Рішення № 100828561, 02.11.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/2155/21

Провадження № 2/591/1757/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2021 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором –

встановив:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 27 жовтня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт № б/н, відповідно до якої позивач надав відповідачу кредит у розмірі 33690,55 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, проте відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, станом на 16.03.2021 року, у загальному розмірі 94297,95 грн., що складається із заборгованості за кредитом - 25298,45 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 10988,71 грн., заборгованості за пенею - 49384,57 грн., штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 8626,22 грн.. Позивач звертає увагу суду, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, пред`являє до стягнення заборгованість у розмірі 41146,81 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 25 298,45 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 10988,71 грн., заборгованості за пенею - 4859,65 грн., яку позивач разом з судовими витратами просить стягнути з відповідача.

Представник позивача викладені у позові обгрунтування підтримав повністю, просить суд позов задоволити, слухати справу у його відсутність.

Представник відповідача позов не визнала направивши відзив на позов, в якому виклала свої заперечення проти позову та вважає, що немає підстав для задоволення позову та просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні (в режимі ВКЗ) позов не визнала повністю, просить суд в позові відмовити, вважає, що відсутні підстави для стягнення коштів з її довірителя а також просила застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та встановлені фактичні обставини, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 27 жовтня 2015 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (у зв`язку із зміною типу банку, змінено найменування банку з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_1 укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт № б/н. Згідно з умовами вказаної угоди реструктуризовано борг шляхом зменшення розміру заборгованості по пені та штрафу. Згідно п. 2.1 Генеральної угоди банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 33690,55 грн. на строк 12 місяців, з 27.10.2015року по 31.10.2016 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 33690,55 грн. в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплату процентів в розмірі 0,833 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в зазначені в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 2 964,05 грн. для погашення заборгованості по кредиту, яка складається з заборгованості по кредиту, процентах, а також інших витрат у відповідності з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.10.2016 року. Згідно п. 2.8 Генеральної угоди при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, останній сплачує банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах за кожний день прострочення.

Свої зобов`язання за договором банк виконав у повному обсязі.

Зазначені обставини не спростовуються відповідачем.

На обґрунтування позовних вимог про стягнення заборгованості за Генеральною угодою позивач надав розрахунок заборгованості. Згідно розрахунку загальний розмір заборгованості за договором № б/н, станом на 16.03.2021 року, становить 94297,95 грн., з яких: 25298,45 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 10988,71 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 49384,57 грн. - заборгованість за пенею; 8626,22 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.

Однак, від загальної суми боргу АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з ОСОБА_1 лише заборгованість у розмірі 41146,81 грн., яка складається із заборгованості за кредитом — 25298,45 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 10988,71 грн.; заборгованості за пенею - 4859,65 грн.. В іншій частині заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» позов до ОСОБА_1 не пред`являє, посилаючись на те, що кредитор має право вимагати від боржника стягнення будь-якої частини заборгованості за кредитом. Правовідносини, які виникли між сторонами відносяться до договірних та насамперед регулюються відповідними нормами Цивільного Кодексу України та умовами укладеного ними договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язань. Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Зі ст. 1054 ЦК України вбачається, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Не виконуючи належним чином зобов`язання за вказаним договором, відповідач допустив порушення зазначених вище норм законодавства та умов договору.

Щодо вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом. Як вбачається з розрахунку заборгованості та з виписки по картці/рахунку, що є додатками до позову, позивачем, нараховувались відсотки до 30 квітня 2020 року включно, а сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 31 жовтня 2016 року. А тому, в частині вимог позивача щодо стягнення заборгованості по відсоткам, нарахованим відповідно до умов договору, за період з 01.11.2016 року по 30.04.2020 року включно, варто зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Тобто, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи, що сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 31 жовтня 2016 року, слід дійти висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення договірних процентів за користування кредитом, нарахованих після закінчення строку кредитування, тобто, з 01.11.2016 року по 30.04.2020 року включно. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо вимог про стягнення неустойки (пені), суд зазначає наступне. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). Отже, неустойка за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов`язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді неустойки була передбачена договором. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Разом з тим, розрахунки щодо нарахування пені позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах та правилах. Вимоги про стягнення з відповідача пені не грунтуються на відповідному письмовому правочині, оскільки, як зазначалося вище, сама Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами, укладено не було. Також, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги позивача лише в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 25 298,45 грн. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 2 373,19 грн., всього 27 671,64 грн.. Разом з тим, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Частиною 1 ст. 259 ЦК України, передбачено можливість збільшення позовної давності за домовленістю сторін. При цьому договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Крім того, норма ч. 1, ч. 3 ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості починається від дня, коли у кредитора виникло право на відповідний позов.

Згідно п. 2.2 Генеральної угоди при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, передбачених Генеральною угодою, Умовами та правилами, більш ніж на 31 день, по зобов`язанням, строк яких не настав, сторони погодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

З розрахунку заборгованості та виписки по картці/рахунку вбачається, що відповідач порушив строки погашення заборгованості з 26 лютого 2016 року, оскільки відповідно до графіка останній з «1» по «25» число кожного місяця зобов`язався сплачувати щомісячний платіж в сумі 2 964,05 грн., який в лютому 2016 року сплачений не був, то за визначенням пункту 2.2 Генеральної угоди строк користування кредитом вважається таким, що настав на 32-й день з моменту виникнення порушення, тобто 28 березня 2016 року.

Після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 2.2 Генеральної угоди позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі.

Останній раз відповідач погашав заборгованість 02 квітня 2016 року у розмірі 200,00 грн..

Отже, платіж від 02 квітня 2016 року свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Таким чином, перебіг позовної давності має обчислюватись з 03 квітня 2016 року, який відповідно сплив 03 квітня 2019 року - до вимог про стягнення кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а до суду позивач звернувся 31 березня 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, переривання або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, клопотань щодо поновлення строку звернення до суду позивач також суду не заявляв. Отже, враховуючи вищевикладене, наявність клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності,суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості слід відмовити повністю. Оскільки, у задоволенні позову відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 551, 598, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 11 -13, 81, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 04 листопада 2021 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО