Рішення № 100843097, 27.10.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2231/21

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,

розглянувши справу №916/2231/21

за позовом Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Чорноморської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (адміністрація морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 38728418)

до відповідача: Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ЧОРНОМОРСЬК" (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672)

про стягнення 11 170 137,11 грн;

представники сторін:

від позивача – Тодорашко А.В.;

від відповідача – Марченко Д.В.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (адміністрація морського порту Чорноморськ) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ЧОРНОМОРСЬК" про стягнення 11 170 137,11 грн, з яких: 10 187 575,53 грн заборгованості, 315 693,04 грн інфляційних втрат, 551 925,96 грн пені, 114 942,58 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору постачання теплової енергії №32-Пп-ЧФ-21 від 17.02.2021р.

Вказує, що для оплати вартості наданих відповідачу в січні-лютому 2021 року послуг з постачання теплової енергії виставив рахунки, які до теперішнього часту відповідачем не сплачено й заборгованість складає 10 187 575,53 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати, нарахував останньому пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою від 02.08.2021 прийнято позовну заяву (вх. №2316/21 від 28.07.2021р.) Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (адміністрація морського порту Чорноморськ) до розгляду, відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.09.2021, запропоновано відповідачу реалізувати процесуальне право на подання відзиву.

01.09.2021 до суду надійшла заява представника відповідача (вх. №22919/21) про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 01.09.2021 відкладено підготовче судове засідання на 15.09.2021.

15.09.2021 до суду надійшла заява представника відповідача (вх. №24382/21) про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 15.09.2021 відкладено підготовче судове засідання на 28.09.2021.

27.09.2021 до суду надійшло клопотання представника відповідача (вх. №25478/21) про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 28.09.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2021.

04.10.2021 до суду надійшло клопотання представника відповідача (вх. №25969/21) про зменшення розміру пені, в якому представник, посилаючись на майновий стан відповідача, наявність дебіторської заборгованості контрагентів та третіх осіб перед відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків, незначність прострочення виконання зобов`язання, просив зменшити нараховану позивачем пеню до 2759,63 грн, що складає 0,5% від заявленої до стягнення суми пені.

27.10.2021 до суду надійшли письмові заперечення позивача (вх. №28565/21) щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

27.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

17.02.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було укладено Договір постачання теплової енергії №32-Пп-ЧФ-21 (далі – Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник бере на себе зобов`язання поставляти «Споживачеві» через свої теплові мережі теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому обсягах відповідно до обсягів поставки (Додаток 1), а споживач зобов`язується сплачувати отриману теплову енергію згідно встановленої вартості у строки, передбачені даним Договором.

Вартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблена на котельнях постачальника, враховуючи передачу мережами, на дату укладання договору становить 3 037,36 грн (без ПДВ) (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. п. 4.1., 4.6. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач отримує рахунок на передплату (авансовий платіж) на наступний розрахунковий період у розмірі планового обсягу споживання теплової енергії, вказаного у Додатку 1 до цього Договору. Авансовий платіж підлягає оплаті не пізніше 25 числа місяця, за який виставлено рахунок. Споживач щомісячно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, здійснює доплату різниці між сумою виставленого остаточного рахунку та сумою авансу.

Пунктом 6.3. Договору встановлено, що споживач зобов`язаний, зокрема: суворо дотримуватись вимог Договору й діючий нормативно-правових актів; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 13.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє по 31.12.2021, а в частині розрахунків – до повного виконання.

Сторони досягли згоди, що умови даного договору відповідно до ст. 631 ЦК України застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.01.2021 року.

Для оплати вартості наданих в січні-лютому 2021 послуг з постачання теплової енергії позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки:

- №КМ/261 від 31.01.2021 на суму 5 192 723,27 грн;

- №КМ/2 495 від 17.02.2021 на суму 4 994 852,26 грн.

Матеріали справи містять підписані позивачем та відповідачем Акти надання послуг теплопостачання:

- №КМ/261 від 31.01.2021 на суму 5 192 723,27 грн;

- №КМ/2 495 від 28.02.2021 на суму 4 994 852,26 грн.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, який не був визнаний судом недійсним у встановленому порядку, укладений між сторонами договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи факту надання відповідачу послуг, обумовлених договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 10 187 575,53 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за цим Договором регламентується чинним законодавством України. За прострочення грошових зобов`язань за цим Договором споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення оплати від суми заборгованості (п. п. 8.1., 8.4. Договору).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його правильним та обґрунтованим, зв`язку з чим вимоги в частині стягнення з відповідача 315 693,04 грн інфляційних втрат, 551 925,96 грн пені, 114 942,58 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача стосовно зменшення розміру пені до 0,5%, суд враховує положення статті 233 ГК України, згідно яких у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язано з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав зменшення суми пені, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

Наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем також не може бути винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

Також, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність збитків, понесених позивачем внаслідок затримки оплати наданих послуг, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення пені покладений саме на відповідача.

Серед іншого, суд враховує, що жодного платежу на погашення заборгованості за надані послуги відповідачем за тривалий час з моменту виникнення зобов`язання з оплати, не здійснено. При цьому суд бере до уваги, що позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами та несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про недоведеність відповідачем винятковості обставин, наведених в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені, з огляду на що відповідне клопотання задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Чорноморської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (адміністрація морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 38728418) до Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ЧОРНОМОРСЬК" (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672) про стягнення 11 170 137,11 грн – задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ "ЧОРНОМОРСЬК" (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672) на користь Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Чорноморської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (адміністрація морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вулиця Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 38728418) 10 187 575,53 грн заборгованості, 315 693,04 грн інфляційних втрат, 551 925,96 грн пені, 114 942,58 грн 3% річних, 167 552,06 грн витрат зі сплати збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 27 жовтня 2021. Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2021 р.

Суддя Р.В. Волков