Рішення № 100817749, 04.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року Справа № 160/18212/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-280873-55 від 16 лютого 2021 року у розмірі 37788 грн. 74 коп;

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки шляхом виключення нарахованої суми заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37788 грн. 74 кой.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 24 вересня 2021 року засобами поштового шляху отримав вимогу про сплату боргу № Ф-280873-55 від 16 лютого 2021 року у розмірі 37788,74 гри., складену відповідачем ГУ ДПС у Дніпропетровській області станом на 31 січня 2021 року. Проте, він підприємницьку діяльність взагалі не здійснював, а з 01 жовтня 2010 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах як найманий працівник, що підтверджуються записами у трудовій книжці та довідкою № 09 від 30 вересня 2021 року, виданою ДПТІІЗ «КЦППРКБА». За цей період йому, як найманому працівнику, нараховувався та сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою форми ОК-5.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

01 листопада 2021 року Головне управління ДПС в Дніпропетровській області надало до суду відзив на адміністративний позов, яким проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно даних інформаційної системи податкового органу за період, за який складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.02.2021 року №Ф-280873-55 на суму 37788,74 грн. відображені наступні нарахування: по строку 09.02.2018 нараховано 8448 грн за 2017 р. - не сплачено; по строку 19.04.2018 нараховано 2457,18 грн за за перший квартал 2018 р. - не плачено; по строку 19.07.2018 нараховано 2457,18 грн. за другий квартал 2018 р. - не сплачено; по строку 19.10.2018 нараховано 2457,18 грн. за третій квартал 2018 р. - не сплачено; по строку 31.01.2019 нараховано 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 р. - не сплачено; по строку 19.04.2019 нараховано 2754.18 грн. за перший квартал 2019 р. - не сплачено; по строку 19.07.2019 нараховано 2754.18 грн. за другий квартал 2019 р. - не сплачено; по строку 21.10.2019 нараховано 2754.18 грн. за третій квартал 2019 р. - не сплачено; по строку 20.01.2020 нараховано 2754.18 грн. за четвертий квартал 2019 р. - не сплачено; по строку 21.04.2020 нараховано 2078.12 грн. за перший квартал 2020 р. - не сплачено; по строку 20.07.2020 нараховано 1039.06 грн. за другий квартал 2020 р. - не сплачено; по строку 19.10.2020 нараховано 3178.12 грн. за третій квартал 2020 р. - не сплачено; по строку 19.01.2021 нараховано 2200 грн. за четвертий 2020 р. - не сплачено. Таким чином, податковий орган на підставі пункту 4 розділу VI Інструкції №449 надіслав позивачу вимогу від 16.02.2021 №Ф-280873-55 на суму 37 788,74 грн, яка була отримана позивачем особисто 24.09.2021. Відповідно до положень Закону №2464-УІ роботодавці, які використовують працю фізичних осіб, є самостійними платниками єдиного внеску, а фізичні особи підприємці також є самостійними платниками єдиного внеску. Те, що ДПТНЗ «КЦППРКБА» сплачував єдиний внесок як роботодавець, не звільняє позивача від обов`язку сплачувати єдиний внесок як за фізичну особу-підприємця.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з 02.12.2002 по 05.02.2021 перебував на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янська ДПІ (м. Кам`янське), як фізична особа-підприємець у статусі - «основний платник» на загальній системі оподаткування.

05.02.2021 року підприємницька діяльність, позивача як фізичної особи-підприємця, фактично припинена, та здійснена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Номер запису: 2002230060001028961 підстава: власне рішення.

Головним управління ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.02.2021 року № Ф - 280873-55 на суму 37788,74 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у ДПТНЗ « Кам`янський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів будівництва та автотранспорту» на посаді слюсаря-ремонтника з 01.10.2001 року (наказ № 163-к від 01.10.2001 року) по теперішній час, що підтверджується довідкою.

Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою від 16.02.2021 року № Ф - 280873-55 позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 статті 14 ПК працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, арбітражні керуючі, які здійснюють діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року (справа № №824/509/19-а) та від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

Судом встановлено, що сума заборгованості за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, що становить – 37788,74 грн.

Однак, згідно відомостей довідки Пенсійного фонду у визначений у вимозі період, за позивача, як найнятого працівника, роботодавцями сплачувався ЄСВ, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Виходячи з зазначеного вище, в періоди, за які позивачу було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки), він перебував у трудових відносинах з роботодавцями, тобто був найманим працівником, за якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску.

З огляду на вказане, суд робить висновки про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.02.2021 року № Ф-280873-55 про сплату боргу, яка підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , шляхом коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки шляхом виключення нарахованої суми заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37788 грн. 74 кой, суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1 розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за №755/28881 (далі - Порядок №422) зазначено, що порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу II Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку відповідно до переліку форм інтегрованих карток для обліку податків, зборів та єдиного внеску, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).

Первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є, зокрема, рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені / суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).

Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №825/999/17 зазначив, що у справах, в яких встановлено протиправність дій податкового органу щодо нарахування Товариству пені, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення пені.

Таким чином, оскільки вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.02.2021 року № Ф-280873-55 року в розмірі 37788,74 грн. з недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску є протиправною та скасована судом, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, є коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки шляхом виключення нарахованої суми.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року (справа №560/4131/18).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу № Ф-280873-55 від 16 лютого 2021 року у розмірі 37788 грн. 74 коп.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати відомості інтегрованої картки ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом виключення нарахованої суми заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 37788 грн. 74 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-44118658) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев