Вирок № 100777680, 03.11.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/7268/20

Провадження № 1-кп/415/478/21

ВИРОК

Іменем України

03.11.21 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене 16 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020135240000434 у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Лисичанська Луганської області, громадянки України, з професійно-технічною освітою, не заміжньої, не працюючої, не є особою з інвалідністю, судимої:

1) 19 січня 1994 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 140, ст. 19, ч. 3 ст. 140 КК України (1960 р.) до 2-х років 6-ти місяців позбавлення волі;

2) 11 травня 1994 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 140, ч.1 ст. 42, ч.3 ст.42 КК України (1960 р.) до 4-х років позбавлення волі;

3) 16 жовтня 1998 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 141 КК України (1960 р.) до 3-х років позбавлення волі;

4) 25 листопада 2002 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 185, ст. 304, ч. 1 ст. 70 КК України (2001 р.) до 3-х років позбавлення волі;

5) 18 квітня 2006 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 296, ст. 395, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного судом покарання звільнена з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;

6) 26 лютого 2007 року Лисичанським міським судом за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186, ч.1 ст. 70, ст. 71 КК України до 5-ти років позбавлення волі;

7) 22 липня 2011 року за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4-х років 1 місяця позбавлення волі, звільнена 10 грудня 2014 року за ухвалою Полтавського районного суду від 02 грудня 2014 року;

8) 08 липня 2016 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 121, ст. 69, ст. 71 КК України до 3 років позбавлення волі;

9) 19 лютого 2020 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, звільненої на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, 09.11.2020 ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області вирок Лисичанського міського суду від 19.02.2020 приведено у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VIII, відповідно до якої ОСОБА_1 вважається засудженою за ч. 1 ст. 309 КК України, з призначенням їй покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,

зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, -

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора Погодіна В.С.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

15 листопада 2020 року, у період часу з 14 години 30 хвилин до 15 години 00 хвилин, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1 , знаходячись за місцем проживання своєї сестри ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, повторно таємно викрала мобільний телефон марки «Tecno» моделі «РОР 3 (ВВ-2) вартістю 1599 гривень 31 копійка (згідно висновку експерта від 17.11.2020), який належав ОСОБА_2 , заподіявши майнової шкоди на вказану суму.

Заволодівши вказаним майном, ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, розпорядившись у подальшому викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнала повністю, та зазначила, що час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і вона їх в повному обсязі підтверджує. Суду пояснила, що 15 листопада 2020 року, їй подзвонила сестра ОСОБА_3 та попросила посидіти з її маленькою дитиною через те, що їй треба було на ринок, на що вона погодилась, та прийшла за адресою проживання сестри: АДРЕСА_2 . Приблизно о 13 годині сестра повернулась, а тому вона почала збиратись додому, однак побачивши на столі мобільний телефон, вирішили його викрасти, поклавши телефон до кишені пальто поспішно вийшла з будинку та пішла додому. По дорозі вона зустріла двоюрідного брата ОСОБА_4 , якого попросила здати викрадений телефон до ломбарду, оскільки не мала із собою паспорта, на що останній погодився. Про те, що телефон викрадений вона ОСОБА_5 не казала, а пояснила, що здає його до ломбарду з дозволу сестри ОСОБА_6 . За мобільний телефон ОСОБА_5 отримав в ломбарді 900 гривень, які вона витратила на власні потреби. Під час досудового розслідування визнавала свою провину, зробивши для себе належні висновки, надала правдиві свідчення про обставини вчинення нею кримінального правопорушення. У вчиненому щиро розкаялась, вину усвідомила та повністю визнала, просила пробачити її та суворо не наказувати, надавши шанс на виправлення. Майнову шкоду до теперішнього часу не відшкодувала, однак надалі зобов`язалась відшкодувати завдані потерпілій збитки.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 провести без її участі. Покарання просила призначити на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачена в повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачена, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинувачену ОСОБА_1 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, прийшов до висновку, що винність ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненого повторно, повністю доведена, а її дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів;

- особу винної, яка не заміжня, не працює, у побуті характеризується задовільно (а.с.69), не є особою з інвалідністю, на утриманні неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку не має, у лікаря психіатра м. Лисичанська амбулаторну психіатричну допомогу не одержує (а.с.68), перебуває на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога (а.с.68), раніше судима;

В якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає її щире каяття та повне визнання вини.

В якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_1 , згідно ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів, оскільки обвинувачена будучи судимою за вчинення умисного злочину, судимість за яке не знята та непогашена в установленому законом порядку (ч. 1 ст. 121 КК України), знову вчинив умисний злочин, при цьому рецидив кримінальних правопорушень у даному випадку, повторність, як кваліфікуючу ознаку інкримінованого в провину обвинуваченій кримінального правопорушення, не утворює.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вимог ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, беручи до уваги дані про особу обвинуваченої та її репутацію, яка на час вчинення кримінального правопорушення не працювала, єдиного джерела доходів не мала, ніяких дій, спрямованих на добровільне відшкодування завданої шкоди не приймала, неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, відбувала покарання в місцях позбавлення волі, але це не призвело до позитивних змін у її особистості та не створило у неї готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, маючи незняті та непогашені судимості за вчинення умисних, в тому числі тяжких кримінальних правопорушень, належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та у період невідбутого покарання, призначеного вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 19.02.2020 та приведеного ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 09.11.2020 у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VIII, знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, спрямоване проти власності, відповідно до ст. 41 Конституції України, право на яке є непорушним, та яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченої, її схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов`язаного з реальним його відбуттям - у виді обмеження волі, в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 185 КК України.

При цьому, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, беручи до уваги повне визнання вини та щире каяття винної, поведінку обвинуваченої після вчинення кримінального правопорушення, яка усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні вибачалась за вчинене, надавши правдиві свідчення про обставини вчиненого нею кримінального правопорушення, які повністю викривають її у вчиненому злочині, дала критичну оцінку своїм кримінальним протиправним діянням, виказала готовність нести кримінальну відповідальність, враховуючи думку потерпілої, яка щодо призначення покарання обвинуваченій посилалась на розсуд суду, а також те, що обвинувачена має постійне місце проживання, у побуті характеризується задовільно, підстав для призначення обвинуваченій ОСОБА_1 максимальної міри покарання у виді обмеження волі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, або найбільш суворої у виді позбавлення волі, суд не вбачає.

На переконання суду, таке покарання буде необхідним для виправлення обвинуваченої ОСОБА_1 , запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особі обвинуваченої та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Суд також не вбачає підстав для застосування приписів, передбачених ст. 69-1 КК України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

При застосуванні правил ст. 71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за нове кримінальне правопорушення, і ніж не відбута частина покарання за попереднім вироком.

Судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_1 дане кримінальне правопорушення вчинила у період невідбутого покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 19 лютого 2020 року, яким останню було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та засуджено до 1 року позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, який приведено 09.11.2020 ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII з призначенням їй покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, а тому, суд вважає за необхідне застосувати правила ст. 71 КК України, призначивши обвинуваченій ОСОБА_1 остаточне покарання, - за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного за цим вироком покарання, покарання призначене вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 19 лютого 2020 року та приведене ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 09 листопада 2020 року.

При цьому суд враховує, що відповідно до п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового кримінального правопорушення суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому підстав для призначення обвинуваченій ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченої ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , відповідно до ст. 58 Кримінально – виконавчого кодексу України, слід обчислювати з дня прибуття і постановки засудженої ОСОБА_1 на облік у виправному центрі.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілою ОСОБА_2 не пред`явлений, що не позбавляє права останньої, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України, витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 судової товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-1350е від 17.11.2020 (а.с. 18-21), що згідно довідки Луганського НДЕКЦ (а.с. 17) складає 653 грн. 80 коп., підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави.

Речові докази відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного за даним вироком покарання, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 19 лютого 2020 року, який 09.11.2020 ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області приведений у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, у виді 2 (двох) місяців обмеження волі і визначити ОСОБА_1 остаточне покарання, за сукупністю вироків, - у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки 2 (два) місяці.

Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_1 обчислювати з дня прибуття і постановки засудженої на облік у виправному центрі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (одержувач – УК у м.Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк – Казначейство України (ЕАП), р/р UA928999980313070115000012051, код класифікації доходів бюджету 24060300) процесуальні витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням судової товарознавчої експертизи № 19/113/9/1-1350е від 17.11.2020 у сумі 653 (шістсот п`ятдесят три) гривні 80 копійок.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору та направити потерпілій ОСОБА_2 в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя М.М. Старікова