Рішення № 100817808, 04.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року Справа № 160/20160/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича, роглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Юріївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом та просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Юріївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Правдун Оксани Сергіївни від 19.05.2021 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 50% від суми боргу із сплати аліментів – 80 217,24 грн. у розмірі 40 108,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач невірно застосував норму ч.14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404), а саме: вказана норма набрала чинності 28.08.2018 року. З 28.08.2018 року до моменту винесення оскаржуваної постанови минуло менше трьох років. Заборгованість зі сплати аліментів у позивача утворилася головним чином до 28.08.2018 року. У оскаржувана постанова не містить ані порядку, ані результату вирахування, що свідчить про необґрунтованість постанови.

Ухвалою суду від 28.10.2021 року відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 , та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки постанова винесена у відповідності до Закону № 1404. Станом на 01.09.2018 року позивач мав заборгованість по аліментах у розмірі 80 127,24 грн., яка утворилася у період з 2014 року по 2018 рік. Позивач станом на 01.04.2021 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 19 334,50 грн., а станом на 31.12.2020 року заборгованість зі сплати аліментів становила 9312,52 грн.

Третя особа письмових пояснень на позовну заяву не надала.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступні обставини.

У відповідача примусово виконується виконавчий документ – виконавчий лист Павлоградського міськрайонного суду від 14.06.2013 року № 2-3684/08 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19.05.2021 року постановою старшого державного виконавця Юріївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Правдун Оксани Сергіївни, яка винесена у виконавчому провадженні ВП № 38695606, стягнуто з позивача штраф у розмірі 50% суми заборгованості з аліментів у розмірі 80 217,24 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.

У матеріалах справи міститься копія довідки-розрахунку від 15.10.2021 року № 1746/4785 згідно виконавчого листа від 14.06.2013 року № 2-3684/08, виданого Павлоградським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 20.05.2008 рок і до досягнення повноліття, яка вкладена державним виконавцем відповідача ОСОБА_5 .

З вказаної довідки - розрахунку від 15.10.2021 року № 1746/4785 судом встановлено, що позивач з лютого 2014 року по серпень 2018 року не здійснював сплату аліментів згідно виконавчого документу.

З вказаної довідки - розрахунку від 15.10.2021 року № 1746/4785 судом встановлено, що позивач станом на день винесення оскаржуваної постанов, тобто станом на 19.05.20211 року мав заборгованість із сплати аліментів у розмірі 12 268,02 грн., станом на квітень 2021 року заборгованість по аліментам становила 19 334,50 грн.

Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України від 3 липня 2018 року №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", яким доповнено статтю 71 Закону № 1404-VIII частиною 14 наступного змісту:

"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону № 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

У відповідності до абзацу 3 частини 14 статті 71 Закону № 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Пунктом 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5, визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів у часі є однією з важливих складових принципу правової визначеності. На думку Конституційного Суду України, "закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту" (рішення КСУ від 13 травня 1997 р. № 1-зп).

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У пункті 2 рішення КСУ від 9 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі <…> полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності <…>, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності <…> (рішення КСУ від 2 липня 2002 року № 13-рп/2002).

При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акту в часі).

Нормами Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20% від суми несплачених аліментів), за два роки (30% від суми несплачених аліментів), за три роки (50% від суми несплачених аліментів).

Судом від час розгляду справи встановлено, що заборгованість позивача зі сплати аліментів утворилася з лютого 2014 року по серпень 2018 року ат становила 80 217,24 грн. А тому доводи позивача про те, що заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що зумовила застосування до нього штрафу, утворилася до набрання чинності частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ - знайшли своє підтвердження.

При цьому, судом враховано, що положення абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто, зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.

Згідно пояснювальної записки до законопроекту цього закону, метою законопроекту є, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.

За змістом цієї пояснювальної записки законодавець виходив з того, що батьки або інші особи, які виховують дитину, повинні створити такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Однією з найбільш нагальних проблем у сфері захисту прав дітей є проблема належного матеріального забезпечення. Найбільш гостро вона стоїть для дітей, які виховуються в неповних сім`ях.

З огляду на вищевикладене суд доходить до висновку, що внесені до Закону № 1404-VІІІ зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від відбування призначеного стягнення за несплату аліментів. Натомість неможливість застосування частини чотирнадцятої статті 71 вказаного Закону до заборгованості, що виникла до 28 серпня 2018 року, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 19.05.2021 року про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 24.11.2020 року у справі № 620/517/20.

З цих підстав суд доходить до висновку про те, що з 28.08.2018 року державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника штрафу у виконавчому провадженню по примусовому виконанню судового рішення про стягнення аліментів за встановленням, зокрема, двох юридичних фактів, а саме: станом на 28.08.2018 року (та у подальшому на день прийняття відповідного рішення) боржник має заборгованість зі сплати аліментів та розмір заборгованості із сплати аліментів учасником виконавчого провадження не оспорений у судовому порядку.

Для застосування державним виконавцем заходів, визначених частиною 14 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", визначальним чинником є сам факт наявності заборгованості у встановленому розмірі на момент прийняття рішення про накладення штрафу, а не період, за який вона виникла.

Станом на 19.05.2021 року, тобто станом на момент винесення відповідачем оскаржуваної постанови, у позивача була відсутня заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, тобто у розмірі 80 217,24 грн.; заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, була наявна у позивача лише станом на 01.09.2018 року.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 18 Закону України № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, зокрема, своєчасно.

За вказаних обставин, враховуючи те, що станом на день винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем у позивача була відсутня заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, тобто у розмірі 80 217,24 грн., то постанова від 19.05.2021 року ВП № 38695606 винесена відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи (відсутність заборгованості у позивача у розмірі 80 217,24 грн. станом на 19.05.2021 року), та не своєчасно, тобто не у місяць в якому зафіксовано державним виконавцем факт наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, а зі спливом значного проміжку часу – майже три роки з дня виявлення факту наявності заборгованості у позивача (станом на 19.05.2021 року мав заборгованість із сплати аліментів у розмірі 12 268,02 грн., станом на квітень 2021 року заборгованість по аліментам становила 19 334,50 грн.).

За вказаних обставин підстави для задоволення позову відсутні.

У відповідності до вимог ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Юріївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (51300, Дніпропетровська область, Юріївський район, с.м.т. Юріївна, вул. Центральна, буд. 104, код ЄДРПОУ 34196148), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 , код - НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасувати постанови – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Юріївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Правдун Оксани Сергіївни від 19.05.2021 року ВП № 38695606 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 50% від суми боргу із сплати аліментів – 80 217,24 грн. у розмірі 40 108,62 грн.

Стягнути з Юріївського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 04.11.2021 року

Помічник судді Лісна А.М.