Рішення № 100817864, 04.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року Справа № 160/13204/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному провадженні (письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати рішення суб`єкту владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №04615007889 від 07 липня 2021 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 протиправним;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, починаючи з часу звернення з заявою про призначення пенсії, тобто з 01 липня 2021 року.

В обгрунтування позовну зазначено, що позивач 01.07.2021 року звернулась до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", надала усі необхідні для цього документи. Проте, рішенням відповідача №04615007889 від 07 липня 2021 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії. На підставу відмови у призначенні пенсії відповідач посилається на пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку з тим, що станом на 11.10.2017 року пільговий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки, що не дає їй право на призначення пенсії. На думку позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято передчасне та незаконне рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Ухвалою суду від 09.08.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

10.09.2021 року представник ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку, якщо на 01.04.2015 року стаж складає не менше 25 років на зазначеній роботі, на 01.01.2016 року - не менше 25 років 6 місяців на зазначеній роботі, на 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців на зазначеній роботі. Розглянувши документи, що були подані позивачем, на думку відповідача, позивачу неможливо призначити пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки станом 11.10.2017 року пільговий стаж позивача складає 23 роки 01 місяць 26 днів.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 49 років, 01.07.2021 року звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року.

Рішенням №04615007889 від 07 липня 2021 року відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії за вислугу років з посиланням на пункт “е” статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року у зв`язку з тим, що на 11.10.2017 року пільговий стаж позивача складає 23 роки 0 місяців 28 днів.

Позивач, вважаючи бездіяльність щодо не призначення пенсії за вислугу років протиправною, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788.

Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону №1788 було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3 частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (01.07.2021 року), пунктом «е» статті 55 Закону №1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі – Постанова №909).

Так, відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою №909, до переліку закладів і установ освіти належать ,зокрема, загальноосвітні навчальні заклади. Посади у закладах і установах освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, учителі, соціальні педагоги.

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивач працювала в середній загальноосвітній школі №8, назва якої 21.02.2005 року була змінена на Криворізьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №8:

- з 15.08.1994 року – призначена посаду соціального педагога;

- з 28.12.1994 року – переведена на посаду вчителя російської мови;

- з 15.01.2001 року – переведена на посаду педагога-організатора;

- з 02.09.2002 року – переведена на посаду вчителя російської мови та літератури;

- з 30.06.2021 року – звільнена за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

Відповідачем зроблено розрахунок стажу позивача, який становить: загальний страховий стаж – 31 рік 03 місяці 18 днів; спеціальний стаж - 23 роки 01 місяць 26 днів (за період з 15.08.1994 року по 31.12.2003 року та з 01.02.2004 року по 11.10.2017 року).

Проте, відповідачем безпідставно не враховано період роботи позивача в закладі освіти з 12.10.2017 року по 30.06.2021 року.

Отже, суд дійшов висновку про передчасність висновків відповідача щодо наявності у позивача стажу роботи в закладах освіти (спеціальний стаж) - 23 роки 01 місяць 26 днів.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №04615007889 від 07 липня 2021 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 в спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 01 липня 2021 року

За наведених обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у цій справі представляв адвокат Левіт С.О. на підставі договору-доручення про надання правової допомоги від 19.07.2021 року.

За пунктом 1 вказаного вище договору Адвокат надає Клієнту наступну правову допомогу:

представляти та захищати інтереси Клієнта по усім адміністративним та цивільним справам, по яким Клієнт є стороною або третьою особою в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах, та відповідно у судах всіх інстанцій;

подавати від імені та в інтересах клієнта позовні заяви та будь-які інші заяви правового характеру, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та вироків;

брати участь у судових засіданнях, подавати докази та брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, оскаржувати рішення, ухвали, постанови та вироки суду, в тому числі шляхом подання апеляційних та касаційних скарг, підписувати і подавати від імені Клієнта будь-які процесуальні документи.

В пункті 3 Договору, сторони домовились, що надані адвокатом Клієнту послуг з надання правової допомоги, Клієнт сплачує адвокату гонорар. Сума гонорару є договірною, на час укладання договору є орієнтовною та залежить від складності справи, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, ознайомлення з діючими нормами права, що регулюють спірні правовідносини, часу витраченого адвокатом на вивчення судової практики з аналогічних справ, часу на надання консультацій Клієнту та часу, витраченого Адвокатом на прибуття в судові засідання та участь у судових засіданнях, а також враховуючи ціну позову та значення справи для Клієнта.

Пунктом 4 Договору вказано, що договірна сума адвокатського гонорару за участь у адміністративній справі складає 15000,00 грн.

Проте, суд зазначає, що позивачем та її представником не вказано скільки адвокатом було затрачено часу на написання позовної заяви, збір доказів, на вивчення судової практики з аналогічних справ, часу на надання консультації Клієнту. Розрахунок погодинної вартості надання правової допомоги не надано.

Також з Договору вбачається, що в суму адвокатського гонорару 15 000 грн. враховано також час витрачений адвокатом на прибуття в судове засідання та участь в судових засіданнях, що є безпідставним, оскільки дана справа розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 КАС України.

Квитанція про сплату 15000 грн. не містить належного, повного призначення платежу, який би дозволив ідентифікувати квитанцію як таку, що сплачена за надання правової допомоги позивачу саме у вирішенні питання щодо призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вирішуючи питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та відноситься до справ незначної складності.

За переконанням суду, заявлені до відшкодування позивачем витрати в сумі 15 000 гривень не є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із протиправними діями відповідача, був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права, у зв`язку з чим ним понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №566999 від 02.08.2021 року.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 454 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №04615007889 від 07 липня 2021 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 01 липня 2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 1 454 (одна тисяча чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар