Рішення № 100800868, 27.08.2021, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 27.08.2021

Справа № 334/8596/19

Провадження № 2/334/436/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2021 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя

у складі: головуючого - судді Ісакова Д.О.,

за участю секретаря - Прийменко А.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя -

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_3 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя.

В обґрунтування позову, з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.02.2021 року позивач зазначив, що 06.08.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. Шлюб розірвано рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 19.09.2019 року у справі № 334/3038/19.

28.09.2013 року ОСОБА_3 за договором позики (розпискою) отримав у борг кошти в сумі 120000,00 гривень від ОСОБА_5 , на придбання квартири для проживання сім`єю, який і досі не повернутий. В судовому порядку стягнуто борг в розмірі 120000,00 гривень та інфляційні збитки у розмірі 9924,00 гривень, разом 129924,00 гривень.

Здійснюючи позику для придбання житла, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були інтернами. Існували за рахунок стипендії та мізерної зарплатні інтернів, кошти на придбання житла також не було, мали дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому вкрай потребували власного житла для покращення житлових умов сім`ї.

Так, відповідно до довідки Міської лікарні № 9 від 04.02.2021 року № 39/04-13, оклад позивача становив в 2012 році - 1679,00 гривень, в 2013 році – 1783,65 гривень, в 2014 році – 1905,96 гривень.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася друга дитина донька - ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_8 , тому коштів на погашення боргу не вистачало. У відповідачки також не було коштів на придбання житла та погашення боргу, тому борг так і залишився непогашеним.

11.10.2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 140000,00 гривень, для проживання сім`єю, тобто в інтересах сім`ї.

За кошти від продажу даної квартири, яка в свою чергу була придбана за запозичені кошти, у зв`язку з появою третьої дитини, подружжя ОСОБА_9 придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , із оформленням її на ОСОБА_4 , за договором купівлі-продажу від 28.02.2018 року.

Вартість квартири становить 369900,00 гривень, що підтверджується договором, оригінал якого знаходиться у відповідачки.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

За час шлюбу, за договором від 07.03.2018 року, позивачем була проведена заміна вікон в спірній квартирі, вартістю 20000,00 гривень.

Таким чином, право на спільну сумісну власність, кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми в розмірі 120000,00 гривень, що позичалася на придбання квартири.

Отже, до спільного майна подружжя належить квартира АДРЕСА_2 (вартість 369900,00 гривень) та борг в розмірі 129924,00 гривень, який також підлягає поділу. Загальна вартість – 499824,00 гривень.

Для уникнення стягнення грошової компенсації з відповідачки, в порядку поділу боргу в розмірі 129924,00 гривень, позивач вважає за доцільне змінити частку майна у права власності на 2/3 частки, з розрахунку:

Ѕ частина квартири вартістю 369900,00 гривень, становить 184950,00 гривень;

Ѕ частина боргу в розмірі 129924,00 гривень, становить 64962,00 гривень.

184950,00 гривень + 64962,00 гривень = 249912,00 гривень, що становить 2/3 частини вартості квартири.

Отже за позивачем слід визнати право власності на 2/3 (67%) частини спірної квартири, за відповідачем 1/3 (33%) частину спірної квартири (184950,00 – 64962,00 = 119988,00 гривень).

Позивач просить визнати за ним право спільної часткової власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 право спільної часткової власності на 1/3 частини.

14.09.2020 року ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та про визнання за нею права власності на 2/3 частки у спільному майні подружжя, в якому зазначила, що з ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з 06.08.2011 року.

18.09.2019 року рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя шлюб розірвано.

Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У період перебування у шлюбі придбано майно:

за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_3 ;

автомобіль ЗАЗ-Daewoo Sens, 2005 року випуску.

Після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 здійснив відчуження автомобілю ЗАЗ-Daewoo Sens, 2005 року випуску, який було придбано під час перебування у шлюбі. Відчуження центром МВС в Запорізькій області від 20.03.2020 року за № 31/8-1112.

Тобто відповідач за зустрічним позовом приховав спільне майно, здійснив його відчуження без згоди позивача.

Просить визнати за нею право спільної часткової власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_2 , за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/3 частини.

Ухвалою від 18.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

04.02.2020 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила позов ОСОБА_3 визнати частково та визнати за ним право власності на 1/3 частини спірної квартири.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Коломоєць І.В. просила позов задовольнити з підстав викладених в позовній заяві, зустрічну позовну заяву задовольнити частково.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Желтобрюхов В.В. просив основний позов задовольнити частково. Зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Частиною ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що 06.08.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, який зареєстрований Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 579, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя № 334/3038/19 від 18.09.2019 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до рішення суду встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені з вересня 2019 року, разом вони не мешкають, спільне господарство не ведуть та спільного бюджет не мають.

28.09.2013 року між ОСОБА_3 за договором позики (розпискою) отримав у борг кошти в сумі 120000,00 гривень від ОСОБА_5 , на придбання квартири для проживання сім`єю.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя № 334/2026/20 від 05.02.2021 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошові кошти за договором позики в розмірі 120000,00 гривень, інфляційні витрати в сумі 9924,00 гривень, а всього 129924,00 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1299,24 гривень.

Під час шлюбу, 11.10.2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 140000,00 гривень. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Банковською Ю.В. 11.10.2013 року за р. № 1240. Право власності на квартиру було зареєстроване 11.10.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 175394923101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 10733927 від 11.10.2013 року.

28.02.2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 було продано квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до п.3 вказаного договору, продаж зазначеної квартири було здійснено за 324000,00 гривень.

19.02.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 було укладено угоду про наміри на придбання квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 2 угоди, вартість нерухомого майна визначена у розмірі 369900,00 гривень.

28.02.2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватний нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І.І. за р. № 1382.

Відповідно до п.3 продаж зазначеної квартири здійснено за 268915,00 гривень.

У пункті 5 договору, вказано, що відповідно до відомостей, викладених у Звіті про оцінку майна, виданому ФОП ОСОБА_13 21.01.2018 року, ринкова вартість об`єкта оцінки складає, без ПДВ: 268915,00 гривень.

Заявою від 28.02.2018 року ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на купівлю за спільні кошти у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 за ціну та на умовах за її розсудом.

Отже, до спільного майна подружжя належить квартира АДРЕСА_2 , вартістю 268915,00 гривень.

Суд також звертає увагу, що різниця від продажу двохкімнатної квартири та купівлею трьохкімнатної квартири становить - 55085,00 гривень (324000,00 – 268915,00 = 55085,00 гривень).

Також, в період шлюбу подружжям придбаний автомобіль ЗАЗ-Daewoo Sens, 2005 року випуску, який був оформлений на ОСОБА_3 .

Після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_3 здійснив відчуження автомобілю ЗАЗ-Daewoo Sens, 2005 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 на підставі договору купівлі-продажу 2341/2019/1669589 транспортного засобу від 14 вересня 2019 року. Відповідно до п.3.1 договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 64507,32 гривень.

14 вересня 2019 року вказаний автомобіль був перереєстрований на нового власника відповідно до договору укладеному в ТСЦ МВС 2341 РСЦ МВС в Запорізькій області.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що ОСОБА_3 у 2018 році брав у нього в борг гроші у розмірі 2500 дол. США на поліпшення житлових умов, оскільки подружжя ОСОБА_9 планували народження третьої дитини. Гроші брали для придбання 3-х кімнатної квартири, а 2-х кімнату квартиру планували продати. ОСОБА_3 було надано йому розписку про отримання кошті. У 2019 році ОСОБА_3 продав автомобіль Daewoo Sens, для того щоб повернути борг, а він відповідно віддав ОСОБА_9 розписку. Кошти були повернуті на його прохання, оскільки у подружжя ОСОБА_9 почались проблеми у сім`ї і все йшло до розподілу майна.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно із частиною другою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Стаття 65 СК України регламентує право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої цієї статті для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Якщо один з подружжя отримує у власність грошові кошти внаслідок укладення договору позики, у другого з подружжя за певних умов може виникати зобов`язання щодо повернення таких грошових коштів разом із чоловіком/дружиною, який (яка) уклали вказані договори (солідарний боржник), окрім цього, наявність боргових зобов`язань подружжя враховується під час поділу майна в судовому порядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23, 24 своєї постанови від 21 грудня 2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Тобто критеріями, які дають змогу надати майну статус спільної сумісної власності є:

час набуття такого майна;

кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

мета придбання майна, уможливлює надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Отже, ключовим моментом для визначення того, чи буде майно (грошові кошти), одержане за договором, укладеним одним із подружжя під час шлюбу, належати до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та чи підлягатиме заборгованість за таким договором врахуванню під час поділу майна, є з`ясування:

чи укладено договір під час шлюбу;

чи укладено договір в інтересах сім`ї а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного з подружжя;

чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї , а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного із подружжя.

Доказуванню в цьому випадку підлягатиме факт витрачання отриманих коштів за позикою саме на придбання нерухомого майна, а не на якість інших потреб.

Для підтвердження наявності боргу позивачем надається копія розписи від 28.09.2013 року, яка не дає підстав для висновку, до договір позики укладено в інтересах сім`ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання квартири за одержані в борг за розпискою грошові кошти не надано.

Інших доказів щодо укладення договори позики від 28.09.2013 року в інтересах сім`ї, та витрачення одержаних в борг грошових коштів в інтересах сім`ї позивачем за основним позовом не надано.

Крім того, рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05.02.2021 року у справі № 34/2026/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики в розмірі 120000,00 гривень та інфляційні витрати в сумі 9924,00 гривень, а всього 129924,00 гривень.

Разом з тим, судовим рішенням не встановлено, що саме вказані грошові кошти були витрачені на придбання квартири, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також не з`ясовувалося, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У відповідності до положень ст.70 Сімейного кодексу України, У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з ст.71 Сімейного кодексу України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.78 ЦПК України).

Предметом спору за зустрічною позовною заявою окрім квартири за адресою: АДРЕСА_5 є автомобіль ЗАЗ-Daewoo Sens, 2005 року випуску, який було придбано під час перебування сторін у шлюбі.

Відчуження автомобіля підтверджується договором купівлі-продажу 2341/2019/1669589 транспортного засобу від 14 вересня 2019 року. Відповідно до п.3.1 договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 64507,32 гривень.

Разом з тим, відповідачем за зустрічним позовом не доведений належними доказами той факт, що грошові кошти запозичені ним у ОСОБА_15 у розмірі 70000,00 гривень, що еквівалентно 2500,00 доларів США були використані ним в інтересах сім`ї.

Також відсутні відомості, що ОСОБА_4 була обізнана про наявність позики від 25.02.2018 року.

Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що договори позики укладені ОСОБА_3 було укладено в інтересах сім`ї та витрачено також в інтересах сім`ї, в зв`язку з чим відсутні підстави враховувати цей борг при поділі майна подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до ч.2 і 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть ім. належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України).

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У разі коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року).

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку про можливість застосування обраного сторонами способу захисту цивільного права та поділу майна подружжя шляхом визначення їхніх ідеальних часток в праві спільної сумісної власності та визнання за ними права власності на вказані частки.

Визначаючи частки у спільному майні подружжя, суд виходить з загальної вартості квартира АДРЕСА_2 за договором-купівлі продажу у розмірі 268915,00 гривень.

Для уникнення стягнення грошової компенсації з відповідача за зустрічним позовом вартості Ѕ частки автомобіля ЗАЗ-Daewoo Sens, 2005 року випуску, колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , який було відчужено за договору купівлі-продажу 2341/2019/1669589 транспортного засобу від 14 вересня 2019 року, вартість якого складає 64507,32 гривень, суд вважає за можливе змінити частку майна у права власності сторін з розрахунку:

Ѕ частина квартири вартістю 268915,00 гривень, становить 134457,50 гривень;

Ѕ частина автомобілю вартістю 64507,32 гривень, становить 32253,66 гривень.

134457,50 гривень + 32253,60 гривень = 166711,16 гривень, що становить 31/50 частини квартири.

Отже за ОСОБА_3 слід визнати право власності на 19/50 (38%) частини спірної квартири (134457,50 – 32253,66 = 102203,84 гривень), за ОСОБА_4 визнати право власності на 31/50 (62%) частини спірної квартири.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Керуючись статтями: 10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 право власності на 19/50 частини квартири АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 право власності на 31/50 частини квартири АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ісаков Д.О.