Рішення № 10081561, 25.05.2010, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2010 р.                                                                      Справа №20/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", с.Проліски, Бориспільський район, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Великобагачанський комбікормовий завод", смт.Велика Багачка

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТОВ "Миргородський елеватор", м.Миргород

про стягнення 1200000 грн. та розірвання договору

та зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Великобагачанський комбікормовий завод", смт.Велика Багачка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", с.Проліски, Бориспільський район, Київська область

про визнання договору недійсним

                                                                                 Суддя Киричук О.А.

Представники:

Від позивача (за первісним позовом): Зауткін С.С. дов. №9 від 08.02.2010р.

Від відповідача (за первісним позовом): не з"явився

Від третьої особи: не з"явився

Розглядається позовна заява про стягнення штрафу за договором поставки № 1363/002420 від 29 жовтня 2009року в сумі 1200000 грн., розірвання договору та зустрічна позовна заява про визнання договору поставки № 1363/002420 від 29 жовтня 2009року недійсним.

В обгрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем умов договору, у зв"язку з чим відповідно до п.2.3. договору позивачем нарахований відповідачу штраф.

Відповідач за первісним позовом у відзиві та доповненні до нього позов не визнає в частині стягнення штрафу, посилаючись на те, що між позивачем та ЗАТ "Миргородський алеватор" не укладений договір на зберігання сільськогосподарської продукції. В частині вимог про розірвання договору відповідач не заперечує. Відповідачем надана заява про зменшення розміру відповідальності не менше, ніж на 99,99%.

В обгрунтування зустрічного позову про визнання договору недійсним відповідач посилається на те, що під час укладення спірного договору позивач за первісним позовом ввів його в оману, що є підставою відповідно до ст.230 ЦК України для визнання його недійсним.

В судове засідання 25.05.2010р. від позивача за первісним позовом надійшли пояснення в обгрунтування позовних вимог та заперечення проти зустрічного позову (вх. № 07202д від 25.05.2010р.).

Представники відповідача та третьої особи, повідомлені належним чином про час та місце судового засідання.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому в клопотанні зазначається про неможливість явки директора відповідача в зв’язку із знаходженням відрядженні, та зайнятістю представника Чуфістової Ю.Г. в іншому процесі та прохання відкласти розгляд справи.

Заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи відхилене судом з огляду на те, що відповідачем не надано в судове засідання відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин. Ненадання доказів виключає можливість для ствердження про наявність поважних причин неявки представника відповідача у судове засідання. При цьому, суд приймає до уваги, що ГПК України не обмежує представництво інтересів сторони в господарському процесі певним колом осіб.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

29.10.09 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" (далі за текстом - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Великобагачанський комбікормовий завод” (далі за текстом - Відповідач) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 1363/002420 (далі за текстом - Договір).

Згідно із умовами вказаного Договору Відповідач зобов'язувався поставити для Позивача сільськогосподарську продукцію - кукурудзу для кормових потреб врожаю 2009 року (далі за текстом - Товар) в кількості 2 000 тон за ціною однієї тонни 1200 гривень з податком на додану вартість, всього загальною вартістю 2 400 000 грн.

Відповідно до Договору Відповідач зобов'язувався поставити Товар в наступні строки:

-          Перша партія Товару -1 000 тон - не пізніше 20 листопада 2009 року;

- Друга партія Товару - 1 000 тон - не пізніше 30 листопада 2009 року.

Місце поставки - ЗАТ “Миргородський елеватор” (37600, Полтавська обл., м. Миргород, вул. Петровська, 15).

Відповідач, порушив умови Договору, поставка товару не здійснена.

Відповідно до пункту 8.3 Договору у разі прострочення строків поставки більш ніж на 10 ) календарних днів або у разі фактичної відсутності на елеваторі товару, а також у разі відмови від Договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу штраф в розмірі 50 % від загальної вартості Товару визначеної в пункті 2.3. Договору.

Пунктом 2.3. Договору визначена загальна вартість Товару в розмірі 2 400 000 гривень. Відповідно сума штрафу, яку Позивач заявив до стягнення складає 1 200000 грн.

При вирішенні спору по суті, суд приймає до уваги наступні обставини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію як-то передати майно, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають на підставі договору.

Згідно ст.ст. 526, 610 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, зокрема, сплата неустойки (пеня, штраф) - стаття 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки відповідачем не виконані належним чином зобов'язання, то це є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законами або договором.

Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Позивачем надані докази направлення та отримання Відповідачем письмового попередження щодо належного виконання умов Договору № 1452 від 27 листопада 2009 року (повідомлення про вручення №95125 від 02.12.2009 року.).

Проте, Відповідач не вчинив жодних дій, не поставив товар, не направив письмові повідомлення про причини затримки чи перенесення строків тощо (жодних доказів направлення листів на адресу позивача, на які посилається відповідач в своїх запереченнях, суду не надано).

Позивачем в письмових поясненнях від 29.04.10 р. спростовуються відомості щодо отримання ним листів, копії яких надано відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства. Договір не містить обов'язків ТОВ "АМАКО Україна" укласти будь-які договори з третіми особами.

Відповідач у своїх запереченнях та відзиві на позов не зазначає коли та яку кількість товару відмовився прийняти Позивач або третя особа. Відповідач не надав жодних доказів, що свідчили б про поставку не територію третьої особи товару у вказані договором строки (товарно-транспортна накладна або інший аналогічний документ).

Керівник відповідача в своїх поясненнях вказує, що мав укладений договір із третьою особою на зберігання зернопродуктів у вказаний період. Керівник відповідача пояснює, що у вказаний період не мав у третьої особи на зберіганні відповідної кількості кукурудзи для кормових потреб врожаю 2009 року.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Згідно із ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" лише власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно.

На підставі статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Стаття 29 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачає, що власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив останнього про відмову від договору зберігання.

Укладення відповідного договору зберігання можливе лише у разі наявності відповідного зерна, його фактичного приймання елеватором.

Відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні договірних своїх договірних зобов’язань. Так, відповідачем не доведені обставини щодо вчинення ним дій направлених на поставку товару. З огляду на зазначене та відсутність перепон для укладення позивачем договору з елеватором, сам по собі факт відсутності у позивача договору з елеватором, не може бути підставою для звільнення відповідача від своїх обов'язків за договором поставки сільськогосподарської продукції № 1363/002420 від 29 жовтня 2009 року.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. З ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи викладені обставини суд зменшує розмір штрафу на 95% (п.3 ст.83 ГПК України). З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 60000 грн. штрафу.

Щодо зустрічних позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

На підставі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вказаних попередньо вимог і повертає один примірник договору другій стороні. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Відповідач добровільно підписав Договір, що було підтверджено його керівником - Діденком Ігорем Григоровичем в судовому засіданні 18.05.10 р..

З огляду на обставини, на які посилається позивач у зустрічному позові, та надані докази на їх підтвердження, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.

Згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п.11.1 договору поставки сільськогосподарської продукції № 1363/002420 від 29 жовтня 2009 року, він діє до 31.12.09 р. Таким чином, зазначений договір припинив свою дію 31.12.09 р. в зв’язку з чим підстави для його розірвання відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір шрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Великобагачанський комбікормовий завод", вул.Леніна, 124, смт.Велика Багачка, Полтавська область, 38300 (ідентифікаційний код 00687385, п/р 26001362086067 в ПРУ КБ "Приватбанк" м.Полтава, МФО 331401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", вул.Броварська, 2, с.Проліски, Бориспільський район, Київська область, 08322 (ідентифікаційний код 21665011, п/р 26001200124006 в ПАТ "Сітібанк", м.Київ, МФО 300584) 60000 грн. штрафу, 12000 грн. витрат по сплаті державного мита, 235,98 грн. витрат по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В частині вимог про розірвання договору –в позові відмовити.

5. В зустрічному позові відмовити повністю.

Суддя                                                                                Киричук О.А.