Рішення № 100842926, 05.11.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2021 р. м. Київ

Справа № 911/2329/21

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Євросем” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна компанія “Світ Агро” про стягнення 102 538,87грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Євросем” (далі – ТОВ «Євросем») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна компанія “Світ Агро” (далі – ТОВ «МК «Світ Агро») про стягнення 102538,87грн з яких: 56 600,31грн - основний борг; 20 148,91грн – 30% річних за період з 01.05.2020 по 03.07.2021; 7 309,56грн – пеня за період з 01.05.2020 по 01.05.2021; 18 480,09грн - штраф.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №66923 від 07.04.2020 в частині оплати переданого товару у встановлений договором строк (а.с.1-6).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.09.2021 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.59-60).

Копія вказаної ухвали отримана позивачем 13.09.2019, а відповідачем – 14.09.2021, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103279703603, 0103279703239 (а.с.62-63).

В силу п.3 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Ухвала суду, за змістом п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Отже, відповідна ухвала вважається врученою позивачу – 13.09.2021, відповідачу – 14.09.2021.

Відзив на позов до закінчення строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України для подання відзиву, від відповідача не надійшов.

Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.

07.04.2020 між ТОВ “Євросем” (постачальник) та ТОВ «МК “Світ Агро” (покупець) укладено договір поставки №66923, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива (товар), на умовах попередньої оплати, а покупець - прийняти товар, сплатити його вартість на умовах, передбачених договором (додатковими угодами та специфікаціями) (далі – договір, а.с.28-30).

Відповідно до п. 2.1 договору найменування (асортимент) товару, його кількість за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід`ємними його частинами. При цьому, ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату укладення договору (підписання специфікації).

Вартість товару складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках вказаного договору (п. 2.2 договору).

Згідно п. 4.1 договору сторонами погоджено, що постачання товару здійснюється на наступних умовах: EXW (згідно Інкотермс у редакції 2010 року) – склад постачальника, якщо інше не буде визначено у специфікації.

Відповідно до п. 4.4 договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю, вказаною у видатковій накладній, а за якістю – відповідно до якості, вказаній у документі про якість; датою поставки (передачі) товару є дата, вказана у видатковій накладній. Як визначено згаданим пунктом договору, право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару.

Як погоджено сторонами п. 5.1 договору, оплата товару здійснюється в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника; підставою платежу є даний договір.

В силу п. 5.3 договору товар вважається оплаченим покупцем, а грошові кошти перерахованими у момент надходження грошей на поточний рахунок постачальника.

Вказаний договір є укладеним з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладення (п. 8.1 договору).

Додатками до відповідного договору є специфікації, якими визначено перелік, кількість товару, його ціна, порядок та умови передачі товару та оплати, а саме:

- №1 від 07.04.2020, згідно якої постачальник мав поставити покупцю товар на суму 48 000,24грн, а покупець - оплатити такий товар до 30.04.2020 (а.с.31);

- №2 від 27.04.2020, згідно якої постачальник мав поставити покупцю товар на суму 9 600,05грн, а покупець - оплатити його до 30.04.2020 (а.с.32);

- №3 від 28.04.2020, згідно якої постачальник мав поставити покупцю товар на суму 4 000,02грн, а покупець - оплатити такий товар до 30.04.2020 (а.с.33).

На оплату вказаного товару позивачем виставлено рахунки, а саме: №1023 від 07.04.2020 на суму 48 000,24грн; №1481 від 27.04.2020 на суму 9 600,05грн; №1601 від 28.04.2020 на суму 4 000,02грн (а.с.34-36).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 61600,31грн згідно видаткових накладних:

- №972 від 12.06.2020 на суму 48 000,24грн (а.с.37);

- №1369 від 12.06.2020 на суму 9 600,05грн (а.с.38);

- №1409 від 12.06.2020 на суму 4 000,02грн (а.с.39).

Платіжним доручення №2103 від 12.06.2020 відповідачем перераховано позивачу 5 000грн, з призначенням платежу: «згідно рахунку №1023 від 07.04.2020» (а.с.40).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що борг за поставлений товар становить 56 600,31грн.

Предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором, за порушення виконання відповідного зобов`язання.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами змінено загальне правило, визначене відповідною нормою, та узгоджено, що оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати при цьому, специфікаціями до договору сторонами погоджено, що оплата за товар, постачання якого передбаченого вищевказаними специфікаціями, мала бути здійснена до 30.04.2020.

Проте, фактично вбачається, що сторони виконували взаємні зобов`язання за договором без дотримання порядку, встановленого ними у договорі та специфікаціях щодо окремих партій товару. Так, фактично позивач передав товар до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати у розмірі 100%. Разом з тим, такі дії позивача не є порушенням, оскільки договір не забороняє виконання зобов`язань достроково.

Так, в силу ст.531 ГПК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Отже, передача товару до виконання відповідачем зобов`язання з його попередньої оплати у повному обсязі, а також його прийняття відповідачем свідчить про досягнення сторонами згоди щодо зміни порядку виконання взаємних зобов`язань за договором без дотримання письмової форми внесення змін до договору, який укладено у письмовій формі, що не тягне за собою недійсність у даному випадку.

Під час розгляду справи, відповідач не надав доказів оплати товару на суму 56 600,31грн, хоча строк його оплати закінчився.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати товару у встановлений договором та специфікаціями строк, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Так, ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 56 600,31грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 30% річних.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, п. 7.2.3 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару, покупець відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь продавця тридцять процентів річних від простроченої суми основного боргу.

Отже, сторонами за взаємною згодою змінено розмір процентів, визначених ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку з чим вимога позивача щодо сплати процентів у розмірі, встановленому договором, адресована відповідачу, є мотивованою.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів, суд не може погодитись з тим, що такий розрахунок здійснено правильно.

Так, позивач, розраховуючи розмір відповідних вимог, нараховує проценти за 12.06.2020 і на суму боргу у розмірі 61600,31грн (повна сума поставки товару без оплати), і за відповідний день на суму боргу у розмірі 56600,31грн (залишок боргу після оплати 12.06.2021), тобто двічі, оскільки за 12.06.2020 нараховано проценти у складі процентів з повної суми поставки.

За розрахунком суду розмір 30% річних за заявлений позивачем період складає 20 098,42грн, а саме з:

- 01.05.2020 по 11.06.2020 на борг у розмірі 61 600,31грн – 2120,67грн;

- 12.06.2020 (оскільки 12.06.2020 відповідачем перераховано 5 000грн, а доказів надходження відповідних коштів у іншій день позивачем не надано, отже, зобов`язання в частині припинилось у відповідний день) по 03.07.2021 – 17 977,75грн.

За таких обставин заявлені вимоги в частині стягнення 30% річних підлягають задоволенню у відповідному розмірі – 20 098,42грн, а у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 50,49грн - 30% річних суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 7 309,56грн пені, нарахованої за період з 01.05.2020 по 01.05.2021, а також 18 480,09грн штрафу.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ч.ч. 2, 3 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Пунктом 7.2.4 договору сторонами погоджено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов`язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення, а у разі якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені припиняється через шість місяців з дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Поряд з цим, як погоджено сторонами п. 7.3 договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором не обмежується шістьма місяцями, а припиняється через рік (365 календарних днів) від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Проте, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, оскільки позивачем нарахування пені за 12.06.2020 здійснено двічі – на борг за повну суму поставки (61600,31грн) та на борг після здійснення часткової оплати (56 600,31грн). Між тим, повна суму боргу вже включає борг у розмірі 56600,31грн.

Так, за розрахунком суду, розмірі пені становить 7 288,29грн, а саме:

- за період з 01.05.2020 по 11.06.2020 на борг у розмірі 61 600,31грн – 1 131,02грн;

- за період з 12.06.2020 по 01.05.2020 на борг у розмірі 56 600,31грн – 6157,27грн.

Таким чином, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 7 288,29грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 21,27грн пені суд відмовляє.

Вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 18480,09рн суд вважає обґрунтованими у повному розмірі, оскільки встановлено факт порушення відповідачем зобов`язання з оплати і прострочення оплати боргу у розмірі 61600,31грн мало місце понад 30 календарних днів. При цьому, розмір штрафу позивачем визначено правильно – з урахуванням розміру боргу після спливу 30 днів з дня коли відповідне зобов`язання мало виконано та узгодженого сторонами п.7.2 договору розміру штрафу – 30% (61600,31/100*30=18480,09).

Отже, вимоги про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2268,41грн.

Крім того, позивачем заявлено у позовній заяві, що його витрати на правничу допомогу орієнтовно будуть складати 15 000грн.

Поряд з цим, доказів понесення таких витрат позивачем до прийняття рішення не надано, як і доказів виникнення обов`язку понести такі витрати у майбутньому (договору, актів), заяву про розподіл судових витрат з визначенням їх остаточного розміру позивач не подав до прийняття рішення, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для розподілення між сторонами таких витрат, які позивач планував понести. Також, позивач до прийняття рішення не повідомив про наявність у нього поважних причин не подання відповідних доказів та намір подати такі докази після прийняття рішення у справі.

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародна компанія “Світ Агро” (ідентифікаційний код 39679351; 09700, Київська обл., Богуславський р-н, м. Богуслав, вул. Свердлова, буд. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Євросем” (ідентифікаційний код 39007360; 03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 154-Д) 56 600,31грн основного боргу, 20 098,42грн – 30% річних, 7 288,29грн пені, 18480,09грн штрафу, а також 2268,41грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. В частині стягнення 50,49грн - 30% річних, 21,27грн пені у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом строку, встановленого ст.256 ГПК України, та відповідно до порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова