Рішення № 100785778, 03.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 200/10176/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 17.11.2020 р. № Ф-21622-51.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 р. № Ф-21622-51, оскільки з 11.05.2014 р. по теперішній час перебуває на військовій службі у Військовій частині А2962, яка сплачує за нього єдиний внесок, підприємницькою діяльністю не займався та дохід від неї не отримував.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 р. справу передано за територіальною підсудністю на розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Справа № 200/10176/21 надійшла до Херсонського окружного адміністративного суду 15.09.2021 р. і згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021 р. справу передано на розгляд судді Бездрабку О.І.

Ухвалою від 20.09.2021 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

08.10.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що згідно реєстраційних та облікових даних платників податків ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку як платник податків з 03.07.2008 р. по 09.07.2021 р., стан "11" - припинено, але не знято з обліку. Відповідно до даних ІКП з ЄСВ станом на 31.10.2020 р. за позивачем обліковувався борг з ЄСВ у сумі 35588,74 грн. за період січень 2017 року - вересень 2020 року, у зв`язку з чим контролюючим органом правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 р. № Ф-21622-51 на суму 35588,74 грн. В подальшому на підставі довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони і стримання збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення від 13.07.2021 р. № 2962/3092, позивачу зменшено нарахування по ЄСВ в сумі 26703,38 грн., а саме: за січень-квітень 2017 року в сумі 2816 грн., за лютий, травень-грудень 2018 року в сумі 7371,54 грн., за січень-квітень та червень-грудень 2019 року в сумі 10098,66 грн., з січня по травень та з серпня по грудень 2020 року в сумі 6417,18 грн. Згідно ІКП по ЄСВ відносно позивача рахується борг у сумі 11085,36 грн., що складає: за 2017 рік - 5632 грн., за 2018 рік - 2457,18 грн., за 2019 рік - 918,06 грн., за 2020 рік - 2078,12 грн. Твердження позивача про те, що за нього ЄСВ сплачує Військова частина А2962, де він перебуває на службі з 11.05.2014 р., є безпідставними, так як жодних належних та допустимих доказів підтвердження факту сплати військовою частиною страхового внеску за позивача у розмірі не менше мінімального страхового внеску позивач не надав. Крім того, фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці.

Ухвалою від 20.10.2021 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Частиною 5 статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.07.2008 р. внесено запис щодо ОСОБА_1 за № 24990000000026386 як фізичну особу-підприємця, а 09.07.2021 р. - запис № 2004990060001026386 про припинення підприємницької діяльності.

17.11.2020 р. відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-21622-51, згідно якої станом на 31.10.2021 р. загальна сума боргу становить 35588,74 грн.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за період з січня 2017 року по вересень 2020 року.

Вважаючи дану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою про її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Приписами п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст.2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 р. у справі № 620/2449/19, від 18.03.2020 р. у справі № 140/1777/19, від 05.03.2020 р. у справі № 824/509/19-а, від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 р. у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 р. у справі № 160/3114/19.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 11.05.2014 р. по теперішній час перебуває на військовій службі у Військовій частині А2962, що підтверджується довідкою від 13.07.2021 р. № 2962/3093.

Тобто, у період з 2017 року по 2020 рік (за який винесено оскаржувану вимогу) ОСОБА_1 був найманим працівником та у цей період саме роботодавець - Військова частина А2962 сплачувала за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідкою Військової частини А2962 від 01.11.2021 р. № 4056, індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України за формою ОК-7.

Доказів отримання ОСОБА_1 у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2020 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.07.2021 р. у справі № 320/2655/20, від 02.04.2020 р. у справі № 620/2449/19, від 18.03.2020 р. у справі № 140/1777/19, від 05.03.2020 р. у справі № 824/509/19-а, від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 р. у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 р. у справі № 160/3114/19, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідачем не надано до суду жодних доказів правомірності прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, яка наведена вище.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73022, м.Херсон, просп.Ушакова, буд.75, код ЄДРПОУ ВП 43995495) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 р. № Ф-21622-51 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 р. № Ф-21622-51.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко

кат. 111060000