Ухвала суду № 100838434, 25.10.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14808/19

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

25 жовтня 2021 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія» про стягнення коштів з виплати заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди,

встановив:

26.12.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача Консорціум «Військово-будівельна Індустрія», який уточнив 12.04.2021, та в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 1682428, 48 грн., що з обліком податків та обов`язкових платежів складається з:

Суми заборгованості по заробітній платі 10260 грн.,

Суми вихідної допомоги 47880 грн.,

Суми компенсації за невикористану відпустку 23940 грн.,

Суми індексації грошових доходів населенню 132779, 16 грн.,

Суми боргу по авансових звітах 13628 грн.,

Суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу 478800 грн.,

Суми компенсації з урахуванням індексу інфляції 207170, 34 грн.,

Суми штрафних санкцій подвійної ставки НБУ 185810, 69 грн.,

Суми штрафних санкцій в розмірі 3% річних 43360, 29 грн.,

Суми середнього заробітку за час затримки належних виплат 43360, 29 грн.,

Суми морального збитку 60000 грн.

Позивач зазначає, що від сплати судового збору звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

03.01.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі.

23.04.2021 представник відповідача адвокат Пекар І.М. подав до суду клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, так як ним не сплачено судовий збір, а також не виконано ряд вимог, передбачених ст. 175 ЦПК України.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

При підготовці до розгляду справи, судом виявлено, що вимог, визначених ч. 4 ст. 177 ЦПК України, позивачем дотримано не було.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Приписами ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Водночас, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (далі - Інструкція № 5) суми грошових компенсацій у разі невикористання відпусток є платою за невідпрацьований час (підпункт 2.2.12 пункту 2 Інструкції № 5) і на вказані суми компенсацій, які виплачуються звільненим особам, єдиний внесок не нараховується.

Отже, виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 Кодексу законів про працю України.

Крім того, на компенсацію за таку відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому, такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати.

За таких обставин, оскільки компенсація за невикористані дні відпустки не відноситься до заробітної плати, позивач за цією вимогою не звільнений від сплати судового збору.

В свою чергу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) не входить до структури заробітної плати та за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних звільненому працівникові сум.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції №5 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №5, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Стаття 44 КЗпП України визначає, що вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №711/4010/13-ц зробила висновок, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі N 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (пункт 60)).

Відтак, означена пільга Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимогу позивача про стягнення вихідної допомоги.

Окрім цього суд зауважує, що заявлені позивачем до стягнення суми індексації грошових доходів населенню, боргу по авансових звітах, компенсації з урахуванням індексу інфляції, штрафних санкцій подвійної ставки НБУ, штрафних санкцій в розмірі 3% річних також не є складовою частини заробітної плати, а тому положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» застосуванню в розглядуваному випадку не підлягає.

Не зважаючи на те, що предметом розглядуваного позову є захист трудових прав, наявність такого не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору, зважаючи також на те, що однією з вимог позову є стягнення моральної шкоди.

В постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року по справі №761/11472/15 Верховний суд дійшов висновку, що вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2270 грн.

З огляду на вищевказане, позивачу необхідно сплатити судовий збір в сумі 11350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн., оскільки 1 відсоток від загальної суми заявленої позивачем до стягнення (1672168, 48 грн. з вирахуванням суми за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі 10260 грн.) перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тож, позивачу слід сплати судовий збір у вищеозначеній сумі, подавши відповідне підтвердження суду, або надати суду документи, що підтверджують підстави звільнення, за наявності, від сплати судового збору відповідно до Закону.

Окрім цього суд зауважує, що уточнена позовна заява не відповідає вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зокрема в такій позивачем не зазначено:

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У відповідності до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що дану позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк, протягом якого він повинен усунути вказані недоліки.

Керуючись ст.ст. 175-177, 185 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Консорціуму «Військово-будівельна Індустрія» про стягнення коштів з виплати заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди залишити без руху.

Роз`яснити позивачу необхідність усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали недоліків протягом п`яти днів з дня отримання ухвали, але не пізніше 26 листопада 2021 року, та попередити, що у разі не усунення таких, позовна заява буде залишена без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов