Рішення № 100809901, 30.08.2021, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/3587/20

Провадження №2/639/212/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря – Волкової С.І.,

представників відповідача – Красина С.М., Бєлікової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2020 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом, який в подальшому був уточнений, до ТОВ «АСТАРТА», в якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору №155-к від 06.05.2020 року про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді продавця-консультанта в аптеці №19 ТОВ «АСТАРТА», стягнути з ТОВ «АСТАРТА», ЄДРПОУ 30883122, на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути з ТОВ «АСТАРТА», ЄДРПОУ 30883122, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн., вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу ТОВ «АСТАРТА» №190-к від 11.04.2019 року ОСОБА_1 прийнято до ТОВ «АСТАРТА» на посаду продавця-консультанта. З цього дня позивач безпосередньо почала виконувати покладені на неї трудові обов`язки згідно трудового договору. До її прямих обов`язків входило: спостерігати за наявними в аптеці лікарськими засобами, здійснювати продаж таких засобів. Всі свої обов`язки позивач вказує, що виконувала належним чином, згідно договору. На підставі наказу №41-к від 27.04.2020 року позивача було переведено на посаду продавця-консультанта до аптеки №19. Як зазначає позивач, після переведення на нове місце роботи, зі сторони дирекції ТОВ «АСТАРТА» почалося прискіпливе ставлення до неї. Постійно були дуже гучні заяви в її сторону при розмовах, були постійні погрози щодо звільнення позивача з роботи без залишення зарплатні, списання суми невистачаючих лікарських засобів з її заробітної плати. 06.05.2020 року при чергових погрозах в її сторону зі сторони дирекції були дії примусу щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін. Так, наказом №155-к від 06.05.2020 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. На думку позивача, такі змушування були незаконними, вона не хотіла залишатися без роботи на час карантину, а тому добровільно б таку заяву не написала. Позивач вимушена звернутися до суду, оскільки таке звільнення було незаконним, порушувало її права, зокрема при звільненні з її сторони не було волевиявлення, не було домовленості про припинення трудових відносин (тільки був тиск з боку відповідача), оскільки позивач не бажала звільнитися з роботи під час карантину. Разом з тим, позивач вказує, що внаслідок незаконного звільнення їй було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що позивач безпідставно позбавлена права на отримання заробітку, внаслідок чого була змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім`ї.

У зв`язку з викладеним, позивач вимушена звернутися до суду з вказаним вище позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.06.2020 року позов ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання ухвали суду від 15.06.2020 року позивачем ОСОБА_1 вказані недоліки були усунуті, подана 30.06.2020 року уточнена позовна заява, яка вже не містить вимог про стягнення моральної шкоди, однак в якій залишені інші позовні вимоги і уточнено, що позивач просить стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.05.2020 року до 06.06.2020 року в розмірі 6300 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Призначено судове засідання.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.09.2020 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» надати суду: копію заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін; копію наказу №155-к від 06.05.2020 року про звільнення ОСОБА_1 ; копію наказу №141-к від 27.04.2020 року про переведення ОСОБА_1 на інше місце роботи; копію трудового договору між ТОВ «АСТАРТА» та ОСОБА_1 ; копію наказу №190-к від 11.04.2019 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

На виконання ухвали суду від 03.09.2020 року відповідачем ТОВ «АСТАРТА» 10.12.2020 року надані докази.

11.12.2020 року на адресу суду від представника відповідача ТОВ «АСТАРТА» надійшов відзив на позов, в якому вказано, що дійсно, ОСОБА_1 відповідно до наказу директора ТОВ «АСТАРТА» Рудік Л.А. № 190-К від 11.04.2019 року була прийнята на основну роботу на посаду продавця-консультанта з 12.04.2019 року, який було видано на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.04.2019 року.За час роботи у позивача склались напружені взаємовідносини з колективом, в тому числі з іншими продавцями-консультантами, які працювали в одну зміну, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було подано заяву від 27.04.2020 року про переведення останньої на нове місце роботи до аптеки №19.Наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу №141-К від 27.04.2020 року позивача було переведено на посаду продавця-консультанта до аптеки №19, чим задоволено її заяву.06.05.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Директора ТОВ «АСТАРТА» Рудік Л.А. з проханням звільнити її за угодою сторін, із зазначенням дати, а саме: 06.05.2020 року. Таким чином позивач висловила своє вільне волевиявлення на припинення трудового договору. Жодних підстав вважати волевиявлення таким, що не відповідало внутрішній волі позивача, не було.Відповідач, в особі директора ТОВ «АСТАРТА» свою згоду на припинення трудових відносин з позивачем висловив шляхом задоволення заяви позивача та видання наказу (розпорядження) №155-К від 06.05.2020 року про припинення трудового договору, зазначивши в графі «причина звільнення» - за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпПУ, про що внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 .Вищезазначений наказ (розпорядження) було добровільно підписано як позивачем, так і відповідачем в особі директора, що підтверджує існування взаємної згоди сторін про припинення трудового договору, трудову книжку, як то підтверджує у свої позовній заяві ОСОБА_1 , було видано того ж дня, тобто 06.05.2020, а тому слід констатувати, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.Посилання позивача на погрози з боку керівництва ТОВ «АСТАРТА» щодо звільнення з роботи без залишення зарплатні, списання суми невистачаючих лікарських засобів з заробітної плати, вчинення дій примусу щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін є надуманими, цілком безпідставними, не відповідають дійсним обставинам справи, а такожне знаходять свого підтвердження наданими позивачем доказами.У відзиві вказано, що заява ОСОБА_1 до ТОВ «АСТАРТА» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, а також виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, датована лише 09.06.2020 року, тобтов день звернення останньої до суду, і лише через місяць після звільнення, а тому не може бути розцінена як відкликання заяви про звільнення за угодою сторін від 06.05.2020 року. Інших заяв чи повідомлень від позивача не надходило. Таким чином, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

25.01.2021 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач позов просить задовольнити і зазначає про необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки інформація, викладена у відзиві не відповідає дійсності, не підтверджена належними доказами.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.03.2021 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» надати суду: належним чином завірену копію табелю обліку робочого часу аптеки №45 та аптеки №19 за квітень 2020 року та за травень 2020 року; належним чином завірену копію заяви ОСОБА_1 на відпустку без збереження заробітної плати за травень 2020 року. Також зазначеною ухвалою задоволено клопотання позивача про виклик свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

На виконання ухвали суду від 18.03.2021 року відповідачем ТОВ «АСТАРТА» вказані докази надані на адресу суду.

29.04.2021 року в судовому засіданні прийнята заява позивача про уточнення позовних вимог, які в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначені позивачем за період з 06.05.2020 року по 29.04.2021 року в розмірі 74340 грн.

Також позивачем ОСОБА_1 подана заява про зменшення позовних вимог, в якій фактично позивач відмовляється від позовної вимоги і одночасно просить залишити позов без розгляду в частині позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді продавця-консультанта в аптеці №19 ТОВ «АСТАРТА».

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03.08.2021 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - в частині позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді продавця-консультанта в аптеці №19 ТОВ «АСТАРТА». Продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом вирішені всі клопотання учасників справи про долучення до матеріалів справи доказів.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила уточнений позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на викладені в ньому обставини. Підтвердила факт власноручного складання нею заяви про звільнення, а також своє небажання на даний час поновлюватись на роботі у відповідача, оскільки вже працює на іншому місці роботи. При цьому підтвердила, що обраний нею спосіб захисту в іншій частині відповідає її інтересам.

Представники відповідача ТОВ «АСТАРТА» - Красина С.М. та Бєлікова В.О. вважали позов необґрунтованим, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 наказом директора ТОВ «АСТАРТА» Рудік Л.А. № 190-К від 11.04.2019 року була прийнята на основну роботу на посаду продавця-консультанта з 12.04.2019 року, наказ видано на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.04.2019 року. Вказані відомості підтверджуються копіями наказу, заяви та даними трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 6-8, 54, 64).

27.04.2020 року ОСОБА_1 подано заяву на ім`я директора ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_4 про переведення останньої до аптеки №19 з 27.04.2020 року (а.с.67).

Наказом (розпорядженням) директора ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_4 про переведення на іншу роботу №141-К від 27.04.2020 року ОСОБА_1 переведено на посаду продавця-консультанта до аптеки №19 з 27.04.2020 року (а.с. 56).

06.05.2020 року ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_4 з заявою, яка містила прохання звільнити її за угодою сторін із зазначенням дати, а саме: 06.05.2020 року (а.с.57, 68).

Директор ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_4 задовольнив заяву позивача, видавши наказ (розпорядження) №155-К від 06.05.2020 року про припинення трудового договору (контракту), яким звільнив 6 травня 2020 року ОСОБА_1 з посади продавця-консультанта аптеки №19 за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпПУ на підставі заяви ОСОБА_1 з компенсацією 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Наказ підписаний директором Рудік Л.А. і ОСОБА_1 , яка ознайомлена з наказом того ж дня, дані про наказ внесені до трудової ОСОБА_1 (а.с.8, 55).

Як вбачається з копії довідки про доходи від 21.05.2020 року, ОСОБА_1 працювала у ТОВ «АСТАРТА» на посаді продавця-консультанта та її загальна сума доходу за період з 01.11.2019 року по 30.04.2020 року склала 32 527,00 грн., в тому числі в листопаді 2019 року нараховано 2684, 00 грн. (податок 483,12 грн.), в грудні 2019 року нараховано 5063, 00 грн. (податок 911, 34 грн.), в січні 2020 року нараховано 6580, 00 грн. (податок 1184, 40 грн.), в лютому 2020 року нараховано 5600, 00 грн. (податок 1008, 00 грн.), в березні 2020 року нараховано 6300, 00 грн. (податок 1134, 00 грн.), в квітні 2020 року нараховано 6300, 00 грн. (податок 1134, 00 грн.) (а.с.20).

Представником відповідача ТОВ «АСТАРТА» надані копії витягів з табелю обліку робочого часу працівників ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за березень 2020 року, квітень 2020 року, травень 2020 року, а також копія заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_4 про надання відпустки без збереження заробітної плати з 04.05.20 р. по 06.05.20 р. та наказ ТОВ «АСТАРТА» про надання вказаної відпустки (а.с.138-142).

На адвокатський запит надана відповідь працівником ОСОБА_5 , однак суд вважає зазначену відповідь недопустимим доказом з урахуванням того, що вказана особа не викликалась і не допитувалась в судовому засіданні в якості свідка (а.с.69-74).

У свою чергу, позивачем ОСОБА_1 також надані витяги з табелів обліку робочого часу за березень 2020 року (а.с. 158-163). і роздруківка переписки з месенджеру (а.с.105-114), однак суд вважає вказані докази також недопустимими, оскільки вони не дозволяють ідентифікувати джерело їх створення і відповідних осіб, між якими відбувалась переписка.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , який працював декілька років в ТОВ «АСТАРТА» з 2018 року до січня 2021 року, надав показання про те, що в квітні 2020 року він працював в аптеці ТОВ «АСТАРТА», яка розташована на Стадіонному проїзді. У вказану аптеку наприкінці квітня перевели ОСОБА_1 . Нарікань не було на неї, був випадок, що вона запізнилась. Свідок працював з 08 до 22 години, оскільки його графік наступний – два дні він працює, два наступні дні – він вихідний. Отже свідок працював з ОСОБА_1 разом один день. Потім керівник подзвонила свідкові і просила забрати у Лілії ключі та передати їх іншому провізору наступного дня, оскільки ОСОБА_1 більше не виходить, а якщо у останньої будуть питання – нехай вона дзвонить безпосередньо керівнику. Це було перед травневими святами в 2020 році.

Свідок ОСОБА_3 , матір позивача, суду пояснила, що її дочка працювала в аптеці 2-3 дня на тиждень, двічі було таке, що вона запізнювалась на 5-10 хвилин. Лілії подзвонили і сказали здати ключі, погрожували звільнити за прогули. Також їй сказали написати заяву на звільнення за угодою сторін і заяву про відпустку. Свідок стверджувала, що її дочка з власної ініціативи звільнятись та йти у відпустку не бажала і не збиралась, оскільки у неї дитина 15 років та інших доходів немає. Аптека працювала без вихідних, однак дочці не дали працювати.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України - трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Відповідно до п.1 ст.36 КЗпПУ однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

В даному випадку, як встановлено на підставі досліджених доказів, позивач звернулась до роботодавця із заявою про звільнення за угодою сторін з 06.05.2020 року. Така угода, яка передбачає добровільність намірів обох сторін, була досягнута, оскільки того ж дня Директор ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_4 задовольнив заяву позивача, видавши наказ (розпорядження) №155-К від 06.05.2020 року про припинення трудового договору (контракту), яким звільнив з 6 травня 2020 року ОСОБА_1 з посади продавця-консультанта аптеки №19 за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ.

Єдиною підставою для скасування вищевказаного наказу про звільнення позивач вважає відсутність у неї наміру звільнятись і складання заяви про звільнення під тиском з боку роботодавця. Між тим, враховуючи визнання позивачем факту особистого складання заяви про звільнення, суд, оцінивши всі досліджені докази, приходить до висновку про відсутність достатніх, належних, допустимих та достовірних доказів, які б в сукупності підтверджували факт примушування позивача до складання заяви про звільнення і свідчили б про незаконність такого звільнення у звязку з порушенням процедури. Та обставина, що звільнення ОСОБА_1 відбулось в останній день відпустки не визначено в якості підстав позову і не суперечить чинному законодавству, оскільки підставою звільнення є заява позивача із вказівкою на конкретну дату. Отже суд приходить до висновку про те, що відсутні підстави для визнання незаконним і скасування наказу (розпорядження) №155-К від 06.05.2020 року про припинення трудового договору (контракту), яким звільнена позивач з посади продавця-консультанта аптеки №19 за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Частиною другої статті 235 КЗпПУ передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпПУ, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпПУ дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Аналіз положень КЗпПУ та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпПУ та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпПУ і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпПУ випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

В даному випадку позивач відмовилась від позовної вимоги про поновлення на роботі, також не встановлено судом і обставин, які б свідчили про незаконність дій (бездіяльності) відповідача, передбачених законом в якості підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначені позивачем за період з 06.05.2020 року по 29.04.2021 року в розмірі 74340 грн. задоволенню не підлягають, оскільки відсутні передбачені законом підстави для матеріальної відповідальності відповідача у вигляді виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи вищевикладене, так як суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог, позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів щодо підстав визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення, не доведено порушення вимог трудового законодавства під час її звільнення, та передбачених законом підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.16, 21, 43 Конституції України, ст. ст. 1, 51, 81, 17, 33, 36, 83, 94, 116, 117, 235, 236 КЗпП України, ст.ст.1-18, 76-82, 95, 133, 137, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Жовтневим РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 08.04.1997 року, РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТАРТА», ЄДРПОУ: 30883122, місцезнаходження: м. Харків, вул. Шевченка, буд. 327.

Повне рішення складено 04.11.2021 року.

Суддя Н.В. Баркова