Рішення № 100781451, 19.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року Справа № 160/13469/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52064, Дніпровський район, с. Сурсько-Литовське, вул. Польова, 58, код ЄДРПОУ 04330787) про визнання незаконним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 496-8/VІІІ від 14.07.2021 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га, відповідно наданих графічних матеріалів, на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у зв`язку з тим, що запрошувана земельна ділянка віднесена до нерозподільних земельних часток (паїв).

- зобов`язати Сурсько-Литовську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339787) надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.

В обґрунтування позову зазначено, що 29.06.2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, згідно наданих графічних матеріалів на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області для ведення особистого селянського господарства. До заяви були додані копії паспорту та РНОКПП, а також графічні матеріали з викопіюванням бажаного місця розташування земельної ділянки. Сурсько-Литовська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області 14.07.2021 року прийняла рішення № 496-8/VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, відповідно наданих графічних матеріалів, на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, посилаючись на те, що запрошувана земельна ділянка віднесена до нерозподільних земельних часток (паїв), які увійшли до площі пайових земель. Позивач вважає протиправним рішення відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з чим звернулася до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу у разі невизнання адміністративного позову протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання (вручення) копії цієї ухвали, надати відзив на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 10 серпня 2021 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримано відповідачем 07.09.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, згідно наданих графічних матеріалів на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області для ведення особистого селянського господарства.

До вказаної заяви були додані копії паспорту, РНОКПП та графічні матеріали з викопіюванням бажаного місця розташування земельної ділянки.

14 липня 2021 року на восьмій сесії восьмого скликання Сурсько-Литовською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області було прийняте рішення № 496-8/VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, відповідно наданих графічних матеріалів, на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у зв`язку з тим, що запрошувана земельна ділянка віднесена до нерозподільних земельних часток (паїв), які увійшли до площі пайових земель.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин та релевантні їм джерела права.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. "б", ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України).

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як вбачається з матеріалів справи, на запит позивача щодо надання інформації до ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», останнім надано відповідь від 27.07.2021 року № 01-07/230, у якій зазначено, що відповідно до "Науково-технічна документації по підготовці документів, що посвідчують право власності або користування землею Схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) "Дніпропетровський тепличний комбінат" (5 відділення) Дніпропетровського району Дніпропетровської області", розробленої Дніпропетровським філіалом інститут землеустрою в 2000 році та затвердженої рішенням X сесії ХХШ скликання Сурсько-Литовської сільської ради від 18.04.2000 року, земельна ділянка, згідно наданих графічних матеріалів в районі земельної ділянки з кадастровим номером 1221487500:01:035:0191 не відноситься до пайових земель.

Запрошувана земельна ділянка відноситься до земель населеного пункту с. Сурсько-Литовське, відповідно до розробленого Дніпропетровським філіалом інституту землеустрою "Проект формирования територии границ Сурско-Литовского сельского совета Днепропетровского района Днепропетровской области" та затвердженого рішенням X сесії Сурського-Литовської сільської ради народних депутатів від 15.04.1992 року.

Саме вказану земельну ділянку ідентифіковано відповідачем як ту, з приводу якої звернувся позивач з клопотанням.

Отже, доводи відповідача, що запрошувана земельна ділянка з кадастровим номером 1221487500:01:035:0191 віднесена до нерозподільних земельних часток (паїв), які увійшли до площ пайових земель, як підстава для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою, суд не приймає, оскільки зазначене спростовується листом ДП «Дніпровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 27.07.2021 року № 01-07/230.

Відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про віднесення до нерозподільних земельних часток (паїв), які увійшли до площ пайових земель земельної ділянки з кадастровим номером 1221487500:01:035:0191.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд робить висновок про безпідставність та необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339787) надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52064, Дніпровський район, с. Сурсько-Литовське, вул. Польова, 58, код ЄДРПОУ 04330787) про визнання незаконним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 496-8/VІІІ від 14.07.2021 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га, відповідно наданих графічних матеріалів, на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у зв`язку з тим, що запрошувана земельна ділянка віднесена до нерозподільних земельних часток (паїв).

Зобов`язати Сурсько-Литовську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339787) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52064, Дніпровський район, с. Сурсько-Литовське, вул. Польова, 58, код ЄДРПОУ 04330787) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 454,00 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук