їй у цей період надбавок і премій та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період, зобов`язання здійснювати подальше нарахування заробітної плати позивача як прокурору окружної прокуратури виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона з 2013 року працює на посаді прокурора, у період з 26.03.2020 року їй нараховувалась та виплачувалась заробітна плата не у розмірі згідно ст. 81 Закону, а відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», постанови КМУ № 657 від 30.08.2017 року, тобто у меншому розмірі. Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020.

Ухвалою від 14.06.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 07.07.2021 року.

05.07.2021 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовну заяву не визнає, вважає її безпідставною та такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи. По суті спірних правовідносин пояснив наступне. Позивач працює в органах прокуратури, обіймає посаду прокурора Жмеринської місцевої прокуратури. Заробітна плата виплачується позивачеві в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а саме постанови № 505 від 31.05.2012 року. Також відповідач зазначає, що на 2015-2020 роки кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону не були передбачені. З моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України рішення від 26.03.2020 року оплата праці прокурорів регулюється нормами ст. 81 Закону. Але, при цьому, 25.09.2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (надалі Закон № 113), яким також врегульоване питання оплати праці прокурорів на період, визначений цим законом, оплата праці працівників прокуратури здійснюється відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України. Відповідач також посилається на те, що не допускала протиправною бездіяльності, а діяла в межах законодавства. Відповідач пояснює, що відносно позивача кадровою комісією прийнято рішення щодо не проходження атестації, вона не може бути переведена до окружної прокуратури, але не була звільнена, оскільки має статус одинокої матері. Таким чином, відповідач постійно інформує позивача про наявність вакантних посад в органах прокуратури, на які вона може претендувати. Законом № 113 не врегульоване питання звільнення жінок такого статусу. За таких обставин, наказом відповідача позивачеві тимчасово визначено робоче місце в Жмеринській окружній прокуратурі, зобов`язано здійснювати табельного обліку робочого часу позивача. Позивач не набула права на виконання функцій новоствореної прокуратури, а відтак на отримання заробітної плати відповідно до згідно ст. 81 Закону. Відповідач також посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду.

07.07.2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив із викладенням підстав на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

У судовому засіданні 07.07.2021 року представники сторін надали пояснення по суті спірних правовідносин. Судове засідання відкладено на 28.07.2021 року.

13.07.2021 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.07.2021 року до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Судове засідання відкладено на 25.08.2021 року.

У судовому засіданні 25.08.2021 року сторони надавали додаткові пояснення, з`ясовувалось питання щодо підстав нарахування заробітної плати позивачеві. Судове засідання відкладено на 5.09.2021 року.

15.09.2021 року до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів щодо підстав нарахування заробітної плати позивачеві.

У судовому засіданні 15.09.2021 року розпочато дослідження доказів по справі. Судове засідання відкладено на 06.10.2021 року.

23.09.2021 року до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

05.10.2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення справи.

06.10.2021 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 06.10.2021 року клопотання про відкладення задоволено. Судове засідання відкладено на 02.11.2021 року.

У судовому засіданні 02.11.2021 року закінчено дослідження доказів.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

14.12.2015 року наказом відповідача № 1852к позивача призначено на посаду прокурора Жмеринської місцевої прокуратури.

26.03.2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення за № 6-р/2020 по справі № 1-223/2018(2840/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач у 2020 році проходила атестацію прокурорів. Відносно неї першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) 23.11.2020 року прийнято рішення № 2 про неуспішне проходження атестації.

Після чого позивач не була звільнена відповідачем з огляду на те, що відсутні підстави для її звільнення, оскільки позивач має статус одинокої матері.

Згідно наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021 року.

У наказі відповідача від 15.03.2021 року № 369к зазначено, що позивачеві, посаду якої ліквідовано наказом Генерального прокурора «Про затвердження структури та штатної чисельності Вінницької обласної прокуратури» від 17.02.2021 року № 2ш, тимчасово визначити робоче місце в Жмеринській окружній прокуратурі Вінницької області. Керівнику Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області забезпечити ведення щодо позивача табельного обліку використання робочого часу та контроль за службовою дисципліною.

З урахуванням викладеного, оплата праці позивача здійснювалась відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року № 505 (надалі Постанова № 505).

Не погодившись із вказаним нарахуванням заробітної плати позивач звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи питання правомірності нарахуванням позивачеві заробітної плати, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон, який набув чинності 15.07.2015 року, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Ст. 16 Закону визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно вимог ст. 81 Закону заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2; прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи прокуратури України та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог п. 26 р. VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установити, що норми і положення, зокрема, ст. 81, п. 13,14 р. перехідні положення Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

25.09.2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113 (надалі Закон № 113).

Відповідно до п. 3 р. II. Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113 до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Як вже зазначалось, постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури є Постанова № 505.

Але при цьому, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року визнано неконституційним положення п. 26 р. VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

П. 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 року № 2222-IV(справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, дія окремого положення п. 26 р. VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020 року.

Крім цього, на теперішній час, як вже зазначалось, є чинними положення Закону № 113 щодо збереження за прокурорами регіональних, місцевих прокуратур відповідного правового статусу, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення, зокрема, до обласної прокуратури, окружної прокуратури. И саме на цей зазначений період оплата праці працівників регіональних, місцевих прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505.

Додатково суд наголошує на тому, що згідно вимог ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Предметом спору по цій справі є спірний період з 27.03.2020 року щодо невиплати позивачеві заробітної плати згідно вимог ст. 81 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 27.03.2020 року позивачеві нараховувалась та виплачувалась заробітна плата згідно із вимогами Постанови № 505, оскільки, на думку відповідача, з урахуванням того, що позивач не переведена до окружної прокуратури, не здійснює функції прокурора, відповідно не набула права на отримання заробітної плати згідно ст. 81 Закону.

Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивач, зокрема, з 27.03.2020 року обіймає посаду прокурора, її робоче місце знаходиться в Жмеринській окружній прокуратурі Вінницької області, керівником окружної прокуратури здійснюється табельний облік використання її робочого часу та контроль за службовою дисципліною. Позивач здійснює свої повноваження з урахуванням наданих їй умов роботи, виконання наданих повноважень. Відповідачем здійснюється нарахування позивачеві заробітної плати, її трудова книжка також знаходиться у відповідача.

Таким чином, з наведеного вбачається, що за позивачем зберігається її статус прокурора, вона фактично приступила до роботи в Жмеринській окружній прокуратурі, відповідно у наявності виконання усіх умов щодо фактичного переведення позивача до вказаної прокуратури.

В цьому контексті суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що на позивача не розповсюджується умови оплати праці згідно ст. 81 Закону.

Крім цього суд наголошує на тому, що згідно вимог Закону № 113 не на період проведення атестації за прокурорами зберігаються умови щодо оплати їх праці у відповідності до Постанови № 505, а саме на період до їх переведення.

Суд також приймає до уваги посилання позивача на регулювання спірних правовідносин саме спеціальним законом, яким є Закон, а також на неможливість звуження змісту та обсягу конституційних прав та свобод громадянина.

Суд також приймає до уваги завдання адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також принцип верховенства права, згідно якого суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, в якій також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Також суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах /"Лелас проти Хорватії",/ заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і /"Тошкуце та інші проти Румунії",/ заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі /"Лелас проти Хорватії"/, п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі /"Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"/, п. 58, а також рішення у справі /"Ґаші проти Хорватії"/, заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі /"Трґо проти Хорватії",/ заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009року).

Крім цього, суд вказує, що підтверджується матеріалами справи, заробітна плата позивача складається з посадового окладу, премії, надбавки за вислугу років, надбавки за високі досягнення в праці та індексації.

Виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020 року розмір посадового окладу позивача має становити: 2102 грн. х 15 = 31530 грн, проте, як свідчать матеріали справи оклад позивача становить 5660 грн.

При цьому, суд вважає, що визначення конкретної суми у вигляді недоотриманої заробітної плати знаходиться у площині дискреційних повноважень відповідача.

Додатково суд зазначає, що не приймає до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду та посилання на практику Верховного Суду, з огляду на те, що вказана практика Верховного Суду стосується вирішення питання строку звернення до суд у правовідносинах стосовно несвоєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказані правовідносини взагалі не є аналогічними правовідносинам, які є предметом спору по даній справі. Позивач дійсно перебуває на публічній службі, але предметом спору по цій справі є саме неправомірна бездіяльність відповідача щодо нарахування заробітної плати у певному розмірі, тобто предметом спору є правовідносини, які стосуються нарахування та виплати заробітної плати у визначеному розмірі.

Відповідно до сталої судової практики, яка почала базуватися на рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013, справа № 1-13/2013 особа має право на звернення до суду стосовно правовідносин по оплаті праці без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, суд зазначає, що у спірний період відповідач повинен був здійснювати нарахування позивачеві заробітної плати згідно вимог ст. 81 Закону, але не здійснював цього, що, в свою чергу свідчить про наявність протиправної бездіяльності відповідача. При цьому, суд звертає увагу на вагому значимість, тривалість та межі вказаної бездіяльності щодо не нарахування позивачеві вказаної заробітної плати, що суттєво порушувало її конституційні права на оплату праці та вплинуло на її майновий стан.

В цьому контексті суд не приймає до уваги посилання відповідача на причини та обставини такої бездіяльності, оскільки такі фактори, у розрізі зазначеної практики Європейського суду з прав людини, не можуть бути враховані.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачеві з 26.03.2020 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону, з урахування початку перебігу строків (з 27.03.2020 року) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати позивачеві заробітну плату (включаючи оплату часу відпустки) за період з 26.03.2020 року по день постановлення судового рішення, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону з урахуванням усіх встановлених їй у цей період надбавок і премій та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період, суд зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи позивачем було наголошено на помилковому зазначені фрази «без урахування податків та зборів».

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.

Таким чином, з огляду на те, що судом задоволені позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачеві з 27.03.2020 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону, відповідно вказані позовні вимоги також підлягають задоволенню, як похідні.

Щодо позовних вимог про зобов`язання здійснювати подальше нарахування заробітної плати позивача як прокурору окружної прокуратури виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону, суд зазначає наступне.

Право на захист — це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Отже, така вимога на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок ще не проведено.

Щодо допуску рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1 - 4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Отже, негайному виконанню підлягають рішення у майнових спорах про присудження виплати (стягнення) вже нарахованих платежів (допомог, пенсій, заробітної плати тощо).

Разом з тим, у даній справі розглядаються вимоги про зобов`язання відповідача зробити перерахунок заробітної плати позивача, тобто рішення суду буде мати зобов`язальний характер - відповідно таке рішення не підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Зважаючи на відсутність документів на підтвердження судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись Конституцією України, Законами України «По прокуратуру», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та ст. 2, 9, 77, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування ОСОБА_1 з 27.03.2020 року заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 ЗУ "Про прокуратуру".

Зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи оплату часу відпустки) за період з 27.03.2020 року по день постановлення судового рішення, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 ЗУ "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач - Вінницька обласна прокуратура (вул.Монастирська, б. 33, м.Вінниця, 21050)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 05.11.2021 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна