Ухвала суду № 100770271, 02.11.2021, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 210/3492/21

Провадження № 1-кп/210/579/21

"02" листопада 2021 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Сільченко В. Є.

секретаря судового засідання Яблочної А. О.

за участю:

прокурора Петрова В.І.

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4

захисників Шуляк В.М., Верхуша Я.О., Білей Ю.О.,

Гаврашенко Л.А.

потерпілий - ОСОБА_5

свідків - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

спеціаліста- ОСОБА_9 ,

представник неповнолітнього свідка- ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , обвинуваченої за ч. 3 ст. 186 КК України, ОСОБА_3 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 186 КК України, ОСОБА_2 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 186 КК України, ОСОБА_4 , обвинуваченої за ч. 3 ст. 186 КК України внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021041710000176 від 02.05.2021 року, суд –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді Сільченко В. Є. перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , обвинувачених за ч. 3 ст. 186 КК України.

У судовому засіданні, призначеному на 02.11.2021 року, під час вирішення питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор клопотав про продовження строку дії останнього відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки на сьогоднішній день мають місце ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що мали місце також під час обрання даного запобіжного заходу.

Обвинувачені та їх захисники, кожен окремо, в судовому засіданні заперечували проти продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили змінити вид запобіжного заходу на більш м`який не пов`язаний із позбавленням волі.

Так, зокрема, ОСОБА_3 та його захисник Шуляк В. М., кожен окремо, клопотали перед судом про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, оскільки в справі відсутні беззаперечні докази винуватості ОСОБА_3 , окрім того обвинувачений проживає з батьком, котрий хворіє, при цьому він є єдиним сином свого батька, а отже єдиним хто може за ним доглядати зважаючи на вік та хворобу. Крім того, зазначили, що обвинувачений має неповнолітню доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому перебуваючи під домашнім арештом обвинувачений зможе доглядати доньку, а її мати матиме змогу заробляти на життя та утримання дитини.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Білей Ю. О. кожен окремо, в судовому засіданні просили суд змінити запобіжний захід на домашній арешт, оскільки донька обвинуваченого є інвалідом та потребує постійного догляду, про що надали до матеріалів справи лікарські довідки, медичний епікриз, медичний висновок відносно дитини інваліда, тощо, а також надали довідку проживання, згідно якої обвинувачений ОСОБА_2 до обрання запобіжного заходу мешкав разом з донькою.

Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник Верхуша Я. О., кожен окремо, в судовому засіданні просили суд змінити запобіжний захід на домашній арешт, оскільки на утриманні обвинуваченої перебуває повнолітня дитина, котра продовжує навчання та не має змоги на даний момент самостійно себе утримувати у зв`язку із навчанням.

Потерпілий підтримав думку прокурора.

Приймаючи до уваги думку сторін процесу з приводу продовження строку тримання обвинувачених під вартою, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно зі змістом ст.ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Згідно ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст.2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

Отже, суспільний інтерес у сфері кримінального судочинства полягає в обов`язку суду забезпечити належний захист прав не лише обвинувачених, а також потерпілих, свідків, усталених суспільних відносин через заохочення правомірної поведінки їх учасників та вжиття передбачених законом запобіжних заходів для унеможливлення або ж мінімізації вчинення протиправних діянь.

Положеннями ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе за побігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, згідно зі ст.ст. 7-9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Іліков проти Болгарії» від 26.07.2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінці ризиків переховування.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Так, письмовими матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 , офіційно не працевлаштована, не має на утриманні неповнолітніх або малолітніх дітей, осіб похилого віку, раніше не судима.

Дії ОСОБА_4 , кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України за ознаками: відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло.

Окрім того, ОСОБА_2 , з середньо освітою, не одружений, офіційно не працевлаштований, на утриманні має дитину-інваліда, раніше не засуджений.

Дії ОСОБА_2 , кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України за ознаками: відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло.

ОСОБА_3 , з середньо-спеціальною освітою, не одружений, офіційно не працевлаштований, має на утриманні доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, раніше засуджений, вчинив нове кримінальне правопорушення в період відбування покарання з іспитовим строком.

Дії ОСОБА_3 , кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України за ознаками: відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло.

Отже, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, який законом віднесено до тяжкого злочину та за вчинення якого КК України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком чотирьох до восьми років, що само по собі містить ризики того, що обвинувачені кожен окремо можуть переховуватися від суду з метою ухилення від відбуття такого значного покарання у випадку, якщо воно буде призначено. Той самий ризик можливий і у зв`язку з наявністю слабких соціальних зв`язків стосовно кожного з обвинувачених, зважаючи на те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожен окремо, офіційно не працевлаштовані, що свідчить про відсутність постійного джерела доходів, що також доводить наявність ризику переховування обвинуваченими від суду та правосуддя.

Письмові матеріали справи на даний момент не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених кожного окремо під вартою, та стороною захисту в судовому засіданні не наведені.

Окрім того, суд зазначає, що твердження сторони захисту про відсутність доказів винуватості кожного із обвинувачених не є підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який, оскільки вказане питання буде вирішено судом під час ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, суд також доходить до висновку, що застосування до обвинувачених, вирішуючи питання щодо кожного окремо, запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі не буде достатньою мірою забезпечення своєчасного та всебічного розгляду кримінального провадження, оскільки не будуть слугувати забезпеченню виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків, а також не зможе запобігти можливим спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

При цьому, вирішуючи питання щодо зміни запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний з позбавленням волі, суд приймає до уваги ризики, що були підставою для застосування відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

Також суд враховує ту обставину, що в даному судовому засіданні, до моменту закінчення строку дії ухвали суду про продовження строку дії запобіжного заходу, винести вирок у кримінальному провадженні не є можливим, оскільки справа перебуває на стадії судового слідства, зокрема, обвинувачені , свідки у повному обсязі не допитані, не досліджені письмові матеріали справи.

Так, обраний запобіжний захід відповідає кожному з обвинувачених, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду, впливу на учасників судового процесу, тощо.

Відтак, суд, керуючись ст.ст. 179, 194 КПК України, вважає за необхідне залишити без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовживши його строк.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 331, 370, 372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 01.01.2022 року включно.

Продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 01.01.2022 року включно.

Продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 01.01.2022 року включно.

Копію ухвали негайно надіслати обвинуваченому та вручити прокурору.

Копію ухвали направити до Криворізької установи виконання покарань управління державної пенітенціарної служби України в Дніпропетровській області № 3.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду у порядку і строки передбачені ст. 395 КПК України, а саме протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя: В. Є. Сільченко