
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2021 р. Справа№200/5605/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
11 травня 2021 року за допомогою системи «Електронний суд» позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення та не виплати пенсії протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії від 17 грудня 2020 року, та зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2014 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- стягнути з відповідача 100000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначення пенсії позивачу.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що представник позивача звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, проте останній всупереч установленим нормам законодавства не виніс відповідного рішення про поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Зазначена відмова відповідача була оскаржена. Постановою Першого апеляційного суду від 23 вересня 2020 року в адміністративній справі №200/1097/20-а було зобов`язано Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 від 26 вересня 2019 року про поновлення пенсії. На виконання вищевказаного рішення суду Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області прийняло рішення про відмову у поновленні пенсії.
Відповідачем поданий відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти позову з огляду на наступне. Згідно з документами до 01 жовтня 2014 року позивач був зареєстрований у м. Єнакієве, а потім вибув на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де на даний час зареєстрований та проживає з 05 жовтня 2014 року. Оскільки м. Єнакієве віднесено до населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 призначення пенсії здійснюється за місцем перебування таких осіб, що підтверджується довідкою виданою згідно з «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. У позивача вищезазначена довідка відсутня. Крім того, відповідач зазначив, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється через рахунки та мережу установ АТ «Державний ощадний банк України». ОСОБА_2 , який діє в інтересах позивача, було додатково надіслано заяву про виплату пенсії на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», від 04 грудня 2020 року. У вищезазначеній заяві відсутня печатка банку АТ «Ощадбанк» або кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи банку. Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 100000,00 гривень відповідач зазначив, що законодавством про пенсійне забезпечення не передбачено відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органом ПФУ.
17 травня 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.
05 липня 2021 року вирішено провести розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін 08 липня 2021 року.
26 липня 2021 року розгляд справи продовжений за правилами загального позовного провадження.
26 липня 2021 року допущена заміна Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
24 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19 жовтня 2020 року.
У судове засідання, призначене на 19 жовтня 2021 року, сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Керуючись частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд вирішив розглянути справу в письмовому провадженні.
Дослідивши докази, письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.62-72).
26 вересня 2019 року до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області звернулася ОСОБА_1 через свого представника про поновлення їй виплати пенсії за віком (а.с.82-84).
Листом Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 грудня 2019 року за вих.№ 32424/03 позивача повідомлено, що за результатами перевірки Центральної бази даних одержувачів пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України м. Єнакієве Донецької області, та електронна пенсійна справа вивантажена 30 серпня 2016 року до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Києва. Згідно документів, які надійшли до управління, є заява ОСОБА_1 про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії в Лівобережному об`єднаному управління Пенсійного фонду України м. Київ (а.с.84а).
23 вересня 2020 року постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року по справі №200/1097/20-а визнана неправомірною відмова Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 грудня 2019 року за вих.№ 32424/03 у розгляді заяви Меламеда В.Б. в інтересах ОСОБА_1 від 26.09.2019 про поновлення виплати пенсії та зобов`язано Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 від 26.09.2019 та прийняти рішення щодо поновлення пенсійних виплат відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
17 грудня 2020 року на виконання вищевказаного судового рішення Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області прийняло рішення №63, яким відмовило ОСОБА_1 в поновленні пенсії за віком. Підставами для відмови у поновленні виплати пенсії стали відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та заяви про виплату пенсії (а.с. 179-182).
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Статтею 46, пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як окреслив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тобто, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058 громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Отже, проживаючі в Ізраїлі, громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Статтею 44 Закону №1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною п`ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на ненадання позивачем до заяви про призначення пенсії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з огляду на те, що статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, визначено поняття «внутрішньо переміщеної особи», а саме, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Враховуючи те, що позивач 05 жовтня 2014 року виїхав за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділені посольства України в Державі Ізраїль, на нього не розповсюджуються дія Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19 травня 2015 року по справі № 21-168а15, від 06 жовтня 2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2018 року по справі № 754/3047/17.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Стосовно посилань Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги від 04 грудня 2020 року (а.с. 96) містить недоліки, суд зазначає, що ці твердження не ґрунтуються на чинному законодавстві та не беруться судом до уваги.
Таким чином, оскільки позивач подав всі необхідні документи, відповідач має поновити виплату пенсії позивачу з 01 червня 2014 року.
Щодо компенсації втрати частини доходів та індексації суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
За приписами статті 42 Закону №1058 для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Отже, індексація пенсії відбувається відповідно до закону і не потребує додаткових судових рішень, за винятком випадків, коли така індексація не проводилася. У справі, що розглядається пенсія не нараховувалася і не виплачувалася, а тому зобов`язання відповідача поновити виплату відповідно до вимог Закону №1058 охоплює вимогу здійснювати виплату з урахуванням індексації.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року№2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 від в редакції постанови Кабінету Міністрів України 14 квітня 2021 року N 355 (далі - Порядок).
Згідно зі статтею 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, вимога про компенсацію втрати частини доходів заявлена передчасно, оскільки вказану компенсацію наведене регулююче законодавство та нормативно-правові акти пов`язує з фактичним перерахунком та виплатою пенсійних виплат, чого на час розгляду справи ще не відбулось.
Таким чином, позовні вимоги в частині компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають.
Механізм виплати пенсій шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії визначений Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 999 від 22.09.2021, далі - Порядок.
Пунктом 4 Порядку встановлено, що виплата пенсій […] здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи.
Отже, відповідач зобов`язаний провести виплату пенсії позивачу у вибраний останнім уповноважений банк без додаткового судового рішення.
Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Всупереч вимог статей 77, 78 КАС України позивач не подав доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач тривалий час своїми протиправними діями позбавляє позивача належного рівня пенсійного забезпечення, суд вважає, що для повного захисту порушених прав ОСОБА_1 необхідно:
- визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 17 грудня 2020 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_3 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити з 01 червня 2014 року виплату пенсії ОСОБА_3 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не використав надані йому дискреційній повноваження для вирішення питання про призначення пенсії, про які було зазначено в судовому рішенні від 23 вересня 2020 року по справі №200/1097/20-а, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом, а виконання рішення у даній справі вимагає від відповідача вчинення певних дій, а саме відновлення виплати пенсії позивачу, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Зважаючи на те, що позов задоволений, а у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не використав надані йому дискреційній повноваження для вирішення питання про призначення пенсії, про які було зазначено в судовому рішенні, що змусило позивача звернутися до суду із даним позовом, судовий збір, сплачений останнім, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 14, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та стягнення коштів, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 17 грудня 2020 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_3
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити з 01 червня 2014 року виплату пенсії ОСОБА_3 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Повний текст рішення складено 03 листопада 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко
Судове рішення № 100782126, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 03.11.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 200/5605/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: