Ухвала суду № 100809218, 04.11.2021, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 04.11.2021

Справа № 501/3924/21

2/501/1436/21

УХВАЛА

04 листопада 2021 року суддя Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І., перевіривши виконання вимог статей 175-177 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК) по справі за

позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк»

до

відповідачів:

1 ТОВ «Адварте Трейд»

2 ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Представник Акціонерного товариства «Альфа Банк» звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із позовною заявою до ТОВ «Адварте Трейд», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вивчивши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку щодо відмови у відкритті провадження по справі, з наступних підстав.

Відповідно до ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відповідно до ч.1 ст.173 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч.1 ст.179 ГК України).

Сторонами Додаткового договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №CLMB2021039 до Договору на комплексне банківське обслуговування №41568897 від 14.05.2021 є юридичні особи: Акціонерне товариство «Альфа Банк» та ТОВ «Адварте Трейд».

За договором поруки, який укладений на забезпечення основного зобов`язання, стороною виступає фізична особа ОСОБА_1 , яка є директором ТОВ « Адварте Трейд».

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою.

Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 цього Кодексу види забезпечення зобов`язань, так й інші види, встановлені договором або законом.

Законодавство України не розрізняє види забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду з розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання.

Основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене заставою.

Заставодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в заставу майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Законодавство України не передбачає солідарного обов`язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання поручитель забезпечив порукою, то він у встановлених законом та/або договором випадках зобов`язаний виконати обов`язок боржника.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 754/8581/18.

ОСОБА_1 є директором ТОВ «Адварте Трейд» та відповідно до укладеного договору поруки набула статус особи, що забезпечує виконання основного боргового господарського зобов`язання.

Відповідно до висновку Верховного суду у Постанові від 13 березня 2018 року по справі № 415/2542/15-ц, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Таким чином, оскільки спір між позивачем та відповідачами стосується основного зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з вищенаведеними нормами законодавства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи те, що дана позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя доходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі та роз`яснити позивачу право звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст.20 ГПК України, ст.ст.20, 186, 353 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження по справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ТОВ «Адварте Трейд», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Роз`яснити позивачу право звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко