Рішення № 100783281, 03.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 листопада 2021 року Справа № 280/3862/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами загального позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м Запоріжжя, вул. Гоголя, 14) до Управління поліції охорони в Запорізькій області (69118, м. Запоріжжя, вул. Водограйна буд. 3 код ЄДРПОУ 40108947) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) до Управліннія поліції охорони в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з Управління поліції охорони в Запорізькій області на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 116 374,53 грн.

Ухвалою суду від 19 травня 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 01 червня 2021 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 07 червня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

29 липня 2021 року справу №280/3862/21 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 27 вересня 2021 року.

Ухвалою суду від 27 вересня 2021 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 25 жовтня 2021 року.

25 жовтня 2021 року представник Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в судове засідання не прибув, про дату час та місце проведення підготовчого завдання повідомлений належним чином.

Представник Управління поліції охорони в Запорізькій області 25 жовтня 2021 року до суду надав клопотання, відповідно до якого просить розглядати справу в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача, за 2020 рік склала 483 осіб. Таким чином, на думку позивача, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у відповідача повинна складати 19 осіб. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті за 2020 рік, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві склала 18 осіб, що є меншим ніж встановлено чинним законодавством України. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача 155749,48 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2020 році.

Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов (вх. № 35854 від 24 червня 2021 року), відповідно до якого зазначає, що у відповідності до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» і Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, Управлінням поліції охорони в Запорізькій області 25 лютого 2021 року за вих. №458/43/27/4/03-2021 було подано звіт за ф. 10-ПІ за 2020 рік де: середньооблікова кількість штатних працівників обліковою складу становила 483 осіб, з яких адміністративно-управлінський персонал, який не пов`язаний з особливими умовами праці та з підвищеною небезпекою склав 117 осіб. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 18 осіб, а кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 5 осіб, тобто 117х4% = 5 осіб. Таким чином, в Управлінні поліції охорони в Запорізькій області на 13 осіб з інвалідністю працювало більше, ніж передбачено чинним законодавством України.

У відзиві просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу – орган державної влади 07 листопада 2015.

З матеріалів справи судом встановлено, що 25 лютого 2021 року за вих. №458/43/27/4/03-2021 було подано звіт за ф. 10-ПОІ за 2020 рік.

У рядку 01 звіту відповідачем зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) – 483, АУП – 117, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – 18 (рядок 02 звіту).

У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності в Україні” у кількості 5-ти осіб.

Разом з тим, позивач вважає, що у зв`язку з тим, що середньооблікова кількість штатних працівників УПО в Запорізькій області за 2020 рік складала 483 осіб, то середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу встановленого статтею, з яких адміністративно-управлінський персонал, який не пов`язаний з особливими умовами праці та з підвищеною небезпекою складає 117 особи, відтак відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, на УПО в Запорізькій області повинна складати 19 осіб, а не 5, як відповідачем вказано у звіті 10-ПІ.

У зв`язку з невиконанням, на думку позивача, УПО в Запорізькій області нормативу щодо кількості штатних працівників – інвалідів, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2020 рік, яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські в розмірі 155 749,48 грн. та нараховано пеню в розмірі 625,05 грн.

Судом встановлено, що відповідачем у добровільному порядку не було здійснено сплату адміністративно-господарських санкції та пені, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України” від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Суд зазначає, що частиною 8 статті 69 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Так, Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року №875-XII (далі – Закон №875) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до частини 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно поданого Управлінням поліції охорони в Запорізькій області “Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік” за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 483 осіб з яких адміністративно-управлінський персонал – 117 осіб. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 18. Кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачем зазначено 5 особу.

З матеріалів справи встановлено, що 117 осіб (адміністративно-управлінський персонал) – це середньооблікова кількість штатних працівників адміністративно-управлінського персоналу УПО (кількість робочих місць, які не пов`язані з особливими умовами праці та з підвищеною небезпекою).

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 49 Закону України “Про Національну поліцію” на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Згідно частини 1 статті 49 Закону України “Про Національну поліцію” вимоги щодо рівня фізичної підготовки для поліцейських та кандидатів, які вступають на службу в поліції, затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України “Про охоронну діяльність” персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони:

1) не перебувають на обліку в органах охорони здоров`я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;

2) не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних злочинів;

3) не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов`язків;

4) не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків;

5) зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.

Працевлаштування інвалідів здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони (ч.6 ст.11 Закону України “Про охоронну діяльність”).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України “Про охоронну діяльність” охорона майна та фізичних осіб забезпечується персоналом охорони шляхом здійснення таких заходів:

1) використання пунктів централізованого спостереження, технічних засобів охорони, транспорту реагування, службових собак;

2) контроль за станом майнової безпеки об`єкта охорони;

3) запобігання загрозам особистій безпеці фізичної особи, яка охороняється;

4) реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані з посяганням на об`єкт охорони.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (частина 1 статті 12 Закону України “Про охорону праці”).

Відтак, у випадку, коли з урахуванням специфіки підприємства більшість посад на підприємстві пов`язані з характером виконуваних робіт, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві не інакше, як з урахуванням такої специфіки.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що праця інвалідів може використовуватись лише на посадах, де це є об`єктивно можливим, з урахуванням особливостей захворювання інваліда. У випадку ж, коли умови праці передбачають підвищений ризик для життя і здоров`я особи або є важкими, то праця інвалідів на таких посадах, у відповідності з зазначеними вище нормами права, використовуватись не може.

Отже, у відповідності до частини 6 статті 11 Закону України “Про охоронну діяльність” при розрахунку нормативу облаштування робочих місць для інвалідів відповідач має виходити з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Згідно з підпункту 3.1 пункту 3 “Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384 (далі – “Інструкція щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів”), середньооблікова кількість працівників відображається відповідно до пункту 3.2 “Інструкції зі статистики кількості працівників”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за №1442/11722 (далі – “Інструкція зі статистики кількості працівників”).

Відповідно до підпункту 3.2.5 “Інструкції зі статистики кількості працівників” середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, …12. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з пп.3.3 п.3 “Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для відповідача складає 18 осіб, що відповідає кількості інвалідів – штатних працівників відповідача відповідно до даних Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності з частиною 3 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 “Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування”, затвердженого 31 січня 2007 року Постановою Кабінету Міністрів України №70 “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” – роботодавці подають інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

У статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зазначено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до наведених вище норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (який діяв і під час виникнення спірних правовідносин) обов`язок по працевлаштуванню інвалідів покладається не тільки на роботодавців, а і на державну службу зайнятості.

Як зазначено у частині 6 статті 46 Закону України “Про зайнятість населення” підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Згідно з пунктом 5 частиною 2 статті 24 Закону України “Про зайнятість населення” до заходів щодо сприяння зайнятості населення належать: сприяння зайнятості інвалідів.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1.3 Порядку подання форми звітності №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (далі – Порядок №316), роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно пункту 2.1 Порядку №316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач згідно чинного законодавства зобов`язаний надавати центру зайнятості адміністративні дані щодо наявності вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН.

Судом встановлено, що на підприємстві позивача відсутні вільні місця для працевлаштування інвалідів у розумінні Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно частини 1 статті 217 ГК України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини першої статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв`язку з тим, що відповідач дотримав норми Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, на нього не може бути покладена відповідальність визначена таким законом.

Дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, судом встановлено, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, що підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відносно відповідача відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всупереч цим вимогам КАС України позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували правопорушення у сфері господарювання з боку відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд вважає, що відповідачем на протязі 2020 року вжиті всі необхідні заходи для реалізації прав інвалідів на працевлаштування, порушення законодавства України про основи національної захищеності інвалідів в Україні з боку відповідача відсутнє, а отже до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 243 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м Запоріжжя, вул. Гоголя, 14) до Управління поліції охорони в Запорізькій області (69118, м. Запоріжжя, вул. Водограйна буд. 3 код ЄДРПОУ 40108947) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення складено та підписано 03 листопада 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов