Рішення № 100767881, 29.10.2021, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

29 жовтня 2021 рокуСправа №451/1979/20 Провадження № 2/451/448/21

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Табен Л.В.

з участю представника позивача Косендюка Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові в залі суду цивільну справу №451/1979/20 за позовом ОСОБА_1 – представника позивача ОСОБА_2 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду,-

в с т а н о в и в:

16 грудня 2020 року представник позивача Косендюк Ярослав Анатолійович в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду.

В позовній заяві зазначає, що в провадженні Львівського апеляційного суду перебувала справа № 451/707/18. 31 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову у справі № 451/707/18, якою позов ОСОБА_2 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду задоволив частково. Стягнув з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» (07400, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, Київська область, код ЄДРПОУ 37199618) в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 72 877 (сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 28 (двадцять вісім) копійок. Під час розгляду цієї справи Львівським апеляційним судом було встановлено, що втрачений позивачем заробіток за час невиконання рішення суду становить 11 238, 48 грн. (втраченого заробітку) + 122 374, 56 грн. (середній заробіток за посадою, на яку підлягала поновленню позивач) - 60 735, 76 грн. (заробітна плата за час її роботи на нижчеоплачуваній посаді) = 72 877,28 грн, які і слід стягнути з відповідача в користь позивача. Зазначені суми вірно було стягнуто рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року, яке оскаржило Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт». Однак, враховуючи, шо після внесення ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2019 року виправлень (описки) в рішення Радехівського районного суду від 21 грудня 2019 року, з врахуванням якої з Державного підприємства спиртової та лікеро- горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» в користь ОСОБА_2 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в сумі 183 597 грн., таке рішення, на думку колегії суддів підлягає скасуванню, оскільки, як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, суд розглядав справу без врахування заяви позивача про збільшення позовних вимог, обставини справи з врахуванням, збільшених позовних вимог судом, не з`ясовувалися та не перевірялися, розрахунок середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення суду на суму 183 597 грн в мотивувальній частині рішення відсутній. З наведених мотивів, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» в її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в розмірі 72 877 (сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 28 (двадцять вісім) копійок. Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що позов про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду стосувався періоду з 16 січня 2017 року по 30 квітня 2018 року, а клопотання про збільшення позовних вимог за інший період судом першої інстанції не вирішувалося. Враховуючи це, сторона позивача вважає за необхідне просити стягнути з відповідача втрачений позивачем заробіток за час невиконання рішення суду за наступні періоди. За період з 01 травня 2018 року по 27 травня 2019 року позивач перебуваючи на попередній посаді отримала б 266 робочих днів х 8 год. кількість годин у робочому дні = 2 128 год. робочого часу х 52,03 грн. (оплата за годину роботи) = 110 719 грн. 84 коп. (середній заробіток за посадою, на яку підлягала поновленню позивач). За період з 28 травня 2019 року по 28 жовтня 2020 року позивач перебуваючи на попередній посаді отримала б 357 робочих днів х 8 год. кількість годин у робочому дні = 2 856 год. робочого часу х 52,03 грн. (оплата за годину роботи) = 148 597 грн. 68 коп. (середній заробіток за посадою, на яку підлягала поновленню позивач). Загальна сума втраченого позивачем заробітку за час невиконання рішення суду становить 259 317 грн. 52 коп. На момент подання позову, відповідач не поновив позивача на займаній посаді. У зв`язку з вищенаведеним, просить стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, Київська область, код ЄДРПОУ 37199618) на користь ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 259 317 грн. 52 коп. (а.с.2-6).

16 грудня 2020 року, автоматизованою системою документообігу суду Д-3, судді Семенишин О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (а.с.18).

19 березня 2021 року ухвалою Радехівського районного суду Львівської області підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.33).

В судовому засіданні 27 квітня 2021 року протокольною ухвалою відмовлено представнику відповідача ОСОБА_3 в задоволенні клопотання про повернення розгляду справи до стадії підготовчого судового засідання з підстав відсутності законодавчої визначеності при прийнятті такої процесуальної дії, адже така не передбачена нормами ЦПК України (а.с.74-77).

27 квітня 2021 року ухвалою Радехівського районного суду Львівської області в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 про відвід судді Семенишин О.З. - відмовлено (а.с.78-79).

27 квітня 2021 року представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності у справі №451/1979/20, згідно якої просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ДП «Укрспирт» середнього заробітку за час затримки виконання рішення та відмовити у позові в повному обсязі. Звертає увагу суду, що сторона позивача з метою безпідставного заволодіння коштів підприємства вкотре, з урахуванням розгляду цивільної справи №451/707/18 вводить суд в оману щодо дійсних обставин справи. Приховує від суду доходи що були отримані нею за період роботи в ДП «Укрспирт» на посаді начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПД ДП «Укрспирт», а саме за період з 23 лютого 2017 року по 22 березня 2019 року. Приховує від суду той факт, що наказом ДП «Укрспирт» № 79 -к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » від 23.05.2019 року її було поновлено на роботі на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ЛП «Укрспирт». Станом на момент звернення позивача до суду з позовною заявою згідно із наказом ДП «Укрспирт» № 79 -к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » від 23.05.2019 року ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП «Укрспирт». Про існування даного наказу стороні позивача стало відомо, ще 02 серпня 2019 року під час розгляду цивільної справи № 451/707/18 у справі за позовом ОСОБА_2 до ДП «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду. З огляду на вказане вище вбачається, що про порушення свого права позивачу стало відомо ще 02 серпня 2019 року. Отже, 03.08.2019 почав перебіг трьох місячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення з ДП «Укрспирт» середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, який сплинув 03.11.2019 року. З позовною заявою із вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення ОСОБА_2 звернулася до районного суду лише 16 грудня 2020 року, більш ніж через рік після прийняття наказу про поновлення її на роботі, тобто з пропуском цього строку. У позовній заяві позивач не наводить жодних причини пропуску строку, не просила суд визнати причину пропуску тримісячного строку, передбаченого законодавством для звернення до суду з такою вимогою, поважною та не заявляв клопотання про його поновлення. Відтак, з огляду на вищевикладене, враховуючи положення ст. 233 КЗпП України, позивачем не тільки було пропущено строк позовної давності (ч. 2 ст. 233 КЗпП) для звернення до суду за захистом своїх прав, а й безпідставності вимог щодо стягнення з ДП «Укрспирт» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний період (а.с.68-72).

У судове засідання представник позивача з`явився, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та своїх поясненнях, поданими в судовому засіданні 29 жовтня 2021 року, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Звертав увагу суду, що, окрім іншого, твердження представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності є безпідставними, оскільки 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 зверталася до Радехівського відділення поліції ЧВП ГУНП у Львівській області із заявою щодо можливих протиправних дій посадових осіб Вузлівського МПД ДП «Укрспирт», на що отримала відповідь про звернення з даною заявою за територіальною належністю та 30 листопада 2020 року - до керівника ДП «Укрспирт» із заявою про поновлення на роботі, на що не отримала жодної відповіді. Також просив врахувати, що позивач не отримувала наказу про поновлення на роботі, а отже в даному випадку існують триваючі правовідносини, які не припинені, а відтак строк позовної давності не пропущено.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 29.10.2021 р., не з`явився, однак надав до суду заяву про застосування строку позовної давності у даній справі, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, так як наказом ДП «Укрспирт» №79-к від 23.05.2019 року ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП «Укрспирт» та про існування даного наказу позивачу було відомо під час розгляду справи №451/707/18 за позовом ОСОБА_2 до ДП «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду Львівським апеляційним судом, по якій було прийнято Постанову 31 серпня 2020 року. Так як позивач звернувся до суду з даним позовом лише 16 грудня 2020 року, та йому було відомо про наказ №79-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » ще 02 серпня 2019 року, тобто більш ніж через рік, тому просив про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог у даному цивільному позові та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с.68-77).

Допитана в судовому засіданні 27 квітня 2021 року на підставі статті 234 ЦПК України в якості свідка ОСОБА_2 , показала що Верховний Суд поновив її на роботі, а про наказ про поновлення її на роботі вона дізналася при розгляді справи в Львівському апеляційному суді 31 серпня 2020 року при розгляді справи про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду. Після рішення Верховного Суду вона не зверталася до підприємства про поновлення її на роботі, так як чекала, щоб підприємство у встановленому законом порядку скерувало їй наказ про поновлення на роботі. Рішення Верховного Суду не давало їй права на вихід на роботу та приступлення до своїх обов”язків, оскільки підприємство повинно було видати наказ про її поновлення та скерувати їй у встановленому законом порядку.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не має для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 31 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову у справі № 451/707/18, якою позов ОСОБА_2 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду задоволив частково. Стягнув з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» (07400, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, Київська область, код ЄДРПОУ 37199618) в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 72 877 (сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 28 (двадцять вісім) копійок та судовий збір в користь держави в сумі 704,80 грн. (а.с.7-9 зворот).

Як вбачається з Постанови Львівського апеляційного суду та від 31.08.2020 року та рішення Радехівського районного суду Львівської області від 21.12.2019 року, ОСОБА_2 перебувала в трудових стосунках з Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», займала посаду старшого технолога Вузлівського МПДДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт». Наказом №262-к від 19 жовтня 2015 року була звільнена з роботи у зв`язку з втратою довіри на підставі пункту 2 статті 41 Кодексу Законів про працю.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 10 червня 2016 року визнано незаконним наказ №262-к від 19 жовтня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи, поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» з 19 жовтня 2015 року, стягнуто з відповідача в користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 жовтня 2015 року по 10 червня 2016 року у розмірі 67 274 грн. В частині поновлення на роботі рішення допущено до негайного виконання.

Наказом по ДП «Укрспирт» від 13.07.2016 року № 139 - к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 », рішення Радехівського районного суду від 10.06.2016 року в частині поновлення позивача на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» було виконано. Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» та допущено її до виконання посадових обов`язків.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року рішення Радехівського районного суду від 10 червня 2016 року було скасовано, у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

На виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року відповідачем ДП «Укрспирт» 16.01.2017 року було видано наказ №4/2-к «Про скасування наказу №139-квід 13.07.2016», та ОСОБА_2 було звільнено з посади старшого технолога Вузлівського МПДДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»; а 22 лютого 2017 року наказом №2/5-к по ДП «Укрспирт» зараховано на посаду - начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПДДП «Укрспирт».

За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 , Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року скасовано, рішення Радехівського районного суду Львівської області від 10 червня 2016 року залишено без змін.

На виконання Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 року наказом по ДП «Укрспирт» № 79-квід 23 травня 2019 року ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт».

Згідно довідки про доходи ОСОБА_2 від 08.02.2018 року №39, загальна сума її доходу за період з 01 лютого 2017 року по 31 січня 2018 року, за винятком утримань, становить 35 тисяч 28 гривень 37 копійок.

Згідно довідки про доходи №114, виданої ОСОБА_2 14 травня 2018 року, загальна сума нарахованої їй заробітної плати за період лютий 2018 - квітень 2018 р. на посаді начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПД ДП «Укрспирт» становить шістнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят шість гривень 02 копійки (16856,02 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , районний суд виходив з того, що вона має право на отримання середнього заробітку у повному розмірі за період з 16 січня 2017 року по 22 лютого 2017 року, а з 22 лютого 2017 року по день пред`явлення позову - різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, оскільки судове рішення, яким вона була поновлена на роботі, відновило свою чинність, а відтак, наказ №4/2-к від 16 січня 2017 року «Про скасування наказу №139-к від 13.07.2016», який було видано на виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року є незаконним; з 22 лютого 2017 року на підставі наказу №2/5-к ОСОБА_2 займала у відповідача нижчеоплачувану посаду - начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПДДП «Укрспирт».

З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки позивачка була звільнена з роботи незаконно, рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 10 червня 2016 року її було поновлено на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», однак таке відповідачем не було виконано, незважаючи на те, що після скасування Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 року рішення Апеляційного суду Львівської області 06 грудня 2016 року та відновлення чинності рішення Радехівського районного суду Львівської області від 10 червня 2016 року, позивачка не була поновлена на роботі.

Рішенням Радехівського районного суду від 10 червня 2016 року встановлено, що середня заробітна плата ОСОБА_2 становить 52.03 грн. за годину на посаді старшого технолога Вузлівського МПД ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт».

За 27 робочих днів, в період з 16 січня 2017 року по 22 лютого 2017 року, середній заробіток позивача становить -27 днів х 8 год. кількість годин у робочому дні = 216 год. х 52.03 грн. (оплата за годину роботи) = 11 238,48 грн. втраченого заробітку.

За 294 робочих днів на попередній посаді в період з 23 лютого 2017 року по 30 квітня 2018 року середній заробіток позивача становив би - 294 робочих дні х на 8 год. (кількість годин у робочому дні) = 2352 год. робочого часу х 52.03 грн. (оплата за годину роботи) = 122 374,56 грн.

Заробітна плата позивача за час перебивання на нижчеоплачуваній посаді за період з 22 лютого 2017 року по 30 квітня 2018 року згідно довідок про доходи від 08 лютого 2018 р. та від 14 травня 2018 року склала 60 735, 76 грн.

Таким чином, втрачений позивачем заробіток за час невиконання рішення суду становить 11 238, 48 грн. (втраченого заробітку) + 122 374, 56 грн. (середній заробіток за посадою, на яку підлягала поновленню позивач) - 60 735, 76 грн. (заробітна плата за час її роботи на нижчеоплачуваній посаді) = 72 877,28 грн., які і слід стягнути з відповідача в користь позивача.

Зазначені суми вірно було стягнуто рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року, яке оскаржило Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (а.с.8-зворот, 9-14).

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З повідомлення Радехівського ВП Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області №5937 від 01.10.2020, вбачається, що ОСОБА_4 17.09.2020 року зверталася з заявою щодо можливих протиправних дій посадових осіб Вузлівського МПД ДП «Укрспирт». В ході проведення перевірки та із зібраних матеріалів встановлено, що Вузлівське МПД є структурним підрозділом Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», а тому оригінали наказів та журнали реєстрації наказів знаходяться в головному офісі ДП «Укрспирт», що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Фізкультури, 30-в, а тому для вирішення даного питання необхідно звертатись до правоохоронних органів за територіальною належністю вказаної вище юридичної адреси ДП «Укрспирт», через що подальшу перевірку припинено (а.с.26).

Як вбачається з заяви ОСОБА_2 про поновлення на роботі від 30 листопада 2020 року, остання зверталася до керівника ДП «Укрспирт» про надіслання і ознайомлення їй під розписку наказу про поновлення на роботі, про який їй стало відомо під час розгляду справи №451/707/18 Львівським апеляційним судом (а.с.27).

Як вбачається з заяви ОСОБА_2 від 17.02.2017 року, остання просила призначити її на посаду начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПД ДП «Укрспирт» 23 лютого 2017 року з посадовим окладом згідно із штатним розписом (а.с.52).

22 лютого 2017 року ОСОБА_2 було призначено на посаду начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПД ДП «Укрспирт» з 23 лютого 2017 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом (а.с.53).

22 березня 2019 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу забезпечення якістю Лопатинського МПД ДП «Укрспирт» за її власним бажанням, та з наказом ознайомлена 22.03.2019 року під підпис (а.с.54).

Як вбачається з довідок про доходи №80,81,82 від 08 травня 2019 року, ОСОБА_2 за період з лютого 2017 року по березень 2019 року, нараховувалась заробітна плата (а.с.55-57).

Відповідно до Наказу №79-к від 23 травня 2019 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 », ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого технолога Вузлівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП «Укрспирт» (а.с.58).

Згідно ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 64 Конституції України регламентує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно п.2,4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що стосовно до правил ст.24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідачем подані докази про виконання рішення Радехівського районного суду Львівської області у частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі (а.с.58).

Відповідно до ч.1,2 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судом встановлено, що на момент подання позову, відповідач 23.05.2019 року поновив позивача на займаній посаді старшого технолога Вузлівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП «УКРСПИРТ» та згідно Постанови Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 року, позов про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду стосувався періоду з 16 січня 2017 року по 30 квітня 2018 року (а.с.58-67).

Відповідачем було заявлено клопотання про відмову у позові з застосуванням строків позовної давності.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із частиною першою ст. 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку із цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі, середній заробіток за час вимушеного прогулу, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило у випадку звільнення працівника.

Частиною першою статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже за приписами частини першої статті 233 КЗпП України до вимог у справах про трудовий спір застосовується позовна давність в три місяці з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15, від 30.10.2019 року у справі № 478/751/17.

Згідно статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З огляду на вищенаведене, рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконане роботодавцем 23 травня 2019 року, що підтверджується наказом ДП «Укрспирт» № 79-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 ».

З позовною заявою із вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку при затримці виконання рішення суду позивач звернулася до Радехівського районного суду Львівської області лише 16 грудня 2020 року, та суд вважає за необхідне звернути увагу на посилання позивача про ознайомлення її з Наказом про поновлення на роботі № 79-к та відповідною інформацією про її поновлення на вищезайманій посаді старшого технолога Вузлівського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП «УКРСПИРТ» стало відомо під час розгляду справи №451/707/18 Львівським апеляційним судом, по якій було прийнято рішення 31 серпня 2020 року. Вказане також підтверджується Постановою Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 та відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України, вказані обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

У зв`язку з вищенаведеним, посилання представника позивача на необізнаність позивача ОСОБА_2 про наявність наказу про поновлення її на роботі, не заслуговують на увагу, адже такі спростовані наявними доказами та матеріалами справи, зокрема заявою від 30 листопада 2020 року ОСОБА_2 до ДП «УКРСПИРТ» про надіслання і ознайомлення їй під розписку наказу про поновлення на роботі, в якому вона сама зазначає, що їй стало відомо про даний Наказ №79-к під час розгляду справи №451/707/18 Львівським апеляційним судом, чого також не спростував представник позивача Косендюк Я.А. в судовому засіданні 29 жовтня 2021 року (а.с.26-27).

Згідно з положеннями ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

За таких умов позивач подав позов з пропуском строків позовної давності, доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску процесуальних строків для звернення до суду з позовом позивач не надав, крім того, відсутні вимоги про поновлення пропущеного строку та про такі представник позивача не клопотав зокрема і в судовому засіданні 29 жовтня 2021 року.

Також, суд бере до уваги письмові та усні пояснення представника позивача від 29.10.2021 року, зокрема з його посиланням на Постанову Верховного Суду від 06.10.2021 року, однак такі є необґрунтованими, оскільки також підтверджують застосування ст.233 КЗпП України при стягненні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в тримісячний строк позовної давності, що і підтвердив і не заперечував представник позивача в судовому засіданні (а.с.94-зворот, 102).

За загальним визначенням строком звернення до суду є проміжок часу після виникнення спору, наприклад, у трудових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено лише на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05. 2018 р. у справі № 369/6892/15-ц).

При цьому, на підтвердження позовних вимог позивачем не надано доказів вини відповідача у не повідомленні позивача про поновлення її на роботі з вини відповідача, однак право, за захистом якого позивач звернулася до суду порушене, оскільки рішення Радехівського районного суду Львівської області від 10 червня 2016 року, яке залишено в силі відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, виконано лише 23 травня 2019 року, тому суд дійшов висновку про застосування строків позовної давності.

Позивачем та її представником, ні з позовною заявою, ні під час розгляду справи в суді, не подавалося клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, так само не надано жодного доказу на підтвердження того, що пропущено строк для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з поважних причин.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, враховуючи позовні вимоги та їх обґрунтування, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні даного позову за строком позовної давності.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,247,258-259,263-265,279 ЦПК України, ст.ст.3, 116, 233, 235, 236 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», суд -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 – представника позивача ОСОБА_2 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення коштів за затримку виконання рішення суду – відмовити за строком позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ГоловуючийСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 1 листопада 2021 року.