Рішення № 100844553, 01.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19689/20

Провадження № 2/522/4473/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Баланюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського Науково - дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просить:

Поновити строк подання позову.

Визнати противоправним та скасувати Наказ директора Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26.08.2020 року № 347 яким звільнено ОСОБА_1 з 31 серпня 2020 року з посади судового експерта відділу психологічних досліджень у зв`язку з закінченням строкового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді.

Стягнути кошти за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням із посади.

Позивачка мотивує вимоги тим, що вважає звільнення незаконним та таким, що порушує ії права, свободи та інтереси. Вона є матір`ю одиначкою та має на утримані трьох неповнолітніх дітей, один із яких є малолітнім. Ця робота є основним джерелом отримання доходів, а при звільнені ій не була запропонована інша робота. Крім того, вона була звільнена в період знаходження у відпустці в зв`язку з оголошенням карантину.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі, встановлений спрощений порядок розгляду справи.

29 червня 2021 року представник відповідача надав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволені позову. Зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Щодо незаконного звільнення у період знаходження ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати зазначають наступне. Вона займала посаду за строковим трудовим договором на час відсутності основаного працівника ОСОБА_2 у соціальній відпустці для догляду за дитиною. Отже, перебування на строковому трудовому договорі є підставою для звільнення працівника з займаної посади в разі виходу основного працівника.

Щодо позбавлення ОСОБА_1 основного джерела отримання доходу. Вказують, що при звільнені з нею проведений розрахунків у строки встановлені діючим законодавством. Твердження позивачки, що ця робота для неї була основним джерелом отримання доходу є безпідставним, необґрунтованим та суперечить наявним наказам інституту про надання відпусток без збереження заробітної плати з квітня по серпень 2020 року, які надані на підставі заяв позивача. Тобто, з наведеного можливо зробити висновок, що вона не потребувала в отримані заробітної плати (єдиного джерела отримання доходу) у зазначений період часу для утримання та забезпечення своїх дітей. Позивачка з дня прийняття на посаду до дня звільнення відпрацювала фактично лише два місяці та майже весь час перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Крім того, позивачка не зверталась до відділу роботи з кадрами та до керівництва ОНДІСЕ с заявами про переведення на іншу вакантну посаду.

Учасники справи в судове засідання 01 листопада 2021 року не з`явились.

Представник відповідача звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи без ії участі Доводи, викладені у ії відзиві на позовну заяву підтримує повністю та просить відмовити у задоволені позову повністю.

Представник позивачки просить розглянути справу без його участі на підставі існуючих доказів. Звертає увагу, що відповідачем при звільнені не була дотримана процедура звільнення позивачки, яка є матір`ю одиначкою. Також відповідачем не були надані докази, щодо відсутності вільних місць на які можливо перевести позивачку.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

В ході судового розгляду встановлено, наказом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 16 - к від 23 січня 2020 року прийнято ОСОБА_1 на посаду судового експерта сектору лінгвістичних, психологічних та інших досліджень лабораторії криміналістичних досліджень № 2 Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз з 27 січня 2020 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 до фактичного виходу її на роботу (а.с. 64).

30 квітня 2020 року ОСОБА_1 попереджена із змінами в організації праці та скорочення посади, а саме посади судового експерта сектору лінгвістичних, психологічних та інших досліджень лабораторії криміналістичних досліджень № 2 (займаної на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці в період для догляду за дитиною до трьох років) та керуючись ст. 49-2 КЗпП України запропоновано зайняти посаду судового експерта відділу психологічних та інших досліджень (на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до 3-х років) (а.с. 66).

ОСОБА_1 надала згоду на переведення ії на посаду судового експерта відділу психологічних та інших досліджень Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років) посадовим окладом згідно з штатним розписом, про що свідчить заява від 04 травня 2020 року. Також у заяві зазначила, що з наказом від 29.04.2020 року № 74 «Про введення в дію штатного розпису ОНДІСЕ» ознайомлена (а.с. 67).

Наказом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 04 травня 2020 року ОСОБА_1 , судового експерта сектору лінгвістичних, психологічних та інших досліджень Лабораторії криміналістичних досліджень № 2 Одеського науково -дослідного інституту судових експертиз, призначену на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника, переведено на посаду судового експерта відділу психологічних та інших досліджень, на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника, до фактичного виходу його на роботу, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом (а.с. 65).

При цьому, на підставі заяв ОСОБА_1 надавались відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з карантинними заходами з 08 квітня 2020 року по 24 квітня 2020 року, з 27 квітня 2020 року по 11 травня 2020 року, з 12 травня 2020 року по 22 травня 2020 року, 25 травня 2020 року по 22 червня 2020 року, з 23 червня 2020 року по 31 липня 2020 року, з 03 серпня 2020 року по 31 серпня 2020 року (а.с. 68-73).

Наказом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 347-к від 26 серпня 2020 року, відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки»:

1. Звільнено ОСОБА_1 з посади судового експерта відділу психологічних та інших досліджень Одеського науково дослідного інституту судових експертиз 31 серпня 2020 року у зв`язку з закінченням строкового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

2. Відділу бухгалтерського облік та звітності здійснити виплату компенсації за невикористану частину щорічної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 27.01.2020 року по 31.08.2020 року тривалістю

Підставою зазначено: наказ від 26.08.2020 № 346-к «Про вихід на роботу ОСОБА_2 з соціальної відпустки для догляду за дитиною».

З зазначеним наказом позивачка не згодна та просить його скасувати, оскільки відповідачем при звільнені не була дотримана процедура звільнення позивачки, яка є матір`ю одиночкою. Також відповідачем не були надані докази, щодо відсутності вільних місць на які можливо ії перевести.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Отже, при укладенні трудового договору з ОСОБА_1 погоджено та визначено конкретний термін, так і час настання строку закінчення трудового договору, а саме повернення на роботу працівника ОСОБА_2 з відпустки по догляду за дитиною.

Так, 25 серпня 2020 року судовий експерт відділу психологічних та інших досліджень ОНДІСЕ Євграфова К.О. звернулась з заявою про переривання соціальної відпустки для догляду за дитиною до трьох років у зв`язку з виходом на роботу 01 вересня 2020 року (а.с. 75).

Наказом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 26 серпня 2020 року № 346-к ОСОБА_2 судового експерта відділу психологічних та інших досліджень ОНДІСЕ, вважати такою, що приступила до роботи з 01 вересня 2020 року з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.74).

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, закон надав право сторонам при укладенні строкового трудового договору особливості порядку звільнення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Вирішуючи питання про припинення строкового трудового договору, у разі надання права працівнику ставити питання про його продовження, однак якщо працівник таке право не використав, трудові відносини між сторонами строкового труовго договору припинилися і фактично не тривали на час закінчення дії строкового договору, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має підстави звільнити працівника у зв`язку з закінчення строку трудового договору.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.

Таке звільнення можливе, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноким матерям провадиться з обов`язковим працевлаштуванням, однак власник зобов`язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Однак відносини між власником (підприємством) і працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають істотну специфіку. Передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноким матерям, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Такий правовий висновок зроблено як Верховним Судом України у постанові у справі за № 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, так і підтверджено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/167/16-ц від 16 січня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц підтвердила вказаний правовий висновок.

Згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України, що не суперечить вимогам частини третьої статті 184 КЗпП України, яка передбачає можливість одиноким матерям після закінчення строкового трудового договору, при цьому головною умовою можливості такого звільнення є імперативна вимога щодо обов`язкового працевлаштування такої жінки зі збереженням середньої заробітної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Разом з тим позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню позивачка не заявляла, однак не позбавлена такої можливості.

Суд не приймає до уваги доводи позивачки про винесення спірного наказу у період перебування ії у відпустці, оскільки звільнення працівника у зв`язку з закінченням строку трудового договору можливо у період перебування у відпустці такого працівника, про що зазначено у листі Міністерства соціальної політики України «Щодо закінчення строкового договору» від 31.01.2012 року № 30/13/133-12.

Отже, враховуючи, що основний працівник судовий експерт відділу психологічних досліджень Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Євграфова К.О. приступила до роботи з 01 вересня 2020 року, а строк дії строкового договору з ОСОБА_1 був погоджений, тому відсутні правові підстави для скасування наказу від 26.08.2020 року № 347-к яким звільнено ОСОБА_1 з 31 серпня 2020 року з посади судового експерта відділу психологічних досліджень Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз у зв`язку з закінченням дії строкового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

З урахуванням того, що позовні вимоги про поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання протиправними та скасування наказу, тому у задоволенні цих вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 05 листопада 2021 року.

Суддя Р.Д. Абухін

01.11.2021