Рішення № 100795754, 25.10.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3579/21

Провадження № 2/740/1084/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2021 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Лазоренко Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вертіївської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок, що мав статус колгоспного двору,

установив:

У червні 2021 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , та визнати колишніх членів колгоспного двору - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на частку у майні колгоспного двору, що розташований за вищевказаною адресою.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він із сім`єю проживав у будинку своєї баби ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 за вищевказаною адресою.

У вересні 1990 року померла баба, а в липні 1992 року - мати позивача. Після смерті баби спадкоємицею була мати, а після смерті матері - позивач.

05 січня 1993 року рішенням виконкому Вертіївської сільської ради № 49 від 18.12.1992 року позивачу було постановлено видати свідоцтво про право власності.

У кінці 2020 року позивач звернувся до нотаріуса з метою оформлення заповіту на сина, але йому порадили зареєструвати право власності на будинок, щоб у майбутньому не виникало проблем з оформленням спадщини.

З відповідною заявою позивач звернувся до центру надання адміністративних послуг, але отримав рішення про відмову в державній реєстрації права власності на вказаний будинок. Оформити право власності на вказаний будинок позивач на цей час не може, оскільки подані ним документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав, що їх посвідчують.

Таким чином, позивач позбавлений можливості оформити право власності і вимушений звернутися до суду.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 липня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; підготовче судове засідання у справі призначено на 15-00 год. 10 серпня 2021 року, яке відкладено на 16 вересня 2021 року, 08-30 год.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 вересня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 09-00 год. 25 жовтня 2021 року.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Позивач та представник позивача - адвокат Величко А. А. подали до суду заяви, в яких підтримали позовні вимоги та просили розглянути справу за їхньої відсутності.

Від сільського голови Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області Лозяна Ф. М. надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами, поясненнями.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяви про розгляд справи без їхньої участі, позов визнали, просили задовольнити.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

Перевіривши зміст позову, дослідивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що згідно з технічним паспортом від 16 квітня 2021 року та довідкою від 07 червня 2021 року за № 01396 Комунального підприємства «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації», житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований в цілому на праві особистої власності за колгоспним двором, голова якого є ОСОБА_1 , що підтверджується також копією свідоцтва на право власності на житловий будинок (а. с. 13, 15, 19).

Відповідно до витягу з погосподарської книги за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 07 травня 2021 року зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , 1944 р. н., - голова домогосподарства та його дружина ОСОБА_2 , 1948 р. н.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області № 681/11-19 від 18 травня 2021 року станом на 15 квітня 1991 року в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_2 , проживали: ОСОБА_1 , 1944 р. н., ОСОБА_2 - дружина, 1948 р. н., ОСОБА_5 - мати, 1923 р. н., ОСОБА_3 - син, 1976 р. н. (а. с. 16).

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з листом в. о. завідуючої Ніжинської районної державної нотаріальної контори Кравченко А. спадкова справа до майна померлої ОСОБА_5 відсутня.

Із відповіді завідувача Державного нотаріального архіву Чернігівської області Брусило С.-А. вбачається, що спадкова справа до майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ніжинською районною державною нотаріальною конторою не заводилася.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно - Походнею С. М. прийнято рішення № 58781111 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16 червня 2021 року, згідно з яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , так як подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

За змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абз. 2 п. 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Після введення в дію Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року у всіх членів колгоспного двору виникло право власності на все його майно в рівних частинах, в тому числі і на будинок з господарськими спорудами, які відносилися до цього колгоспного двору.

З урахуванням викладеного можна зробити висновки, що власниками майна, що належить колгоспному двору за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 , 1944 р. н., ОСОБА_2 , 1948 р. н., ОСОБА_3 , 1976 р. н., ОСОБА_5 , які станом на 15 квітня 1991 року не втратили права на вказане будинковолодіння; їхні частки є рівними - по 1/4.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме за позивачем слід визнати право власності на 1/4 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 ,як за колишнім членом колгоспного двору.

Позов в іншій частині вимог необґрунтований з огляду на таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма встановлює об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч. 2 цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що рівною мірою означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в прийнятті визнання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 указаного позову, адже таке визнання суперечить закону, враховуючи встановлені судом обставини про те, що станом 15 квітня 1991 року у будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані: ОСОБА_1 , 1944 р. н., ОСОБА_2 , 1948 р. н., ОСОБА_3 , 1976 р. н., ОСОБА_5 , які мають право на рівні частки у вказаному нерухомому майні по ј.

Вимог про визнання права власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_5 , позивач не заявляв, а позовні вимоги про визнання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на частку в майні колгоспного двору не ґрунтуються на жодних нормах матеріального права, зважаючи на проголошену законодавством доктрину непорушності права власності та неможливості протиправного позбавлення цього права чи обмеження у його здійсненні.

За таких обставин, враховуючи предмет і підстави поданого позову, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76 - 81, 89, 247, 263 - 265, 273 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Вертіївської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок, що мав статус колгоспного двору, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , як за членом суспільної групи господарств - колгоспний двір.

У задоволенні позову в іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складене і підписане 03 листопада 2021 року.

Суддя І. М. Шевченко