Рішення № 100772710, 12.10.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/8077/19

Провадження № 2/463/130/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Чижович І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування ухвали і наказу -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправною та скасування пп. 1-1, 1-2 ухвали № 1214 від 10.11.2016 «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні», а також про визнання протиправним та скасування наказу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради «Про затвердження умов продажу та інформаційного повідомлення про проведення електронного аукціону без умов об`єкта малої приватизації за адресою АДРЕСА_1 ».

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є співвласником нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 406,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками цих приміщень є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , кожному з яких належить по 1/4 частки. Проте Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради включило нежитлові приміщення загальною площею 274,6 кв.м. до будинку АДРЕСА_1 та на підставі оскаржуваних ухвали та наказу намагається їх відчужити шляхом проведення аукціону. Так, на аукціоні виставлено нежитлові приміщення площею 98 кв.м., 137,3 кв.м. та 39,3кв.м., проте співставивши дані технічних паспортів позивач виявила, що ці приміщення фактично належать їй та третім особам. Як наслідок, відповідачі не вправі були видавати оскаржувані ухвалу та наказ, оскільки нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 не перебувають у комунальній власності.

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвиту Львівської міської ради не погодилось та надало письмові заперечення проти позову, долучивши докази їх направлення іншим учасникам справи. Зазначає, що будинок за адресою АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, а у власність позивача та третіх осіб такий вибув поза волею Львівської міської ради, з приводу чого триває судовий спір про витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння. Крім того, приміщення, виставлені на аукціон відмінні від тих, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

У відповідь на такі заперечення представник позивача навів аргументи, аналогічні мотивам позову.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч. 1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не було подано.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 25.09.2019 та була передана для розгляду судді Грицку Р.Р.

27.09.2021 суддею Грицком Р.Р. подано заяву про самовідвід, яка цього ж дня задоволена ухвалою Личаківського районного суду м. Львова. Справа передана в провадження судді Шеремети Г.І.

02.10.2019 суддею Шереметою Г.І. подано заяву про самовідвід, яка цього ж дня задоволена ухвалою Личаківського районного суду м. Львова. Справа передана в провадження судді Леньо С.І.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.

Крім того, одночасно з позовом позивач подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ДП «Прозорро.Продажі» організаторам відкритих торгів, операторам електронних майданчиків, а також будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам вчиняти будь-які дії, направлені на організацію та проведення електронних торгів щодо нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 274,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та заборони ДП «Прозорро.Продажі» організаторам відкритих торгів, операторам електронних майданчиків, а також будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам, в тому числі переможцю електронного аукціону здійснювати будь-які дії, спрямовані на оформлення результатів відкритих торгів щодо нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 274,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2019 заява про забезпечення позову задоволена повністю.

Не погоджуючись з ухвалою про забезпечення позову Львівська міська рада та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради оскаржили її в апеляційному порядку. Постановою Львівського апеляційного суду від 23.03.2020 апеляційні скарги задоволено, ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2019 скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Позивач в особі свого представника оскаржила постанову Львівського апеляційного суду від 23.03.2020 в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.02.2019 касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 23.03.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Станом на даний час відсутня інформація про результати апеляційного розгляду.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.132 т.1), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів. Таким, чином суд виконав вимоги статті 221 ЦПК України. Зрештою, сторони не звертались до суду з проханням роз`яснити їхні права та обов`язки.

Надалі, Львівська місцева прокуратура № 1 подала до суду клопотання про вступ у справі на стороні відповідача. Ухвалою суду від 13.11.2019, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати і яка занесена до протоколу судового засідання таке клопотання задоволено.

Крім того, представник відповідача Львівської міської ради подав клопотання про передачу справи за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13.11.2019 в задоволенні такого клопотання відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 07.10.2019 Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на таку ухвалу. Постаново. Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу судді Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.019 – без змін.

Суд забезпечив учасникам справи можливість ефективно представляти свою позицію в суді.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

В підготовчому засіданні представник відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку ЛМР заявила усне клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки спірні приміщення відчужені на підставі договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні від 06.10.2020. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20.04.2021 в задоволенні такого клопотання відмовлено.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20.04.2021. Справа призначена до судового розгляду по суті.

З огляду на карантинні обмеження суд неодноразово йшов на зустріч учасникам справи та за відповідним клопотанням відкладав судові засідання.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч. ч. 2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Узагальнена позиція учасників справи.

Представник позивача під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримав. Дав пояснення, аналогічні мотивам позову та просив позов задоволити.

Представник відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку ЛМР під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях, а також вказала, що станом наданий час спірне майно витребувано від позивача та третіх осіб на користь Львівської міської ради, внаслідок чого таке майно перебувало в комунальній власності та Львівська міська рада вправі була ним розпоряджатись шляхом відчуження через аукціон. Просить в позові відмовити.

Представник відповідача Львівської міської ради, прокурор, а також треті особи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб які не з`явились на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Позиція суду.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.04.2017 (а.с.26-35 т.1), позивач та треті особи зазначені співвласниками нежитлових приміщень загальною площею 406,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Кожному з них належить по 1/4 частки. Підставою виникнення права власності зазначено розпорядження Галицької районної адміністрації № 451 від 04.09.1995.

Ухвалою Львівської міської ради № 1214 від 10.11.2016 (а.с.9 т.1), до якої внесено зміни згідно ухвали Львівської міської ради № 4287 від 29.11.2018 (а.с.10 т.1) затверджено перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні.

В кінцевому, приватизації способом продажу на аукціоні підлягають об`єкти нерухомого майна, а саме нежитлові приміщенні другого поверху площею 98 кв.м., 39,3 кв.м. та 137,3 кв.м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна способом продажу на аукціоні № 3333 від 06.10.2020 (а.с.56-61 т.2), станом на даний час спірні приміщення відчужені. Їх власником є ТОВ «ТАНТАЛ».

Вважаючи, що до об`єктів приватизації протиправно включені належні позивачу приміщення остання звернулась до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до обставин справи та мотивів позову, позивачем, як вбачається, не оскаржується правомочність Львівської міської ради ініціювати проведення електронних аукціонів.

Відтак, з огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити не стільки питання включення до приміщень будинку АДРЕСА_2 , скільки питання про те, чи є позивач власником спірних приміщень площею 274,6 кв.м. та чи відповідає обраний нею спосіб захисту характеру порушеного права.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

В силу вимог частини другої статті 2 ЦК України територіальна громада Україна є учасником цивільних відносин.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК України).

Право комунальної власності згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом частин п`ятої, восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, відповідно до п. 30 частини першої статті 26 цього Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України. Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Тобто, підставою для набуття права власності на комунальне майно може бути виключно відповідне рішення органу місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, згідно пункту дев`ятого частини першої цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведених норм державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Аналогічний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 (справа № 680/214/16-ц).

Повертаючись до обставин справи яка розглядається суд звертає увагу, що йому так і не було надано правовстановлюючих документів про право власності позивача на спірні приміщення і по суті, на підтвердження своїх вимог позивач надала лише інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка в силу згаданих вище висновків Верховного Суду не підтверджує факту виникнення права власності.

Крім того, питання правомірності набуття позивачем і третіми особами права власності на спірні приміщення були предметом судової перевірки у цивільній справі № 463/4418/17 за позовом Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 (а.с.48-51 т.2), яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.04.2021 (а..с.132-138 т.2), вказаний позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 (1/4 частки), ОСОБА_4 (1/4 частки), ОСОБА_3 (1/4 частки), ОСОБА_2 (1/4 частки) на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 406,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язано останніх повернути вказане майно.

Крім того, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.10.2016 щодо реєстрації за ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права власності на зазначені приміщення по 1/4 частці за кожним.

Суд у цій справі підтвердив, що спірні приміщення вибули з володіння територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради поза її волею. При цьому, після винесення постанови Львівським апеляційним судом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні зміни про належність спірних приміщень до комунальної власності м. Львова, що стверджується відповідною інформаційною довідкою (а.с.52-55 т.2).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17(постанова від 08.02.2021) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Згаданими вище судовими рішеннями у справі № 463/4418/17 підтверджено відсутність у позивача права власності на спірні приміщення, а відтак, вказані обставини є преюдиційними фактами і в межах цієї справи не підлягають встановленню.

Як наслідок, не будучи власником спірних приміщень права позивача не могли зазнати обмежень внаслідок винесення відповідачами оскаржуваних ухвали та наказу.

З іншої сторони, Львівська міська рада в силу вимог частин п`ятої, восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вправі здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, чим додатково підтверджується правомірність винесених ухвали та наказу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивача жодним чином не могли зазнати обмежень і тому визнає позов безпідставним і в його задоволенні відмовляє.

В такому випадку суд не вбачає необхідності аналізувати питання про те, чи відбулось включення приміщень будинку АДРЕСА_3 , оскільки як уже зазначалось вище, саме територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради була власником спірних нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 .

З огляду на відмову в позові у відповідності до вимог частини дев`ятої статті 158 ЦПК України належить скасувати заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2019.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідачі не подавали. Крім того, відповідачі не навели попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вони понесли або очікують понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

Аналогічною є позиція суду відносно третіх осіб, які також не подавали доказів про понесені судові витрати та не повідомляли суд про їх розмір.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,77-82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 317, 319, 321, 327, 328 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896), Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (м. Львів, пл. Галицька, 15, ЄДРПОУ 25558625), треті особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування п. п. 1-1, 1-2 ухвали № 1214 від 10.11.2016р. 5 сесії 7-го скликання Львівської міської ради «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні»; визнання протиправним та скасування наказу № 154 від 12.09.2019р. Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради «Про затвердження умов продажу та інформаційного повідомлення про проведення електронного аукціону без умов об`єкта малої приватизації за адресою АДРЕСА_1 » – відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2019, у виді:

заборони ДП «Прозорро.Продажі», організаторам відкритих торгів, операторам електронних майданчиків, а також будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам вчиняти будь-які дії, направлені на організацію та проведення електронних торгів щодо нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 274,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

заборони ДП «Прозорро.Продажі», організаторам відкритих торгів, операторам електронних майданчиків, а також будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам, в тому числі переможцю електронного аукціону, здійснювати будь-які дії, спрямовані на оформлення результатів відкритих торгів щодо нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 274,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Стягувач – ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

Боржник – Державне підприємство «Прозорро.Продажі», адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 22, ЄДРПОУ 42068925.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 02.11.2021 року.

Суддя: Леньо С. І.