Рішення № 100819077, 03.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/5536/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Яворівської міської ради Львівської області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, Львівської державної лісовпорядної експедиції Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України, Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із вимогами:

-визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою: від 07.10.20р. №1434-УБД; від 02.10.20р. №1314-УБД; від 02.10.20. № 1315-УБД;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області видати накази про надання дозволу ОСОБА_1 , іпн: НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , іпн: НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , іпн: НОМЕР_3 , на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2,00 га кожному за рахунок земель сільськогосподарського призначення Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Ухвалою судді від 19.04.2021 року в справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У ході розгляду справи позивачами було подано заяву, якою змінено склад учасників справи та заяву про зміну предмету позову, з урахуванням чого позивачі просять суд:

-визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою: від 07.10.20р. №1434-УБД; від 02.10.20р. №1314-УБД; від 02.10.20. № 1315-УБД;

-зобов`язати Яворівську міську раду прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 , іпн: НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , іпн: НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , іпн: НОМЕР_3 , на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2,00 га кожному за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території села Завадів Яворівської ОТГ Львівської області.

Учасниками справи при її розгляді було подано до суду заяви по суті справи – письмові відзиви, пояснення.

Відповідно до позиції позивачів, які ними висловлені, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, вони вважають, що відповідачем було з порушенням приписів чинного законодавства прийнято оспорюване рішення та безпідставно відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Позивачі зазначають, що вони як учасники бойових дій звернулися до Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області про погодження виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території сільської ради, що сільською радою було погоджено.

У зв`язку з чим, позивачі в подальшому звернулися до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок. Однак, наказами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 07.10.2020 року №1434-УБД; від 02.10.2020 року №1314-УБД; від 02.10.2020 року №1315-УБД їм було відмовлено в цьому.

Як підставу для відмови в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідачі вказали віднесення бажаних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими не відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

У той же час, позивачами було з`ясовано, що в дійсності такі земельні ділянки (які вони мали намір відвести у власність) не перебувають у межах лісового господарства. А саме, на звернення позивачів Львівська державна лісовпорядна експедиція Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України повідомила, що ділянки не відносяться ні до лісового фонду ДП «Рава-Руське лісове господарство Львівського ОУЛМГ», ані до лісового фонду Яворівського ДЛГП ОКСЛГП «Галсільліс».

Таким чином, на переконання позивачів, зазначена в спірних рішеннях підстава для відмови в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою є необґрунтованою, а відмови є неправомірними. Позивачі наголошують на тому, що жодних законних перешкод для надання відповідачем дозволів виготовлення проекту землеустрою немає, а тому, з огляду на визначення суб`єктом владних повноважень лише однієї причини для негативного рішення, яка не знайшла свого підтвердження, він зобов`язаний прийняти єдине рішення – про надання відповідних дозволів, щодо яких до нього звернулися позивачі.

Відтак, позивачі вважають свої вимоги повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до позиції відповідача – Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, яка висловлена у відзиві, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає вимоги позивачів безпідставними.

Головне управління Держгеокадастру у Львівській області вказує, що запропоновані позивачами до відведення земельні ділянки за цільовим призначенням віднесені до категорії земель лісового фонду. Указане підтверджене відомостями державної статистичної звітності 6-зем та Державного земельного кадастру.

Відтак, зазначене унеможливлювало прийняття рішення про надання таких земель у власність позивачам у порядку безоплатної приватизації для потреб ведення особистого селянського господарства.

У зв`язку з чим відповідач вважає свої рішення підставними та законними й такими, що не підлягають скасуванню. Виходячи з цього, відповідач також не вбачає причин для зобов`язання якого-небудь суб`єкта до надання відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Таким чином, відповідач підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

Відповідач – Яворівська міська рада Львівської області – проти позову також заперечив, ствердив про необґрунтованість заявлених вимог.

Ним зазначено, що міська рада не приймала жодного рішення з приводу спірного питання щодо надання позивачам дозволу на розроблення документації із землеустрою. Відповідач підкреслює, що можливість розгляду цього питання органом місцевого самоврядування не вичерпана та відповідне рішення може бути прийняте, однак, позивачі не зверталися до Яворівської міської ради з необхідними клопотаннями.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що зобов`язання певного органу прийняти конкретне рішення внаслідок можливого протиправного рішення іншого суб`єкта владних повноважень є некоректним і не відповідає принципам і завданням адміністративного судочинства. Відповідач наголошує, що ним не приймалося жодного негативного рішення стосовно позивачів, а тому він не міг порушувати їх прав та інтересів, відтак, не може бути зобов`язаним до вчинення яких-небудь дій.

Таким чином, відповідач заперечує щодо наявності підстав для задоволення позову.

Інші учасники справи позиції щодо спору не висловили.

У судових засіданнях позивачі та представники позивачів заявлені позовні вимоги підтримали, надала пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просили позов задовольнити. Представники відповідачів у судових засіданнях позов не визнали, ствердили про його безпідставність, а тому, просили у задоволенні позову відмовити. Представники сторін не заперечили щодо переходу до письмового провадження в справі внаслідок чого суд ухвалою без виходу до нарадчої кімнати вирішив перейти до письмового провадження в справі з метою подальшого розгляду та винесення рішення.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області зі заявами від 15.10.2019 року про погодження виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га кожному на території Завадівської сільської ради.

Із наявних у справі копій схем розташування бажаних для отримання позивачами у власність земельних ділянок вбачається погодження такого виділення головою Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області, про що свідчить його підпис та печатка сільської ради.

Установлено, що в подальшому позивачі звернулися з клопотаннями від 03.09.2020 року до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2,00 га кожному на території Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 07.10.2020 року №1434-УБД, від 02.10.2020 року №1314-УБД, від 02.10.2020 року №1315-УБД, відповідно до ст.ст. 15-1, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затверджене наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року №308, було відмовлено позивачам у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення власність земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з підстав віднесення запропонованих ділянок до земель лісогосподарського призначення. Як указано в наказах, розпорядження такими землями не відноситься до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України.

Матеріали справи містять листи Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 17.09.2020 року №2283/419-20-0.36, №2284/419-20-0.36, №2282/419-20-0.36, з витягами з Державного земельного кадастру та викопіюваннями з кадастрової карти щодо земельних ділянок, пропонованих позивачами до відведення для ведення особистого селянського господарства. У доданій інформації щодо земельних ділянок, які розташовані в межах 4625884200:01:000, вказується, що цільове призначення ділянки « 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)», а за даними згідно форми 6-зем земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, державної власності, з наявними на ній деревною та чагарниковою рослинністю.

У справі наявні також звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Львівської державної лісовпорядної експедиції від 27.01.2021 року, в яких заявники просять повідомити чи пропоновані ними до відведення земельні ділянки знаходяться на землях лісогосподарського призначення та призначені для ведення лісового господарства, а також чи вони знаходяться в межах лісового господарства.

Листами від 10.02.2021 року №40/01-04, №39/01-04, №41/01-04 Львівська державна лісовпорядна експедиція Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України поінформувала запитувачів про те, що згідно з наданими графічними матеріалами земельні ділянки не відносяться до лісового фонду ДП «Рава-Руське лісове господарство Львівського ОУЛМГ» чи до лісового фонду Яворівського ДЛГП ОКСЛГП «Галсільліс».

Відтак, вважаючи накази від 07.10.2020 року №1434-УБД, від 02.10.2020 року №1314-УБД, від 02.10.2020 року №1315-УБД такими, що порушують їх права та інтереси, оцінюючи їх як протиправні, позивачі оскаржили їх до суду за цим позовом, стверджуючи про безпідставне віднесення бажаних ділянок до земель лісогосподарського призначення та відсутність перешкод для їх відведення у власність для ведення особистого селянського господарства.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (нормативні акти в рішенні наводяться у редакції, чинній на час відповідних спірних правовідносин), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до п. «в» ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам і передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У той же час, слід узяти до уваги, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно з п. «е» ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно з п. «г» ч. 4 ст. 83, п. «ґ» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Як визначено ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 7 цієї ж статті, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, слід підсумувати, що громадяни України не мають право набувати у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення в порядку безоплатної приватизації, а зміна цільового призначення такої категорії земель провадиться винятково за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України, призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр – єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 3 цього ж закону визначено, що одним із принципів Державного земельного кадастру є принцип об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про Державний земельний кадастр», облік земель у Державному земельному кадастрі здійснюється за кількістю та якістю земель і земельних угідь.

Відповідно до п. 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, зокрема, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Згідно з п.п. 12, 13 Порядку №1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом. Відомості Державного земельного кадастру підлягають відображенню у документах Державного земельного кадастру.

Відтак, у нашому випадку в належний спосіб підтверджено, що бажані для відведення позивачам земельні ділянки входять до земель, які за цільовим призначенням відносяться до земель лісогосподарського призначення, що засвідчується відомостями Державного земельного кадастру. При цьому дані про можливе спростування такої обставини в судовому порядку та про визнання недостовірними відомостей Державного земельного кадастру відсутні.

На переконання суду, відомості Львівської державної лісовпорядної експедиції Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України про те, що такі ділянки не відносяться до лісового фонду ДП «Рава-Руське лісове господарство Львівського ОУЛМГ» чи до лісового фонду Яворівського ДЛГП ОКСЛГП «Галсільліс», не впливають на правомірність оспорюваних рішень, оскільки землі лісогосподарського призначення (як і інших категорій) можуть перебувати в запасі як такі, що не надані у власність чи користування. Крім цього, отримана інформація від Львівської державної лісовпорядної експедиції не може змінювати відомості Державного земельного кадастру щодо категорії відповідних земель за цільовим призначенням, об`єктивність і достовірність яких не спростована судовим рішенням.

Суд відзначає, що законом не передбачене право громадян України на отримання у власність в порядку безоплатної приватизації земель такої категорії (лісогосподарського призначення), а зміна їх цільового призначення може відбуватися лише у спеціальному порядку та за рішенням компетентного органу.

У зв`язку з чим, слід прийти до висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства з огляду на те, що такі землі відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою слід відмовити.

Указане свідчить про безпідставність і наступних вимог – про зобов`язання прийняти протилежне рішення, позаяк, такі вимоги базуються саме на протиправності рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення документації, чого в нашому випадку не встановлено. Отже, в цих вимогах також необхідно відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують та не обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернулися позивачі. При цьому, відповідачем доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують належної обґрунтованості вимог, з якими звернулися до суду позивачі. Натомість, відповідачем спростовано заявлені позивачами вимоги і доведено правомірність своїх рішень.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Яворівської міської ради Львівської області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів, Львівської державної лісовпорядної експедиції Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України, Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Сасевич О.М.