Рішення № 100782508, 03.11.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. Житомир

справа № 240/12447/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною відмову згідно з рішенням Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо ненадання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення підсобного господарства ОСОБА_1 за його клопотанням від 25.01.2021;

- зобов"язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.01.2021 та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення підсобного господарства з послідуючою передачею у приватну власність за його клопотанням від 25.01.2021.

Також у прохальній частині позовної заяви позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.01.2021 звернувся до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради (бувшої Озерської сільської ради) Житомирського району Житомирської області. До клопотання були долучені відповідні додатки.

Проте, рішенням Брусилівської селищної ради №215 від 24.02.2021 йому відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб.

Згідно з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем. Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву від (за вх.№41769/21), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначив, що земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах із відміткою бажаного місця розташування земельної ділянки, розташована на земельному масиві за межами населеного пункту села Озера Брусилівського району Житомирської області, за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га, кадастровий номер 1820983500:05:000:8103, перебуває в постійному користуванні інших громадян.

29 липня 2021 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№41655/21, у якому додатково заперечує стосовно викладених тверджень відповідача та вказує, що право постійного користування та право оренди виникає з моменту державної реєстрації, однак вказане не зареєстроване в Єдиному реєстрі речових прав.

19.08.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що на вказаній позивачем земельній ділянці за кадастровим номером 1820983500:05:000:8103, площею 117,9742 га, розташовані земельні ділянки СФГ, на які їх власники мають державні акти на право постійного користування землею.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 18.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради (бувшої Озерської сільської ради) Житомирського району Житомирської області. До заяви позивачем долучено копію паспорта, копія ідентифікаційного коду та викопіювання (а.с. 5).

24.02.2021 VI сесією восьмого скликання Брусилівської селищної ради прийнято рішення №215 «Про розгляд заяв громадян».

Пунктом 9 вказаного рішення вирішено відмовити, зокрема, позивачу у передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що земельні ділянки, які зазначені в графічних матеріалах із відміткою бажаного місця розташування земельної ділянки, розташовані на земельному масиві за межами населеного пункту села Озера Брусилівського району Житомирської області, за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га, кадастровий номер 1820983500:05:000:8103, який перебуває в постійному користуванні громадян (а.с. 6)

Позивач, вважаючи вказане рішення Брусилівської селищної ради протиправним та таким, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, у тому числі для ведення селянського господарства у межах населеного пункту, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

Як свідчать матеріали справи позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, проте отримав відмову у задоволенні такої заяви.

Суд вказує, що приписами частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 2 статті 59 Закон №280/97-ВР, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Частиною 3 статті 59 Закон №280/97-ВР зазначено, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Таким чином, вирішення питань, віднесених до компетенції міської ради, здійснюється шляхом прийняття рішень.

У свою чергу, статтею 118 ЗК України визначено строк для розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та передбачено два можливі варіанти рішень за наслідками розгляду відповідної заяви - задоволення заяви та надання дозволу або вмотивована відмова у наданні дозволу з передбачених на те законом підстав. Інших варіантів дій уповноваженого органу за наслідками розгляду заяви законом не передбачено

При цьому підстави для прийняття відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є вичерпними.

Матеріали справи свідчать, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою слугував вказано перебування в постійному користуванні інших користувачів, а саме СФГ, земельних ділянок за рахунок земельної ділянки площею 117,9742 га, кадастровий номер 1820983500:05:000:8103, на які їх власники мають державні акти на право постійного користування землею. Однак, у підтвердження вказаних тверджень жодних доказів до матеріалів справи відповідачем не додано.

А тому, слід звернути увагу, що відповідач у порушення вимог ст.ст.118, 123 ЗК України в оскаржуваному рішенні не зазначив яким вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів не відповідає місце розташування спірної земельної ділянки, що вказане в клопотанні позивача від 03.02.2021.

Крім того, суд звертає увагу на те, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не гарантує подальшого позитивного рішення про надання її у власність.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, викладеної у рішенні №215 від 24.02.2021, в частині ненадання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена правова позиція повністю узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Так, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відтак, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даному випадку, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Поряд із цим, як вже зазначалося, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною у постанові від 28.10.2020 у справі № 808/2625/17.

З огляду на вказане позовні вимоги щодо зобов"язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки є дискреційними повноваженнями відповідача.

Однак, з метою належного захисту порушеного права, суд вважає за можливе зобов`язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.01.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області та прийняти рішення за результатами його розгляду, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, враховуючи досліджені матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення та подання відповідачем звіту про виконання рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, тому, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання даного судового рішення.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258, 261-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області (вул.Митрополита Іларіона, 50, Брусилів, Житомирська область,12601, код ЄДРПОУ 04348504) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, викладену у рішенні №215 від 24.02.2021, в частині ненадання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області.

Зобов`язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.01.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області та прийняти рішення за результатами його розгляду, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 03 листопада 2021 року.

Суддя А.В. Горовенко