Рішення № 100843060, 26.10.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року Справа № 915/663/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Виконувача обов`язків заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (вул. Нікольська,73, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 02910048)

в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м.Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача: Приватного підприємства “Юніті” (вул. Олега Ольжича (Ленінградська), 1-г, м. Миколаїв, 54052, код ЄДРПОУ 23398028)

про: стягнення коштів в сумі 441452,31 грн за безоплатне користування земельною ділянкою

за участі представників учасників справи:

від позивача: Кравченко О.А. (самопредставництво)

від відповідача: не з`явився.

Прокурор: Григорян Е.Р.

ВСТАНОВИВ:

24.05.2021 на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Виконувача обов`язків заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-2515вих-21 від 21.05.2021 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача коштів в сумі 441452,31 грн за безоплатне користування земельною ділянкою площею 11188 кв.м по вул. Олега Ольжича (Ленінградській), 1-г у м. Миколаєві у вигляді неодержаної орендної плати.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що після закінчення строку дії договору оренди земельна ділянка площею 11188 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:042:0012 протиправно використовується відповідачем для реконструкції нежитлових приміщень в багатоквартирний житловий будинок без оформлення у визначений законом спосіб права користування нею та без сплати орендної плати.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/663/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 31.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22 червня 2021 року о 09:50, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

22.06.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення розгляду справи на 26.08.2021 о 10:00 год.

26.08.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 14 вересня 2021 року о 10:20 год.

14.09.2021 судове засідання по суті не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 20.09.2021 призначено розгляд справи по суті на 26 жовтня 2021 року о 10:00 год.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 ГПК України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження відповідача є: м. Миколаїв, вул. Ленінградська, будинок 1Г.

Ухвали суду від 31.05.2021, від 22.06.2021, від 26.08.2021 та від 20.09.2021 відповідачеві надіслано за вказаною адресою та повернуто суду без вручення з довідкою “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач повідомлявся за юридичною адресою про розгляд справи, жодних заяв або клопотань на розгляд суду не подано, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В ч. 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 26.10.2021 прокурор підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просить позовні вимоги задовольнити.

На підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

06.06.2008 між Миколаївською міською радою та ПП “Юніті” укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 13.03.08 за №22/56 передає, а ПП “Юніті” для реконструкції нежитлових приміщень в багатоквартирний житловий будинок по вул. Ленінградській, 1-г (п.1.1. Договору).

За умовами п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка площею 11188 кв.м. без права передачі її в суборенду.

Відповідно до п.3.1. Договір діє протягом 2 (двох) років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням, що до продовження строку дії договору.

За умовами п.4.1. Договору за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі.

Відповідно до п. 12.2 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 12.6 Договору, орендар за умови належного виконання своїх обов`язків має за інших рівних умов переважне право на продовження строку оренди (поновлення договору). У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 05.06.2020 строк дії Договору закінчився 12.06.2010, за умовами останнього та відповідно до положень законодавства України продовжений (пролонгований) не був.

Так само за інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 03.07.2020 договір оренди з ПП «Юніті» продовжений не був, рішення щодо продовження строку дії останнього міською радою не приймались.

Відповідно до п.п. 7.1, 12.7 Договору після припинення дії останнього орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Приватне підприємство “Юніті” на підставі договору іпотеки №3604 від 04.09.2006 набуло у власність нежитлову будівлю загальною площею 2397,10 кв.м. по вул. Ленінградській, 1-г у м. Миколаєві. Державну реєстрацію права власності проведено 27.11.2006.

Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності площею 11188 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:042:0012 за адресою: вул. Ленінградська, 1-г у м. Миколаєві.

Звертаючись до суду в інтересах держави прокурор вважає, що після закінчення строку дії договору оренди земельна ділянка площею 11188 кв. м з кадастровим номером 4810136600:07:042:0012 протиправно використовується відповідачем для реконструкції нежитлових приміщень в багатоквартирний житловий будинок без оформлення у визначений законом спосіб права користування нею та без сплати орендної плати, що підтверджується відповідною інформацією Головного управління ДПС у Миколаївській області від 23.04.2021.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача коштів у сумі 441452,31 грн за безоплатне користування земельною ділянкою площею 11188 кв.м по вул Олега Ольжича (Ленінградській) , 1г у м. Миколаєві у вигляді неодержаної орендної плати.

При вирішенні даної справи судом враховано наступне.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України). Згідно із п.8 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого само-врядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому, у комунальній власності, згідно з ст.83 ЗК України, перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов`язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки; набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов`язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.(ст.2 Закону).

В силу приписів ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територі-альних громад для всіх потреб.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України).

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зі змісту ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Таким чином, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв`язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Оскільки право власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:042:0012, зареєстровано за ПП «Юніті», Миколаївська міська рада позбавлена можливості передати її в оренду іншим особам та отримувати від цього прибуток.

Таким чином, з часу закінчення строку дії договору оренди (12.06.2010) плата за землю власником об`єкта нерухомості самостійно не декларувалась та не сплачувалась, внаслідок чого власник землі (територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради) дохід від її використання не отримував.

Відповідно до інформації ГУ ДФС у Миколаївській області від 23.04.2021 податкова звітність з плати за землю за податкові періоди 2017-2021 роки ПП «Юніті» до податкового органу не надавалась, плата за землю за вказаний період не здійснювалась.

За умовами п. 9.4 Договору орендна плата вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладення нового договору оренди землі.

У зв`язку з зазначеним, внаслідок неправомірних дій відповідача міською радою розмір втраченого доходу розраховано з огляду на розмір орендної плати за договором оренди землі за період з 01.11.2017 по 01.03.2021, протягом якого земельна ділянка використовувалась відповідачем без відповідних правових підстав.

За умовами п. 4.2. Договору розмір орендної плати за земельну ділянку (11188 кв.м) встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.11.2017 до 01.01.2018 становить:

з 01.11.2017 - 01.12.2017: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10 924,95 грн.;

з 01.12.2017- 01.01.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10 924,95 грн.;

де: 4 369 980,50 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2017 році;

3% - умови щодо розміру річної орендної плати;

12 міс. - кількість місяців у році.

Розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.01.2018 до 01.01.2019 становить:

з 01.01.2018 - 01.02.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.02.2018 - 01.03.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.03.2018 - 01.04.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.04.2018 - 01.05.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.05.2018 - 01.06.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.06.2018 - 01.07.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.07.2018 - 01.08.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.08.2018 - 01.09.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.09.2018 - 01.10.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.10.2018 - 01.11.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.11.2018 - 01.12.2018: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.12.2018 - 01.01.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

де: 4 369 980,50 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2018 році;

3% - умови щодо розміру річної орендної плати;

12 міс. - кількість місяців у році.

Розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.01.2019 до 01.01.2020 становить:

з 01.01.2019 - 01.02.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.02.2019 - 01.03.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.03.2019 - 01.04.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.04.2019 - 01.05.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.05.2019 - 01.06.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.06.2019 – 01.07.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.07.2019 - 01.08.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.08.2019 - 01.09.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.09.2019 - 01.10.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.10.2019 - 01.11.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.11.2019 - 01.12.2019: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

з 01.12.2019 - 01.01.2020: 4 369 980,50 х 3%:12міс.=10924,95 грн.;

де: 4 369 980,50 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2019 році;

3% - умови щодо розміру річної орендної плати;

12 міс. - кількість місяців у році.

Розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.01.2020 до 01.01.2021 становить:

з 01.01.2020 - 01.02.2020: 4 843 187,91 х 3%:12міс.=12107,97 грн.;

з 01.02.2020 - 01.03.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.03.2020 - 01.04.2020: 0 (відповідно до Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ);

з 01.04.2020 - 01.05.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.05.2020 - 01.06.2020: 4 843 187,91хЗ%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.06.2020 - 01.07.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.07.2020 - 01.08.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.08.2020 - 01.09,2020: 4 843 187,91 х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.09.2020 - 01.10.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.10.2020 - 01.11.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.11.2020 - 01.12.2020: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.12.2020 - 01.01.2021: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107)97грн.;

де: 4 843 187,91грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2020 році;

3% - умови щодо розміру річної орендної плати;

12 міс - кількість місяців у році.

Розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.01.2021 до 01.03.2021 становить:

з 01.01.2021 - 01.02.2021: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.;

з 01.02.2021 - 01.03.2021: 4 843 187,91х 3%:12міс.=12107,97грн.

Загальний розмір недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за безоплатне використання земельної ділянки у період з 01.11.2017 до 01.03.2021 становить 441 452,31 грн.

Про необхідність сплати ПП «Юніті» коштів за використання вказаної земельної ділянки вказувалось у листі Миколаївської міської ради від 18.03.2021, скерованому 22.03.2021 на адресу підприємства.

Проте відповідачем до теперішнього часу розмір втраченої орендної плати не сплачено, що підтверджується інформацією ГУ ДПС у Миколаївській області від 23.04.2021 та листом Миколаївської міської ради від 29.03.2021.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної шкоди.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказана стаття досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок Іншої.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, у зв`язку із наявністю права власності на нерухоме майно на відповідача було покладено обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване. Цього обов`язку відповідач не виконав, а отже, без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі в сумі 441452,31 грн, які підлягають стягненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15, Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 №922/3412/17.

На підставі викладеного, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості з огляду на таке.

Статтею 1311 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям. У зв`язку з цим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не бути суспільним інтересом, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, використання земель без правовстановлюючих документів та безоплатно не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Отже, правовідносини щодо використання земель становлять суспільний інтерес, а незаконність при їх використанні такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСШІ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Несплата фактичним землекористувачем орендної плати за використання земель грубо порушує інтереси держави, оскільки спричиняє ненадходження до бюджету визначених земельним та податковим законодавством коштів. Зазначене має своїм наслідком недофінансування бюджету та неможливість реалізації місцевих програм. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Вказане є підставою для захисту прокурором інтересів держави шляхом пред`явлення цього позову.

Статтями 13, 14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п. «а» ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належить справляння плати за землю, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель.

Земельна ділянка, на якій розташована належні ПП «Юніті» будівля, відноситься до комунальної власності та належить Миколаївській міській раді.

За таких обставин право пред`явлення позову до відповідача про стягнення збережених без достатніх правових підстав коштів орендної плати за землю належить Миколаївській міській раді.

Плата за землю, яка є складовою податку на майно (ст. 265 Податкового кодексу України) відповідно до вимог ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України, належить до доходів загального фонду бюджетів міст обласного значення. У зв`язку з цим збитки за безоплатне використання земельної ділянки у вигляді неотриманої орендної плати за землю підлягають перерахуванню на рахунок Миколаївської міської ради, яка діє від імені власника цієї ділянки територіальної громади м. Миколаєва.

Зі змісту положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, постанові від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, «нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Упродовж 2020 - 2021 років органами прокуратури Миколаївської області на адресу Миколаївської міської ради неодноразово скеровувались запити з метою з`ясування стану сплати ПП «Юніті» коштів за використання земельної ділянки комунальної власності, а також ефективності вжитих міською радою заходів для її стягнення.

Водночас, позивач, починаючи з березня 2020 року, обмежувався наданням прокурору розрахунку заборгованості ПП «Юніті» та відомостей про її фактичну несплату (відповіді від 05.06.2020, 03.07.2020, 18.01.2021 а.с.26-28).

Інші заходи, окрім скерування на адресу відповідача 28.10.2020, 18.03.2021 листів з пропозицією сплатити збитки у вигляді неодержаних доходів за фактичне користування земельною ділянкою, міською радою не вживались (а.с.30-32).

На запит Окружної прокуратури міста Миколаєва від 19.04.2021 (а.с.36), в якому звернуто увагу позивача на необхідність вжиття заходів до стягнення з ПП «Юніті» коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комунальної власності, міською радою 30.04.2021 повідомлено про незмінність позиції з даного питання та непред`явлення

відповідного позову.

Разом з тим, відповідних дій Миколаївською міською радою до суду на захист інтересів територіальної громади не здійснено, що спричиняє ненадходження коштів до місцевого бюджету.

Такі дії позивача свідчать про його усвідомлену пасивну поведінку як уповноваженого суб`єкта владних повноважень, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави в суді.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд наголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 звернуто увагу на те, що розумність строку для самостійного вжиття позивачем заходів оцінюється з урахуванням можливості подальшого відчуження спірного майна, настання невідворотних наслідків, значимості судового захисту та ні.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного спору до господарського суду Миколаївською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 6621,78 грн, про що свідчить платіжне доручення №658 від 18.05.2021.

З зазначеного витікає, що судовий збір в розмірі 6621,78 грн згідно ст. 129 ГПК України, слід відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі з відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 130, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Юніті” (вул. Олега Ольжича (Ленінградська), 1-г, м. Миколаїв, 54052, код ЄДРПОУ 23398028) на користь Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м.Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573) кошти в сумі 441452,31 грн за безоплатне користування земельною ділянкою площею 11188 кв.м по вул. Олега Ольжича (Ленінградській), 1-г у м. Миколаєві у вигляді неодержаної орендної плати (на розрахунковий рахунок UA588999980314000611000014483 УК у м. Миколаєві/Центральний район/, ЄДРПОУ одержувача 37992781, банк одержувача Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200).

3. Стягнути з Приватного підприємства “Юніті” (вул. Олега Ольжича (Ленінградська), 1-г, м. Миколаїв, 54052, код ЄДРПОУ 23398028) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 6621,78 грн.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

особа, яка звернулась до суду за захистом інтересів держави: Виконувач обов`язків заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (вул. Нікольська,73, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 02910048)

позивач: Миколаївська міська рада (вул. Адміральська, 20, м.Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573)

відповідач: Приватне підприємство “Юніті” (вул. Олега Ольжича (Ленінградська), 1-г, м. Миколаїв, 54052, код ЄДРПОУ 23398028).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 05.11.2021.

Суддя В.О.Ржепецький