Рішення № 10082127, 24.06.2010, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

____________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                                                      Тел. 698-166, факс 77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

22 червня 2010 року справа № 6/78

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Автопромпідшипник”,

вул. Дмитрівська, 20, м. Харків, 61052

до відповідача: приватного підприємства „Агроцентр Полісся”,

вул. Шевчука, 8, кв. 84, м. Чернігів, 14005

про стягнення 5321,31 грн.

                               Суддя Блохіна Ж.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Голивець Н.І., довіреність № б/н від 18.05.2010р.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Автопромпідшипник” подано позов до приватного підприємства „Агроцентр Полісся” про стягнення 5321,31 грн. боргу, в тому числі 4071,72 грн. основної заборгованості по оплаті вартості товару, поставленого по договору поставки №673 від 11.04.2008р., 63,51 грн. 3% річних, 314,17 грн. інфляційних втрат, 464,17 грн. пені та 407,17 грн. штрафу.

Позивач представника в судове засідання не направив, заяв та клопотань не надіслав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача визнав наявність боргу перед позивачем в сумі 4071,72 грн., що становить суму основного боргу, та повідомив, що ним повністю оплачено дану заборгованість, що підтверджується платіжними документами № 35 від 17.05.2010р. та №К13М/6 від 22.06.2010р.

Суд вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи. Рішення приймається на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з’ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.04.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Автопромпідшипник” (постачальник) та приватним підприємством „Агроцентр Полісся” (покупець) укладено договір постачання №673, згідно якого постачальник зобов’язується передати, а покупець прийняти і оплатити на нижчезазначених умовах товар, партіями, в асортименті, кількості і по цінам, зазначеним в обговорених рахунках.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2008р. Якщо жодна зі сторін не виявить бажання розірвати договір за 15 календарних днів до закінчення терміну його дії, цей договір вважається пролонгованим на строк один рік. (п. 7 договору).

Згідно п. 2.1 договору загальна сума договору визначається як вартість товару, переданого постачальником у відповідності з обговореними рахунками до даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору покупець здійснює оплату кожної партії товару на підставі відповідного рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку дії рахунку або протягом 7 банківських днів з моменту передачі товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі договору №637 від 11.04.2008р., відповідно до рахунку-фактури № 2909114 від 29.09.2009р., згідно накладної №0110053 від 01.10.2009р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 4071,72 грн.

Поставлений товар був отриманий відповідачем, про що свідчить довіреність №082993 від 01.10.2009р., видана відповідачем уповноваженому представнику Кметюку С.А. на отримання товару від позивача, та підпис уповноваженої особи відповідача на накладній.

Станом на день подачі позову відповідач товар не оплатив.

Позивачем заявлено до стягнення в позовній заяві 4071,72 грн. боргу по оплаті вартості товару, поставленого відповідачу за договором №673 від 11.04.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов’язання виникають, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України:

“Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.”

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, договором №673 від 11.07.2008р. визначений строк виконання зобов’язання –протягом 7 банківських днів з моменту передачі товару.

Таким чином позивач поставив товар, а відповідач прийняв на себе обов’язок розрахуватись за нього у певний строк.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач сплатив борг в сумі 4071,72 грн., про що свідчать платіжне доручення №35 від 17.05.2010р. та квитанція №К13М/6 від 22.06.2010р.

Тобто після порушення провадження у справі відповідачем задоволені позовні вимоги в частині стягнення 4071,72 грн. основного боргу, що підтверджується відповідними доказами.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення 4071,72 грн. основного боргу підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Як вбачається з вищевикладеного, відповідачем порушено строк виконання зобов’язання по оплаті вартості товару, поставленого позивачем відповідачу 01.10.2009р. на підставі договору №637 від 11.04.2008р.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 63,51 грн. 3% річних та 314,17 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

Суд дійшов висновку, що позивачем згідно розрахунку, складеного відповідно до фактичних обставин та законодавства, правомірно заявлено до стягнення 63,51 грн. 3% річних та 314,17 грн. інфляційних втрат.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 464,17 грн. пені за період з 13.10.2009р. по 20.04.2010р.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 4 ст. 231 Цивільного кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у разі порушення зобов’язання по оплаті товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від простроченої суми за кожен день прострочки платежу.

Розмір пені, встановлений сторонами у договорі не перевищує максимальний розмір пені, визначений ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”; позивачем пеня розрахована з урахуванням вимог п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та оскільки відповідачем не виконано грошове зобов’язання у термін, визначений умовами договору, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 464,17 грн. згідно розрахунку, складеного відповідно до фактичних обставин та законодавства.

Позивачем також нараховано та пред’явлено до стягнення 407,17 грн. штрафу в розмірі 10% від несплаченої суми.

Так, пунктом 8.6 договору від 11.04.2008р. передбачено, що у разі порушення зобов’язання по оплаті товару більш ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику додатково штраф в розмірі 10% від несплаченої суми шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, а також відшкодовує завдані збитки.

Проте, згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пеня і штраф є різновидами неустойки, то стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання протирічить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому підстави для нарахування одночасно пені та штрафу відсутні (дана правова позиція також підтверджується постановою Вищого Господарського суду України N 13/710-06 від 12.07.2007 року.)

З огляду на викладене та враховуючи приписи статті 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 407,17 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приписами ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав належним чином і своєчасно свої зобов’язання, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, з нього підлягає стягненню 63,51 грн. 3% річних, 314,17 грн. інфляційних втрат та 464,17 грн. пені.

В решті позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 407,17 грн., яка була нарахована та заявлена до стягнення позивачем у позовній заяві, слід відмовити.

Оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в повному обсязі мають бути покладені на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, п. 11 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Припинити провадження у справі в частині стягнення 4071,72 грн. основного боргу.

2.          Позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з приватного підприємства „Агроцентр Полісся” (вул. Шевчука, 8, кв. 84, м. Чернігів, 14005, ід. код 34654065, р/р 26005210688; 260369503 в „Райфайзен Банк „Аваль” м. Київ, МФО 380805) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Автопромпідшипник” (вул. Дмитрівська, 20, м. Харків, 61052, ід. код 31151565, р/р 26007000099198 у ПуАТ „СЕБ Банк” м. Київ, МФО 300175) 63,51 грн. 3% річних, 314,17 грн. інфляційних втрат, 464,17 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Суддя Ж.В. Блохіна

24.06.10