Рішення № 100791876, 01.11.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа 279/4971/21

Номер провадження 2/279/1910/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2021 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючого судді Коваленко В.П.

секретаря Хомутовської М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Коростень Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю " Фінансова компанія "Ірбіс" , " про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до відповідача ТОВ "Фінансова компанія "Ірбіс" , в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 94230245 від 03.04.2021 року. В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, 04 квітня 2021 року між ним та відлповідачем ТО "Фінансова компанія "ІРБІС" укладено зазначений кредитний договір . Позивач зазначає, що при укладенні вказаного кредитного договору порушені його права як споживача відповідно до норм Законів України "Про захист парв споживача", "Про захист персональних даних", "Про споживче кредитування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, а саме перед укладеннням договору не повідомлено в письмовій формі позивача про обставини передбачені ст.11ч.2 Закону України "Про захист прав споживачів"; не надано інформацію про правильне розуміння послуги щодо суті фінансових послуг, порушено умови та строки обробки його персональних даних.

Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник ТОВ "Фінансова компанія "ІРБІС" надав відзив, в якому заперечив проти позову , вказав, що спірний договір укладено у повній відповідності з вимогами вищезгаданих Законів України , ОСОБА_1 отримав повну інформацію про умови кредитування та прийняв пропозицію на укладення договору, тому правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Суд дійшов до наступного.

08 квітня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ "Фінанства компанія"Ірбіс" було укладено кредитний договір № 94230245 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідач зобов`язався надати позивачу грошові кошти в розмірі 4000 грн. з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку в п.3.1.1. та становить 3% за день від суми наданого кредиту, кредит виданий на строк 29 днів, тобто до 07 травня 2021 року.

ТОВ "Фінансова компанія "Ірбіс" здійснює свою діяльність з надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту шляхом розміщення договору в онлайн системі на власному веб-сайті при цьому робить пропозицію укласти договір відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". Оспорюваний Договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, що міститься на його сайті у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.1.7 Договору, він вважається укладеним з моменту одержання товариством відповіді про прийняття пропозиції (акцепту). Договір вважається укладеним з моменту одержання Товариством електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти). Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до повного виконання клієнтом своїх зобов"язань за цим договором. Факт того, що позивач оформив заявку на отримання кредиту та отримав кредит в розмірі 4000 гривень доказуванню не підлягає, оскільки згідно позовної заяви позивач стверджує про даний факт, а відповідач згідно відзиву не заперечує проти даного факту.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до вимог ст.652 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

За правилами частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно п.13.9 договору, укладаючи цей договір, клієнт підтверджує, що ознайомився та погоджується з усіма умовами Правил та Договору; не вважає умови цього договору несправедливими, невигідними, у повній відповідності з вимогами, що ставляться до порядку надання такої інформації; йому відомі права, передбачені Законом України " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", у повній відповідності з вимогами , що ставляться до порядку надання такої інформації; йому відомі права, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів" та інших законів і підзаконних актів України; а також підтвердив, що на момент укладання цього договору він не має жодних підстав вважати свї права порушеними.

Виходячи з наведеного, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд вважає, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23.03.2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20).

Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Стаття 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Судом встановлено , що позивачем особисто було передано фінансовій установі персональні дані паспорта, ідентифікаційного номеру, дані банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номера телефону, електронної адреси, тому обґрунтованим є висновок, що ідентифікація позичальника як споживача фінансових послуг проведена відповідно до закону. Доказів на спростування цих обставин справа не містить.

Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, тому суд приходить до висновку, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

За таких обставин , суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ТОВ"Фінансова компанія "Ірбіс" про визнання недійсним договору, є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Такий висновок узгоджується із постановами Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 02 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 263-268 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 1046, 1048 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (мешканця АДРЕСА_1 , РНКПП НОМЕР_1 ) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ірбіс" (м. Київ, вул. Саксаганського, 36-В, 01033, код 42427514) про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.П. Коваленко