Ухвала суду № 100845185, 05.11.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/6666/20

У Х В А Л А

05 листопада 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Скрипник К.О.

за участю секретаря судового засідання Бунакової С.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020040000000263 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора Філь О.І.

захисника адвоката Кияненко Д.О.,

представника потерпілого Черненкова В.О.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні захисник адвокат Кияненко Д.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася з клопотаннями про визнання очевидно недопустимими доказів, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які долучені прокурором для дослідження під час судового розгляду. Клопотання обґрунтовано тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні письмові докази, які підтверджують повноваження слідчого, відсутня постанова про визначення групи слідчих, яких було уповноважено на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020040000000263, що підтверджується протоколом надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 18.08.2020 року, складеному в порядку ст. 290 КПК України.

Прокурор та представник потерпілого в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав клопотання свого захисника та просив його задовольнити.

Суд, вислухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, вивчивши та перевіривши матеріали справи у їх сукупності приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ст. 86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.

Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

За вимогами ст. 87 КПК, докази є недопустимими, якщо вони отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Учасник провадження має право заявити клопотання про очевидну недопустимість й із визначених підстав, проте в такому випадку він не може керуватися лише підставою, наведеною в ст. 87 КПК України, а має довести наявність критерію очевидності. Зазначена позиція підтверджується листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2012 р. № 223-1446/0/4-12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», в якому визначено, що докази, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими. В листі визначено, що зазначене правило застосовується й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Так, суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів унаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.

Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Визнання доказів недопустимими та припинення їх дослідження на стадії судового розгляду можливе виключно в разі наявності критерію очевидності, а враховуючи загальне визначення допустимості доказів, то очевидність повинна полягати саме в порушенні порядку, встановленого КПК України, або у невідповідності його нормам. Процесуальний закон не визначає чіткого переліку підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, і клопотання про очевидну недопустимість може бути заявлено з будь-яких підстав порушення порядку отримання доказів, у тому числі у зв`язку з істотним порушенням прав і свобод людини. В свою чергу єдиним критерієм, яким суд повинен керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.

Отже, суд прийшов до висновку, що при вирішенні питання обґрунтованості заявленого клопотання адвоката Кияненко Д.О., у суду відсутній критерій очевидності недопустимості доказів, судом враховано, що на даній стадії кримінального провадження не досліджені докази, тому суд вважає клопотання таким, що подано передчасно, та суд буде вирішувати питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, у зв`язку з чим у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Керуючись ст.ст.110, 369-372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання захисника адвоката Кияненко Д.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про визнання очевидно недопустимими доказів – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Суддя К.О. Скрипник