Рішення № 100783129, 02.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2021 року Справа № 280/6743/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до – Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області по нарахуванню (обчисленню) сум єдиного соціального внеску включених до вимог про сплату боргу (недоїмки): № Ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-102499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020; № Ф-102499-56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області: № Ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-102499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020; № Ф-102499-56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску нарахованих (обчислених) у вимогах про сплату боргу (недоїмки): № ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-102499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020; № Ф-102499- 56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач вважає спірні вимоги незаконними та такими, що підлягає скасуванню, оскільки позивач не являються фізичною особою-підприємцем і ніколи не реєструвався в місцевих органах влади підприємцем, тим більше не був на обліку як ФОП в податкових органах, і тому сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у відповідності до спеціального закону та норм Податкового кодексу та спеціального закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за кожен звітний період як фізична особа-підприємець не зобов`язаний. Дані обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких відсутні відомості про позивача, що позивач є фізичною особою-підприємцем. З наведених підстав позивач просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 05.08.2021 поновлено строк звернення до суду ОСОБА_1 по справі №280/6743/21.

05.08.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі №280/6743/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-ти денний строк надати відзив на позовну заяву.

30.08.2021 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №49593) подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у заяві по суті справи, зазначивши, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, рішення про припинення підприємницької діяльності позивача не прийнято, отже позивач по теперішній час перебуває на обліку як платник податку з ЄСВ. Нарахування суми єдиного соціального внеску відповідачем здійснено відповідно до вимог чинного законодавства. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.

03.09.2021 від позивача через канцелярію суду (вх. №50841) подана відповідь на відзив.

У зв`язку з перебуванням судді Сацького Р.В. з 06.10.2021 по 19.10.2021 у відпустці згідно Наказу №314 від 06.10.2011, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2021 №64 та у зв`язку з перебуванням судді Сацького Р.В. з 17.10.2021 по 29.10.2021 на лікарняному, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.10.2021 №02-35/21/67 та листками непрацездатності №955736-2001593100-1, №955736-2001598520-1, №955736-2001812822-1, питання щодо подальшого вирішення справи вирішується суддею у перший робочий день, а саме 01.11.2021.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських Формувань станом на 01.11.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, дані про позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, або про припинення позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, не знайдено.

Відповідно до картки особового рахунку АІС «Податковий Блок» (код платежу 71040000) станом на 01.09.2021 ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) рахується заборгованість по єдиному внеску на загальну суму 37788,74 грн в т.ч. за:

2017 р. у сумі 8448 грн,

19.04.2018 |- 2 457,18 грн (3723 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за І квартал 2018 року;

19.07.2018 - 2 457,18 грн (3723 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за II квартал 2018 року;

19.10.2018 - 2 457,18 грн (3723 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за III квартал 2018 року;

21.01.2019 - 2 457,18 грн (3723 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за IV квартал

2018 року;

19.04.2019 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за І квартал

2019 року;

19.07.2019 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за II квартал 2019 року;

21.10.2019 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за III квартал 2019 року;

20.01.2020 - 2 754,18 грн (4173 грн*22% *3 місяці) - єдиний внесок за IV квартал 2019 року;

21.04.2020 - 2078,12 грн (4723 грн*22% *2 місяці) (січень-лютий) - єдиний внесок за І квартал 2020 року;

20.07.2020 - 1039,06 грн (4723 грн*22% *1 місяці) (червень) - єдиний внесок за II квартал 2020 року;

19.10.2020 - 3178,12 грн (4723 грн*22% *2 місяці) (липень-серпень), (5000 грн*22% * 1 місяць ( вересень) - єдиний внесок за III квартал 2020 року.

Згідно Закону України від 17.03.2020 № 533-ІХ (далі - Закон № 533), який діє з 18.03.2020, Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ, який діє з 02.04.2020 Закону України від 13.06.2020 № 591-IX, який діє з 29.05.2020.

Тимчасово, за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 травня 2020 року звільняють від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за себе:

- фізичні особи - підприємці, в т. ч. спрощенці;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність;

- члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Тимчасово, за періоди з 1 березня по 31 травня 2020 року, звільняє від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за себе: - ФОП, в т. ч. спрощенців; - осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність; - членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

19.01.2021 - 2200 грн (5000 грн*22% *2 місяці- жовтень - листопад 2020 р.) - єдиний внесок за IV квартал 2020 року.

Керуючись чинним законодавством, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 449 від 20.04.2015, у зв`язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску Головним управлінням ДПС у Запорізькій області були прийняті вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 13.08.2019 № Ф 102499-56 у сумі 23785,08 грн, від 17.02.2020 № Ф - 102499-56 у сумі 29293,44 грн, від 24.11.2020 № Ф - 102499-56 у сумі 35558,74 грн, від 24.03.2021 № Ф - 102499-56 у сумі 37788,74.

Вважаючи протиправними дії щодо про сплату боргу (недоїмки), прийняття оскаржуваних вимог позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 4173 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%), 2112,00 грн на квартал (704,00 грн х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%), 2457,18 грн на квартал (819,06 грн х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%), 2754,18 грн на квартал (918,06 грн х 3).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020 року встановлено на рівні 4723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2020 році становила 1039,06 грн (4723х22%).

У той же час, у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", далі - Закон №755), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (надалі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону №755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа "Серков проти України", заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90458921) висловила правовий висновок, згідно якого статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Суд звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року №592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З урахуванням цього, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90458921) зауважила, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду є повністю застосовним до спірних правовідносин, а тому відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Відповідач у відзиві на позов стверджував, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та рішення про припинення підприємницької діяльності позивача не приймалось. Будь-яких документів, щодо доказів того, що позивач зареєстрований як фізична особа – підприємець відповідачем не надано.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських Формувань станом на 01.11.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, дані про позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, або про припинення позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, не знайдено.

Отже, вказане свідчить про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця в період, за який відповідачем нараховано спірну суму боргу (недоїмки) з ЄСВ.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що твердження відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не базується на фактичних обставинах та нормах права.

Надані відповідачем докази не спростовують факту відсутності у позивача статусу фізичної особи-підприємця за період, за який відповідачем нараховано спірну суму боргу (недоїмки) з ЄСВ.

Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, суд визнає протиправним нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за період 2017 року по 2020 рік згідно вимоги та за даними інтегрованої картки платника податків.

Таким чином, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) прийняті всупереч встановленим нормам Закону України №2464 та VI Інструкції №449, без наявності належних на те підстав, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

За таких обставин з урахуванням вищевикладеного та доданих до матеріалів справи доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-Ю2499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020: № Ф-102499-56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021 є такими, що підлягають задоволенню

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вище встановлене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 2017-2020 рік є протиправними.

Щодо зобов`язання відповідача здійснити коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки, суд зазначає наступне.

Згідно з Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Згідно з главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів, зокрема, за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування».

Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Отже вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Таким чином, оскільки судом, нарахування суми єдиного внеску за 2017-2021 роки визнана протиправною, позовні вимоги в частині є такими, що підлягають задоволенню та зобов`язанню відповідача видалити з інтегрованої картки платника податків позивача дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ заборгованість з 2017 по 2020 рік.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 2550,50 грн, що підтверджується квитанціями від 28.07.2021 № 55.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області по нарахуванню (обчисленню) сум єдиного соціального внеску включених до вимог про сплату боргу (недоїмки): № Ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-102499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020; № Ф-102499-56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області: № Ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-102499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020; № Ф-102499-56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного соціального внеску нарахованих (обчислених) у вимогах про сплату боргу (недоїмки): № Ф-102499-56У від 13.08.2019; № Ф-102499-56У від 17.02.2020; № Ф-102499-56У від 24.11.2020; № Ф-102499-56У від 24.03.2021; № Ф-102499-56 від 13.08.2019; № Ф-102499-56 від 17.02.2020; № Ф-102499-56 від 24.11.2020; № Ф-102499-56 від 24.03.2021 ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2550 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 02.11.2021.

Суддя Р.В. Сацький