Рішення № 100807828, 21.10.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/3424/21

Справа №760/3046/17

РІШЕННЯ

І М Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря-Ступак М.С., Кривулько С.В., Цигановій Ю.М., Конішевському Б.О.

позивача - ОСОБА_1

представник позивача- ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача у якому просить суд:

-визнати за ним в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя право власності на гаражний бокс під номером АДРЕСА_1 вартістю 89 355 грн. (еквівалент 3 450 доларів США); право власності на садовий будинок загальною площею 249,9 м2, за адресою: АДРЕСА_2 який розташований на земельній ділянці площею 0,1105 га, яка належить позивачу на праві приватної власності вартістю 1 036 000 грн. (еквівалент 40 000 доларів США); право власності на легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 вартістю 280 575 грн. (еквівалент 10 833 доларів США);

-визнати за відповідачем в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя право власності на трикімнатну квартиру загальною площею 68 м2, за адресою: АДРЕСА_3 вартістю 1 916 600 грн. (еквівалент 74 000 доларів США);

-стягнути із відповідача на користь позивача компенсацію за більшу частину отриманого спільного сумісного майна у розмірі 510 670,00 грн.;

-стягнути із відповідача на користь позивача Ѕ частину сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог посилається, що між позивачем та відповідачем було розірвано шлюб 16.06.2015 на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва по справі № 757/9260/15-ц.

Під час шлюбу колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було набуте спільне майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності сторін та складається із наступного:

-трикімнатна квартира загальною площею 68 м2, за адресою: АДРЕСА_3 вартістю 1 916 600 грн. (еквівалент 74 000 доларів США);

-Гаражний бокс під номером НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А, в м. Києві вартістю 89 355 грн. (еквівалент 3 450 доларів США)

-легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 вартістю 280 575 грн. (еквівалент 10 833 доларів США)

-садовий будинок загальною площею 249,9 м2, за адресою: АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,1105 га, яка належить позивачу на праві приватної власності вартістю 1 036 000 грн. (еквівалентно 000 доларів СЩА).

Вказує, що позивач зареєстрований у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_4 та необхідності мати квартиру не потребує, а тому вважає за доцільне визнати право власності на трикімнатною квартирою загальною площею 68 м2, за адресою: АДРЕСА_3 за відповідачем.

Крім того вважає за необхідне визнати право власності на садовий будинок за позивачем, оскільки будинок побудований на земельній ділянці, власником якої є позивач, а житло відповідачка отримає, ставши власницею квартири у Києві.

Посилається, що позивач при розподілі квартири та будинку, виходячи із їх вартості отримає майна, що перебувало у спільній сумісній власності, на значно меншу суму за відповідачку, а тому для рівності часток при поділі майна необхідно передати у власність позивача автомобіль. Крім того, набувши право власності на садовий будинок, він вимушений буде користуватись особистим транспортом.

Стверджує, що виходячи з рівності кожного з подружжя на спільне майно власником гаражного боксу повинен залишитись позивач, до того ж власником автомобіля за вказаним розподілом стає саме він.

Вказує, що при вказаному розподілі відповідач отримує майна на загальну вартість 1 916 600 грн., тоді як позивач всього лише на 1 405 930 грн., а тому вважає за необхідне стягнути із відповідача на його користь компенсацію за більшу частину отриманого спільного сумісного майна у розмірі 510 670,00 грн.

Зазначає, що спільне життя колишнього подружжя неможливе, кожна зустріч супроводжується сварками та взаємними образами, а тому позивач не погоджується на виділення половини від усього наявного майна колишнього подружжя і просить суд розподілити майно за вказаним у позові шляхом з виплатою компенсації, яку вважає справедливою, доведеною та обґрунтованою.

З урахуванням викладеного вище просить суд позов задовольнити.

15.02.2017 згідно протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження головуючого судді Букіної О.М.

15.02.2017 у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.08.2017 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було повернуто позивачу.

11.09.2017 представником відповідача подано заперечення проти позовної заяви у яких останній проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Вказує, що під час перебування у шлюбі з позивачем, відповідачем було укладено договір купівлі-продажу квартири від 07.07.1995 за адресою: АДРЕСА_3 .

Зазначена квартира була придбана за кошти, більша частина з яких, належала відповідачу особисто та такі кошти було отримано з продажу двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 (попереднє прізвище ОСОБА_5 ) та її сину ОСОБА_6 на підставі ордера №1528 від 20.09.1986 року.

У позовній заяві позивачем було перераховане майно, яке підлягає поділу між сторонами та зазначено вартість даного майна, яке на думку позивача повинно стільки коштувати як ним зазначено. Однак зазначені позивачем суми вартості майна є сумнівними та на погляд відповідача не відповідають реальним середньо ринковим цінам, а спосіб їх визначення позивачем є занадто сумнівним та нічим не передбачений. Інформацію про вартість майна взята з мережі Інтернет є не надійною, визначається кожною особою індивідуально на власний розсуд, а тому не є належним джерелом інформації.

Відповідач наголошує на тому, що позивач не погоджував з ОСОБА_3 вартість майна, зазначеного в позовній заяві та сторона відповідача не погоджується із даною вартістю.

Посилається, що з 2009 року позивач проживає окремо від відповідача, не приймає жодної участі в матеріальному забезпеченні сім`ї та утриманні майна, не веде спільного господарства з відповідачем.

Вказує, що дана обставина також встановлена рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2015 у справі №757/9260/15-ц.

Зазначає, що іншого житла в м. Києві у ОСОБА_3 не має, а позивач у позовній заяві сам наголошує щоб спірна квартира повністю перейшла у власність ОСОБА_3 , так як ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у іншій квартирі в м. Києві, а тому мати ще одну квартиру у власності ОСОБА_1 необхідності не має.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене та позицію ОСОБА_1 , відповідач вважає за необхідне визнати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , оскільки оспорювана квартира була придбана після продажу майже рівноцінної двокімнатної квартири, що належала на праві приватної власності ОСОБА_3 та сам позивач не заперечує передачу права власності відповідачу.

Відповідач також заперечує проти віднесення позивачем до об`єктів спільної сумісної власності легкового автомобіля Hyundai Tucson, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 оскільки даний автомобіль було придбано позивачем у серпні 2012 року за Договором купівлі-продажу №ДПІ593520 від 03.08.2012 та він належить на праві власності ОСОБА_3 .

Вказує, що на момент придбання автомобіля шлюбні відносини між позивачем та відповідачем вже давно припинились, дану обставину встановлено рішенням Печерського районного суду міста Києва по справі № 757/9260/15-ц від 16.06.2015, та вона не потребує доказування на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Зазначає, що з 2009 року (за 6 років до розірвання шлюбу) позивач та відповідач проживають окремо, шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть, що не заперечується позивачем у позовній заяві від 15.02.2017.

На момент купівлі автомобілю, ОСОБА_3 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проводила тренінги, семінари з психології, надавала відповідні консультації з чого отримувала відповідні доходи та придбала вищезазначений автомобіль за власні кошти, коли ОСОБА_1 вже проживав окремо та не приймав участь у забезпеченні сім`ї.

Стверджує, що ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів, стосовно надання грошових коштів або їх частини на купівлю легкового автомобілю HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску.

Вказує, що у зв`язку з тим, що автомобіль було придбано за кошти відповідача , під час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин та відсутністю доказів у позивача, які б підтверджували надання грошових коштів або їх частини на купівлю легкового автомобілю HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, вважає, що вищезазначений автомобіль підлягає визнанню особистою приватною власністю ОСОБА_3 і не може бути віднесено до спільної власності колишнього подружжя, тому позовні вимоги в даній частині також не підлягають задоволенню.

Крім того зазначає, що садовий будинок загальною площею 249,9 м2, за адресою: АДРЕСА_2 належить відповідачу на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2008 року, видане виконавчим комітетом Фурсівської сільської ради.

Відповідач не заперечує, що половина земельної ділянки, на якій знаходиться будинок належить позивачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 21.04.2004 року серія Р2 №397010, а інша половина земельної ділянки належить відповідачу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 21.04.2004 року серія Р2 №397009.

Разом із тим вказує, що позивач з 2009 року спільне господарство з відповідачем не веде, живе окремо та не одноразово вчиняв протиправні дії щодо майна відповідача, а саме позивачем умисно вчинялися дії щодо пошкодження електричних мереж, кабелів, обладнання, яке проводить струм, лічильників, що могло призвести до загоряння певних об`єктів, спричинення пожежі в будинку, знеструмлення всього кооперативу.

Також звертає увагу суду, що відповідно до заяви позивача до садового товариства «Вишневий» від 23.05.2017 позивач на своїй ділянці де розташований спірний садовий будинок не проживає, що дає підстави вважати, що позивач не дбав про дане майно та не витрачав кошти на його утримання та поліпшення та навпаки вчиняв дії щодо погіршення його стану та нанесення матеріальної шкоди, а тому відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України є всі підстави для залишення повного права власності на спірний садовий будинок за відповідачем.

Відповідач стверджує, що гаражний бокс № НОМЕР_3 в Гаражно-будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А в м. Києві було придбано нею за договором купівлі-продажу гаражного боксу від 24.06.1999 під час перебування у шлюбі з позивачем за спільні кошти, тобто набутий подружжям за час шлюбу та належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності.

Вказує, що на підставі ст. 70 СК України, частики позивача та відповідача у вищезазначеному майні, а саме гаражному боксі є рівними та, на думку відповідача право власності на гаражний бокс № НОМЕР_3 в Гаражно-будівельному кооперативі «Первомайський» в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, необхідно визнати за позивачем.

Підсумовуючи все наведене, відповідач вважає позовні вимоги недоведеними, безпідставними, необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволені, оскільки спірний автомобіль підлягає визнанню особистою власністю відповідача, адже був придбаний за особисті кошти відповідача, під час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин, а більша частина спірної квартири належить відповідачу, оскільки була придбана за власні кошти, та в якості компенсації за невеликий внесок під час купівлі позивач отримає Гаражний бокс № 582. Вважає, що спірний садовий будинок повинен бути визнаний особистою приватною власністю відповідача у зв`язку з його незацікавленістю для позивача, адже він завдавав шкоди даному майну, не витрачав кошти на його утримання у належному стані.

15.03.2021 року представником відповідача було подано доповнення до поданих раніше заперечень.

Окрім зазначеного раніше представник відповідача вказав, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 придбана за кошти, більша частина з яких, належала відповідачу особисто. Такі кошти було виручені з продажу двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , яка належала на праві власності їй, ОСОБА_3 (попереднє прізвище - ОСОБА_5 ), та її сину ОСОБА_7 .

Стверджує, що квартиру по АДРЕСА_6 було придбано за кошти в сумі 23 500,00 доларів США, з яких 12 500,00 доларів США особисті кошти відповідача з продажу власної квартири по АДРЕСА_6 000,00 доларів США - особисті кошти, отримані відповідачем від власної діяльності, зокрема тимчасових робіт в Польщі, решта - 5 000,00 доларів США - кошти, внесені позивачем.

Таким чином, відповідач вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 не відноситься до об`єкту права спільної сумісної власності та не підлягає поділу.

Крім того вказує, що хоча будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2 відбувалося у час спільного проживання з позивачем, але за кошти відповідача та за її особистої участі. Саме за її ідеєю було повністю спроектовано будинок, його зовнішнє та внутрішнє обладнання, вона вибирала матеріали та наймала працівників для виконання робіт з будівництва та ремонту, оплачувала матеріали та роботу, курувала хід всіх будівельних та ремонтних робіт, та приймала особисту участь як підсобник і як робочих.

Таким чином відповідач вважає, що є всі підстави вважати, що садовий будинок в с. Чмирівка Білоцерківського району Київської області не відноситься до об`єкту права спільної сумісної власності, та не підлягає поділу.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.03.2018 було закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

18.06.2021 представником відповідача було подано пояснення на позовну заяву, у яких останній крім зазначеного вище зазначив, що починаючи з 2009 року, коли сторони перестали спільно проживати витрати по утриманню, ремонту квартири та будинку несе одноособово лише відповідач.

Так, в 2007 році відповідачем було самостійно встановлені секційні ворота до будинку в с. Чмирівка вартістю 20 000,00 грн., покладено плитку на суму 47 300,00 грн. та встановлено відеоспостереження, після спроб позивача пошкодити лінії електропередачі, на суму 15 840,00 грн. Отже, витрати на будинок становлять 83 140 грн.

Крім того вказує, що в квартиру АДРЕСА_7 було куплено витяжку - 2 199,00 грн., душову кабіну - 2930,64 грн., та матеріали для системи опалення - 7 565,00 грн., виконано сантехнічні роботи на суму 18 827,00 грн., встановлена пожежна сигналізація вартістю 4 800,00 грн. Всього витрачено на ремонті роботи в квартирі - 36 321,64 грн.

Зазначає, що відповідачем самостійно здійснюються виплати комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_7 та будинок в с. Чмирівка починаючи з 2009 року.

Так, за квартиру АДРЕСА_7 та будинок в с. Чмирівка відповідачем було сплачено 62 936,67 грн. за комунальні послуги з 2009 по 2018 рік.

Витрати на гаражний бокс становлять - 996,6 грн. Згідно довідки, виданої відповідачу від 25 лютого 2018 року протягом 2013-2017 р.р. відповідач регулярно сплачувались членські внески за земельну ділянку №1 яка належить позивачу, на суму 1 774,00 грн.

Таким чином, частка позивача при поділі має бути зменшена на 92 584,45 гр. оскільки ця сума становить половину коштів (185 168,91 грн.), які були витрачені відповідачем на утримання квартири та будинку.

З урахуванням викладеного відповідач вважає, що при поділі майна суд має визнати за нею право особистої приватної власності на легковий автомобіль HYINDAI TUCSON, 2007 року випуску, д.н.з НОМЕР_2 ; визнати за відповідачем право власності на Ѕ частину гаражного боксу № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 12-А; визнати за позивачем право власності на Ѕ частину гаражного боксу № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований за адресою: АДРЕСА_8 ; визнати особистою приватною власністю 3/5 частини квартири АДРЕСА_7 за відповідачем, 2/5 квартири АДРЕСА_7 розділити між позивачем та відповідачем,тобто по 1/5 кожному; визнати право власності на садовий будинок, площею 249,9 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за відповідачем; зменшити частку позивача при поділі майна на 92 584,45 грн., оскільки ця сума становить половину коштів (185 168,91 грн.), які були витрачені відповідачем утримання квартири та будинку.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували та просили суд здійснити поділ майна у спосіб зазначений у письмових поясненнях на позовну заяву.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували із 24.04.1987 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 16.06.2015, що підтверджується копією рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.06.2015, яке набрало законної сили 26.06.2015 (а.с. 8 т. 1).

Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу гаражного боксу від 24.06.1999 укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Палагутою Л.О., ОСОБА_3 набула права власності на гаражний бокс № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А у м. Києві (а.с. 10 т. 1).

Вбачається, що даний гаражний бокс відповідачем було придбано у період перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем.

Крім того, відповідачем визнана та обставина, що дане майно було набути під час шлюбу та за спільні кошти подружжя.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя визначається нормами Сімейного кодексу України.

Так, за правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що гаражний бокс № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А у м. Києві є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що 07.07.1995 відповідно до договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони, ОСОБА_3 набула права власності на квартиру АДРЕСА_7 (а.с. 79-80 т. 1).

Вбачається, що купівля даної квартири відбулася у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Проте, відповідач вказує, що основна частина коштів, які були використанні на купівлю квартири були її особистими коштами від відчуження іншого квартири.

Матеріалами справи встановлено, що 01.06.1995 між ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені своїх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9 (а.с. 81-82 т. 1).

Позивач стверджує, що кошти від реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_5 були витрачені на купівлю квартири АДРЕСА_7 , а саме: 12 500,00 доларів США, що складало майже 60 % вартості квартири. Також були залученні особисті кошти відповідача у розмірі 6 000,00 доларів США, та особисті кошти позивача у розмірі 5 000,00 доларів США.

оцінюючи матеріали справи, суд вважає, що доказів того, що квартиру АДРЕСА_7 було придбано за особисті кошти відповідача саме від реалізації частини квартири АДРЕСА_9 матеріали справи не містять.

Так, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 зазначили, що особисто при продажу відповідачем квартири АДРЕСА_9 та при купівлі квартири АДРЕСА_7 присутні не були, про наявність та використання відповідачем її особистих коштів при купівлі квартири дізналися зі слів відповідача та особисто свідками цього не були.

З огляду на викладене суд оцінює покази даних свідків,як неналежні, оскільки обставини щодо джерела походження коштів на придбання спірної квартири їм відомо зі слів відповідача.

Суд звертає увагу на ту обставину, що квартира АДРЕСА_9 належала на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Києва, а тому посилання відповідача на те, що її частка особистої власності становить 3/5 частини квартири АДРЕСА_7 є необґрунтованими.

Доказів того, що кошти від відчуження квартири АДРЕСА_9 були використані відповідачем при купівлі квартири АДРЕСА_7 матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

При цьому, як вбачається із договору купівлі-продажу укладеного від 07.07.1995, квартиру АДРЕСА_7 було придбано за 3 900 000 000,00 (три мільярда дев`ятсот мільйонів) карбованців.

Проте, відповідно до договору купівлі-продажу від 01.06.1995 року, квартиру АДРЕСА_9 було відчужено за 253 000 000,00 (двісті п`ятдесят три мільйони) карбованців, та частка відповідача у даній квартирі складала 1/3 частини.

Таким чином є очевидним, що сума від реалізації квартири АДРЕСА_9 складає лише 6,49 % вартості квартири АДРЕСА_7 , а тому твердження відповідача про те, що дана сума складає близько 60 % є необґрунтованим.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що на час придбання спірної квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та вели спільне господарство.

За таких обставин, відповідачем не обґрунтовано та відповідно не надано доказів наявності особистих коштів, їх джерела походження, які відповідач використала під час купівлі спірної квартири, як особистої власності.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Аналізуючи матеріали справи та відповідність їх нормам матеріального права, суд вважає доведеним вимоги позивача про те, що у період шлюбу з відповідачем було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю, а саме: квартира АДРЕСА_7 , оскільки матеріали справи не містять доказів того, що дану квартиру було придбано за особисті кошти відповідача.

Крім того вбачається, що під час перебування у шлюбі із позивачем, 27.11.2008 відповідачем було набуто право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 249,90 м2, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4 , копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21064519 від 27.11.2008 року та копією технічного паспорту (а.с. 172-184 т. 2).

Даний садовий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1105 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та отримана ним на підставі рішення виконкому Фурсівської сільської Ради народних депутатів від 10.03.1998 для ведення садівництва (а.с. 14 т. 1).

Таким чином є очевидним, що земельна ділянка площею 0,1105 га була отримана позивачем у власність за час шлюбу відповідно до ст. 35 ЗК України, а тому відповідно до п.5 ч.1 ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю.

Разом з тим, як визнано сторонами по справі, вказана земельна ділянка поділена між позивачем та відповідачем, а тому спору щодо її поділу , між сторонами не має.

У судовому засіданні відповідач та її представник стверджували, що садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 249,90 м2 був побудований за особисті кошти відповідача та позивач участі у його будівництві не приймав.

Разом із тим, належних доказів того, що у період будівництва позивач та відповідач не вели спільного господарства, відповідач мала особисті кошти та використовувала їх для будівництва садового будинку, матеріали справи не містять.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 зазначили, що відповідач ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем часто виїжджала на роботу за кордон, працювала у будівельній компанії та отримувала гарний особистий дохід.Проте, позивач ОСОБА_1 за час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем був державним службовцем та отримував невелику заробітну плату. Вказували, що організацією будівництва садового будинку, оплатою робіт займалася особисто відповідач.

Оцінюючи покази вказаних свідків і в цій частині, суд оцінює їх критично, оскільки свідкам не відомо суми отриманих доходів сторін у період перебування останніх у шлюбі, розмір доходу кожного із подружжя свідкам було відомо виключно зі слів відповідача.

Та обставина, що відповідач займалася організацією будівництва, безпосередньо розраховувалася за будівельні роботи та будівельні матеріали не може свідчити про те, що кошти за які відбувалося будівництво садового будинку належали особисто відповідачу, а не сторонам, як подружжю. Крім того, оплата певних робіт та матеріалів особисто відповідачем не є беззаперечних доказом наявності віднесення такого майна до особистої власності відповідача, оскільки доказів джерела походження таких коштів остання суду не надала та матеріали справи їх не містять.

Таким чином, будь-яких доказів того, що будівництво садового будинку відбувалося за особисті кошти відповідача, матеріали справи не містять та до суду не надано.

Разом з цим, посилання відповідача на ту обставину, що вона в період шлюбу та після його розірвання самостійно утримувала майно жодним чином не є свідченням того, що дане майно є її особистою власністю,оскільки тягар утримання майна в силу закону покладено на його власника.

При цьому, дана обставина жодним чином не є свідченням того, що таке майно має бути автоматично віднесено до особистої приватної власності відповідача.

Доказів того, що між подружжям було досягнуто домовленості щодо визначення даного майна,як особистої приватної власності відповідача, матеріали справи також не містять.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що садовий будинок АДРЕСА_2 має бути віднесений до об`єкта спільної сумісної власності подружжя,оскільки придбаний в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Як вбачається із матеріалів справи, за час перебування у шлюбі із позивачем, а саме: 04.08.2012 відповідачем було придбано легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 .

У судовому засіданні відповідач зазначала, що даний автомобіль нею було придбано за власні кошти, які вона отримала у борг та після припинення шлюбних відносин із позивачем, оскільки фактично сторони не підтримували шлюбні відносини та не вели спільне господарство із 2009 року, що підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.06.2015 року.

Відповідно до ч. 4-5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2015 було розірвано шлюб укладений та зареєстрований 24.04.1987 року Відділом РАГС Жовтневого райвиконкому м. Києва між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 8 т. 1).

При цьому,у описовій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2015 судом зазначено короткий виклад обставин, якими саме ОСОБА_3 обґрунтовувала позовні вимоги про розірвання шлюбу, та зазначено, що у позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_3 посилалася, що впродовж останніх 6 років не підтримує шлюбні стосунки та не веде спільного господарства із ОСОБА_1 .

Разом з тим, у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2015 судом не встановлено обставини щодо конкретного періоду часу, впродовж якого подружжя не підтримувало шлюбні стосунки та не вели спільне господарств.

Таким чином є очевидним, що дана обставина не була встановлена судом у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2015, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача у цій частині в обґрунтування своїх заперечень проти позову щодо підстав звільнення від доказування, в силу вимог ст.82 ЦПК України та вважає їх помилковими.

Покази свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те, що сторони не підтримують шлюбні відносини із 2009 року суд також не приймає до уваги, оскільки дані висновки свідки зробили зі слів відповідача у справі.

Крім того, посилання свідків на ту обставину, що під час відвідування квартири де проживали позивач та відповідач після 2009 року, останнього не було у помешканні не може свідчити про припинення між сторонами шлюбних стосунків та припинення ведення спільного господарства, оскільки такі відвідування були короткотривалі та не постійні.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що на спірний легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 розповсюджується режим спільної сумісної власності, оскільки був придбаний відповідачем під час перебування у шлюбі із позивачем.

Що стосується доводів відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову щодо віднесення вказаного вище автомобіля до спільної сумісної власності подружжя, внаслідок укладання договору позики від 28.07.2012, слід зазначити.

Відповідно до копії розписки від 28.07.2012 ОСОБА_3 отримала в борг у ОСОБА_16 грошові кошти 15 000,00 доларів США на купівлю автомобіля терміном на 4 роки (а.с. 141 т. 1).

15.09.2015 та 23.06.2016 ОСОБА_3 було повернуто ОСОБА_16 грошові кошти у розмірі 7 000,00 доларів США відповідно до розписки від 28.07.2012 року (а.с. 142 т. 1).

15.09.2015 ОСОБА_3 було повернуто ОСОБА_16 грошові кошти у розмірі 8 000,00 доларів США відповідно до розписки від 28.07.2012 (а.с. 142 т. 1).

23.06.2016 ОСОБА_3 було повернуто ОСОБА_16 грошові кошти у розмірі 7 000,00 доларів США відповідно до розписки від 28.07.2012 (а.с. 143 т. 1).

Оцінюючи матеріали справи суд вважає очевидним, що отримання відповідачем у борг грошових коштів та їх повернення відбулося під час перебування сторін у шлюбі. Доказів того, що відповідач повертала ОСОБА_16 особисті грошові кошти матеріали справи не містять та суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, грошові кошти, отримані одним з подружжя у позику, укладеним в інтересах сім`ї, слід вважати спільними коштами подружжя.

У постанові від 27 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Доказів того, що легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 був набутий відповідачем особисто та за власні кошти, а не в інтересах сім`ї чи подружжя, матеріали справи не містять.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 зазначили, що їм відомо про повернення відповідачем ОСОБА_16 власних грошових коштів, проте дані відомості відомі їм зі слів відповідача, а тому суд не приймає до уваги покази свідків в цій частині.

За вказаних вище обставин, суд вважає, що в порядку поділу як спільного майна набутого сторонами у шлюбі підлягає: квартира АДРЕСА_7 ; садовий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 249,90 м2; гаражний бокс № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А у м. Києві; легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 .

Як зазначалося вище, позивач просить суд у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за ним право власності на гаражний бокс під номером НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А, в м. Києві вартістю 89 355 грн. (еквівалент 3 450 доларів США), на садовий будинок загальною площею 249,9 м2, за адресою: АДРЕСА_2 який розташований на земельній ділянці площею 0,1105 га, яка належить позивачу на праві приватної власності вартістю 1 036 000 грн. (еквівалент 40 000 доларів США), на легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 вартістю 280 575 грн. (еквівалент 10 833 доларів США).

В той же час, позивач просить суд за відповідачем в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати право власності на трикімнатну квартиру загальною площею 68 м2, за адресою: АДРЕСА_3 вартістю 1 916 600 грн. (еквівалент 74 000 доларів США);

Також позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь позивача компенсацію за більшу частину отриманого спільного сумісного майна у розмірі 510 670,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 71 СК України встановлено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно із ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 5 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Статтею 365 ЦК України встановлено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У судовому засіданні позивач погодився на поділ майна подружжя із присудження грошової компенсації на його користь або на користь відповідача.

Разом із тим, відповідач у судовому засіданні не погодився на поділ майна подружжя із присудження грошової компенсації.

Враховуючи викладені обставини, а також факт, що позивачем не було внесено кошти у рахунок компенсації вартості частки на депозитний рахунок суду, суд приходить до висновку, що у даному випадку необхідно виділити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином за позивачем необхідно визнати право власності на Ѕ частини гаражного боксу № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А у м. Києві; Ѕ частини садового будинку № 1 у садовому товаристві «Вишневий», с. Чмирівка, Білоцерківський р-н, Київська обл.; Ѕ частину квартири АДРЕСА_7 ; Ѕ частину легкового автомобіля HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 .

Крім того, за відповідачем необхідно визнати право власності на Ѕ частини гаражного боксу № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований по вул. Уманській, 12-А у м. Києві; Ѕ частини садового будинку № 1 у садовому товаристві «Вишневий», с. Чмирівка, Білоцерківський р-н, Київська обл.; Ѕ частину квартири АДРЕСА_7 ; Ѕ частину легкового автомобіля HYUNDAI TUCSON, 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , держ. номер НОМЕР_2 .

Щодо доводів відповідача про зменшення частки позивача при поділі майна на 92 584,45 грн., оскільки ця сума становить половину коштів (185 168,91 грн.), які були витрачені відповідачем утримання квартири та будинку, зазначених у письмових поясненнях на позовну заяву,суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно із ч. 1-2 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Як вбачається із матеріалів зустрічну позовну заяву судом було повернуто відповідачу за його клопотанням про відкликання зустрічної позовної заяви.

Первинна позовна заява даних вимог не містить, а тому під час даного розгляду справи суд позбавлений можливості вирішувати дані питання та досліджувати докази в підтвердження розміру понесених витрат відповідачем на утримання майна, оскільки не входить в предмет доказування у межах заявлених позовних вимог.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, на основі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору 1 933,00 грн.

Керуючись ст.ст.57, 60, 63, 70-72 СК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-82, 83,102, 106,110, 133, 141, 178, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,задовольнити частково.

Розділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступним чином:

1.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину гаражного боксу під № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований за адресою: м.Київ, вул. Уманська, 12-А, Ѕ частину садового будинку за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Чмирівка, Ѕ частину квартири №5 в будинку АДРЕСА_7 , Ѕ частину автомобіля «HYUNDAI TUCSON», 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_2 .

2.Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаражного боксу під № НОМЕР_3 в Гаражно-Будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований за адресою: м.Київ, вул. Уманська, 12-А, Ѕ частину садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , 1/2 частину квартири АДРЕСА_10 , Ѕ частину автомобіля «HYUNDAI TUCSON», 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_5 , д/н НОМЕР_2 .

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , ІПН: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання : АДРЕСА_4 , ІПН: НОМЕР_7 ) судовий збір у розмірі 1933, 00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М.Букіна