Рішення № 100841319, 05.11.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/6883/21

Провадження № 2/643/3643/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2021

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Олійника О.О.,

за участю секретаря судових засідань - Свешнікової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба справах дітей по Московському району Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 вересня 2014 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1149; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття; визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що перебуває з відповідачем у шлюбі, який був зареєстрований 11 вересня 2014 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1149. Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що сім`я розпалася, шлюбно-сімейні відносини припинені. Збереження сім`ї вважає неможливим. Крім того, позивач просить стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття та визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.04.2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

22.07.2021 року від представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - Сахно Є.В. надійшов Висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 , відповідно до якого Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 .

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15.09.2021 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сєришевої О.С. через канцелярію суду подана заява про розгляд справи за її відсутності із зазначенням щодо підтримання позовних вимог в повному обсязі та ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подавав.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей по Московському району Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради в підготовче судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони знаходяться у шлюбі, який був зареєстрований 11 вересня 2014 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1149 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ). Від шлюбу подружжя мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ).

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб убачається, що неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично мешкає разом із своєю матір`ю, позивачкою у справі - ОСОБА_1 в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ст. 1 Сімейного Кодексу України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Відповідно до ст. 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного Кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 110 Сімейного Кодекс України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Беручи до уваги те, що сторони мають різні інтереси та погляди на життя, шлюбно-сімейні стосунки між сторонами припинені, суд дійшов висновку, що шлюб між подружжям необхідно розірвати.

Що стосується вимог позивача про стягнення аліментів на утримання доньки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судому разі достатності заробітку(доходу)платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

З матеріалів справі вбачається, що дитина разом з батьком не проживає, знаходиться на утриманні матері.

При визначенні розміру аліментів суд також враховує в першу чергу інтереси дитини та її вік.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів підлягають задоволенню з урахуванням наявних у справі доказів.

Стаття 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Що стосується позовних вимог в частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з позивачкою, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Суду надано висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 19.07.2021 року щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 .

З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 19.07.2021 року № 424 вбачається, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_2 , де створені належні умови проживання для дитини. Мати дитини, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, в повному обсязі виконує батьківські обов`язки по вихованню та догляду за дитиною. Батько дитини ОСОБА_2 запрошувався на співбесіду до Департаменту, але не з`явився. Посилаючись на вказані обставини Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги інтереси малолітньої дитини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки це відповідає інтересам дитини та вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 8000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір, доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

В обґрунтування розміру понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів:

1. Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05.04.2021 року, укладений між адвокатом Сєришевою Ольгою Сергіївною та ОСОБА_1 на представництво інтересів клієнта.

2. Акт № 1 здачі-прийняття від 27.10.2021 року надання правової допомоги, складений 27.10.2021 року, з найменуванням виду правової допомоги та розрахунком її вартості;

3. Квитанція № 479269 від 27.10.2021 року про сплату ОСОБА_1 адвокатських послуг адвокату Сєришевій О.С.

Приймаючи до уваги, що рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволено повністю, позивачем належними та допустимими доказами доведено понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн., вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 110-112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12,13,81,259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба справах дітей по Московському району Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11 вересня 2014 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1149 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 908 грн.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі ј частки з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 19 квітня 2021 року.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у сумі 908 грн.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 908 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на надання правової допомоги у розмірі 8000 грн.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Московський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .

Третя особа - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 8.

Третя особа - Служба справах дітей по Московському району Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради, м. Харків, вул. Руслана Плоходька, 3,1 поверх.

Суддя - О.О. Олійник