Рішення № 100839670, 04.11.2021, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/2318/20

2/171/283/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2021 року м. Апостолове Дніпропетровської області Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чумак Т.А.

за участю секретаря судового засідання Жандарук В.В.,

позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Фурманова Є.В.,

представника відповідача - Державного бюро розслідувань Федорченко Д.А., Салко О.,

представника відповідача - Державної казначейської служби України Веселовської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Адвокатського об`єднання «Неофеліс Ло Груп», яке діє в інтересах ОСОБА_1 , до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

встановив:

Адвокатське об`єднання «Неофеліс Ло Груп» звернулося до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.08.2020 року ним на електронну адресу Державного бюро розслідувань (далі – ДБР) направлено заяву від 18.08.2020 року про вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.397, ч.1 ст.374, ч.1 ст.365 КК України, слідчим другого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, ДБР Проданом В.С., який, достовірно знаючи, що адвокат Романченко В.В. є захисником Воронкова В.В., створив перешкоди для здійснення правомірної діяльності захисника по наданню правової допомоги та порушив гарантії його діяльності, не надав підозрюваному ОСОБА_2 своєчасно обраного ним захисника, чим порушив право ОСОБА_2 на захист, та, як наслідок, перевищив свої службові повноваження, завдавши істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 , що був позбавлений можливості скористатися послугами обраного ним захисника, а також завдавши шкоди правам та інтересам позивача, його престижу та ділової репутації.

Листом ДБР від 26.08.2020 року повідомило позивача про те, що відомості за його заявою до ЄРДР не внесені та досудове розслідування не розпочато, проте ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 року скаргу позивача на бездіяльність ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР, задоволено та зобов`язано уповноважених осіб ДБР внести відомості за заявою позивача до ЄРДР та розпочати досудове розслідування, у зв`язку з чим 25.09.2020 року відповідні відомості були внесені до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020000000000790 за ч.2 ст.397 КК України.

Вказує, що внаслідок необґрунтованої відмови ДБР від внесення відомостей до ЄРДР за заявою позивача від 18.08.2020 року права позивача були порушені, що призвело до приниження честі та гідності позивача, а також його ділової репутації та завдало моральної шкоди в розмірі 500000 грн., яку на підставі приписів статей 23,1176,1173,1174,280 ЦК України, статей 19,56 Конституції України, усталеної судової практики з питань відшкодування моральної шкоди просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Також просить стягнути з Державного бюджету України понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

16.02.2021 року відповідачем ДБР подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, просить відмовити у його задоволенні, оскільки: 1) незгода позивача з діяльністю працівника ДБР, яка ним була оскаржена в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди; 2) реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди; 3) позивачем не надано жодного доказу порушення його честі, гідності та ділової репутації, протиправності дій відповідача як заподіювача шкоди та наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправним діянням відповідача; 4) протиправність дій посадових осіб ДБР не встановлено жодним судовим рішенням, а ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 у справі № 757/36559/20-к позиву відмовлено у задоволенні скарги в частині визнання бездіяльності посадових осіб ГСУ ДБР незаконною.

26.03.2021 року відповідачем Державною казначейською службою України (далі – ДКСУ) подано відзив, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів, оскільки позивачем не надано до позову докази на підтвердження факту завдання йому шкоди, підриву авторитету та ділової репутації, а також докази на підтвердження вини слідчого Продана В.С., а наведені доводи є лише думкою позивача; крім того, позивач не має права на відшкодування моральної шкоди відповідно до чинного законодавства, розмір моральної шкоди, вказаний позивачем, не доведено відповідними доказами; вважає незаконними вимоги про стягнення морально шкоди з ДКСУ, що підтверджується практикою касаційного суду (постанова ВС від 06.02.2019, справа № 199/6713/14-ц).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник ДБР Федорченко Д.А. та представник ДКСУ ОСОБА_4 – кожен окремо - позов не визнали, надали пояснення, аналогічні відзиву на позов, та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши сторони та їх представників, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

18.08.2020 року позивач звернувся до ДБР із заявою про вчинення злочину слідчим другого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках ДБР, ОСОБА_5 , в якій просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою, відсторонити слідчого ОСОБА_5 від здійснення процесуальних дій у кримінальних провадженнях №№ 42020000000001280, 42017000000002506, визнати позивача потерпілим, а також вказав, що розмір заподіяної йому вказаним злочином шкоди складає 50000 грн.

Листом від 26.08.2020 року ДБР повідомило позивача про розгляд його звернення від 18.08.2020 року та відсутність достатніх підстав для внесення відомостей до ЄРДР.

Не погодившись з вищевказаним рішенням ДБР, позивач оскаржив бездіяльність посадових осіб ДБР, що полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за його заявою про вчинення кримінального правопорушення, до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 року скаргу позивача задоволено частково та зобов`язано уповноважених осіб ДБР внести відомості до ЄРДР за заявою (повідомленням) позивача про вчинення кримінального правопорушення 20 серпня 2020 року та розпочати досудове розслідування. В решті вимог позивача слідчим суддею відмовлено.

Відповідно до витягу з ЄРДР № 62020000000000790 від 25.09.2020 року в цей день внесено до вказаного реєстру відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 , правова кваліфікація – ст.397 ч.2 КК України.

Листом від 25.09.2020 року слідчий ДБР повідомив позивача про виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2020 року щодо внесення відомостей до ЄРДР на підставі заяви позивача.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди обґрунтована позивачем положеннями ст.ст.1167,1173, 1174,1176 ЦК України.

Так, відшкодування моральної шкоди передбачено ст.23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи тощо. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Приписами ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті. Вимоги про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на деліктній відповідальності, положення ст.23 ЦК України при розгляді спорів про відшкодування моральної (немайнової) мають застосовуватися з урахуванням приписів ст.1167 цього Кодексу - для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, тобто, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають наявність такої шкоди, противоправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і противоправною поведінкою заподіювача та вина.

Згідно із п.п.3,5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 вказано, що «спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу)».

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19) зроблено висновок, що: «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19) зазначено, що: «відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність позивачем факту заподіяння відповідачами йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження та настанням шкоди. Сам по собі факт, що прийняте слідчим поліції у порядку КПК України процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасоване судом, не свідчить про наявність вини, заподіяння шкоди позивачу, а також про причинний зв`язок із заподіяною майновою та моральною шкодою».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (правова позиція Верховного Суду, постанова від 10 червня 2021 року у справі № 201/3997/18, провадження № 61-18872св/19).

В ході розгляду справи позивач надав докази оскарження бездіяльності посадових осіб ДБР щодо невнесення відомостей на підставі його заяви про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що свідчить про реалізацію ним процесуальних прав, визначених ст.303 КПК України.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17 суд дійшов висновків, що оскарження позивачем дій прокурора свідчать про реалізацію останнім права на оспорювання процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст.1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду вчинити певні дії згідно з вимогами КПК України не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

В постанові від 11.04.2018 у справі № 233/2582/17 Верховний Суд прийшов до висновків, що лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Крім того, суд зазначив, що наявність судового рішення щодо визнання незаконної бездіяльності слідчого безумовно не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Також в ухвалі Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 641/2328/17, постановленій у порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, підтверджено висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Таким чином, бездіяльність посадових осіб ДБР, на яку посилався позивач, була предметом оскарження відповідно до вимог КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

Аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки ані з позовної заяви, ані з пояснень представника позивача, не вбачається, що будь-якими діями або бездіяльністю посадових осіб ДБР та Державної казначейської служби України позивачеві було заподіяно моральну шкоду.

Відповідно до ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас позивачем взагалі не наведено та не долучено до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, порушення звичайного способу життя, погіршення стану здоров`я.

Крім того, позивачем взагалі не обґрунтовано розмір моральної шкоди у грошовій формі, в матеріалах справи відсутній його розрахунок, що порушує умови ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

За таких підстав, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв`язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові.

Відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України витрати зі сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.10-13,81,259,263,265,268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Адвокатського об`єднання «Неофеліс Ло Груп», яке діє в інтересах ОСОБА_1 , до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, відмовити.

Повне рішення виготовлено о 09 год. 05 листопада 2021 року.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: