Рішення № 100755633, 25.10.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7521/18

Провадження № 2/522/4527/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення та просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 33523701 від 23.01.2017 року, прийняте держаним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень»

Позов обґрунтовано тим, що позивач на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси є власником 31/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається відповідно до технічного паспорту з житлової будівлі літ. А з; 1-2 кухня, 15,6 кв.м.; 1-3 ванна, 3,6 кв.м.; 1-4 туалет, 1,4 кв.м.; 1-5 житлова, 9,6 кв м.; 1-6 коридор, 3,7 кв м ; 1-7 житлова, 16,2 кв.м.; 1-8 житлова, 8,6 кв.м.; (загальна площа 66,1 кв.м., житлова площа - 34,4 кв.м.) та надвірними господарськими будовами. Б - вбиральня, В И К. - літня кухня, Д погріб, Г.Ж. - гараж, Е.З - сарай, 1-5 огорожа, І мостіння. Однак державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравець Олександром Володимировичем на підставі технічного паспорту та висновку прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 33523701 від 23.01.2017 р, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та до якого включено власність позивача літня кухня - И, гараж-Г, сарай-З та споруди 2,4,5.

07 травня 2018 року ухвалою суду було відкрито провадження та справу призначено до розгляду.

07 травня 2018 року за заявою позивача судом було забезпечено позов шляхом накладення арешту на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46 кв.м.

06 грудня 2018 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.

05 лютого 2019 року згідно повторного авторозподілу на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2019 року дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П. у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3

19 жовтня 2020 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження по справі за позовом позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратору Одеської філії ДП "Державний інститут судових економ - правових та технічних експертних досліджень" Кравець Олександра Володимировича, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились вдруге. Про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також враховуючи строки розгляду справи, за можливим розглянути справу у відсутність позивача та його представника.

Представник відповідача до суду не з`явився. Про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Дорошенко С.О. заперечував проти задоволення позову, та надав заяву про розгляд справи за його відсутність.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзив або пояснення щодо позову до суду не надали.

Відповідно до ч.1ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.

13.02.1998 року згідно договору купівлі-продажу оформлений на Одеській Новій біржі № 260/98 ОСОБА_4 , став власником 31/50 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відчужується, зазначені в схематичному плані: літера «А» житловою площею 34,4 кв.м. та надвірні споруди вбиральня літ. «Б», літня кухня літ. «В», «К», погріб літ. «Д», гараж, літ. «Ж», сарай літ. «Е», 31/50 огорожі № 1-4, мостіння І.

5 лютого 2010 року Приморським районним судом було постановлено рішення, яким визнано договір купівлі-продажу № 260/98 31/50 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений на біржі між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – дійсним.

В подальшому ОСОБА_4 було втрачено оригінал правовстановлюючого документу договір купівлі-продажу та для вирішення даного питання був поданий позов до Приморського районного суду м. Одеси з проханням визнати за ним право власності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2011 р. визнано ОСОБА_4 , право власності на 31/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається відповідно до технічного паспорту з житлової будівлі літ. А з: 1-2 кухня, 15,6 кв.м.; 1-3 ванна, 3,6 кв.м.; 1-4 туалет, 1,4 кв.м.; 1-5 житлова, 9,6 кв.м.; 1-6 коридор, 3,7 кв.м.; 1-7 житлова, 16,2 кв.м.; 1-8 житлова, 8,6 кв.м.; (загальна площа 66,1 кв.м., житлова площа - 34,4 кв.м.) та надвірними господарськими будовами: Б - вбиральня, В.И.К. - літня кухня, Д погріб, Г.Ж. - гараж, Е.З - сарай, 1-5 огорожа, І мостіння.

01.11.2011 року був укладений договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 3.2708.

Згідно п. 1 Договору дарування ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняв в дар 31/50 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відчужується, зазначені в схематичному плані: літера «А» житловою площею 34,4 кв.м. та надвірні споруди вбиральня літ. «Б», літня кухня літ. «В», «К», погріб літ. «Д», гараж, літ. «Ж», сарай літ. «Е», 31/50 огорожі № 1-4, мостіння І.

19.01.2017 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на житловий будинок що знаходиться в АДРЕСА_1 до складу якого увійшли складові частини будинку гараж літ.-Г, сарай літ.-З, літня кухня літ.-И, споруди літ. -2,4,5

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16 лютого 2017 року Приморським районним судом м. Одеси було прийнято рішення яким за ОСОБА_1 визнано право власності на 31/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається відповідно до технічного паспорту з житлової будівлі літ. А з: 1-2 кухня, 15,6 кв.м.; 1-3 ванна, 3,6 кв.м.; 1-4 туалет, 1,4 кв.м.; 1-5 житлова, 9,6 кв.м.; 1-6 коридор, 3,7 кв.м.; 1-7 житлова, 16,2 кв.м.; 1-8 житлова, 8,6 кв.м.; (загальна площа 66,1 кв.м., житлова площа - 34,4 кв.м.) та надвірними господарськими будовами: Б - вбиральня, В.И.К. - літня кухня, Д погріб, Г.Ж. - гараж, Е.З - сарай, 1-5 огорожа, І мостіння.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, підставою реєстрації права власності за ОСОБА_1 було рішення від 16 лютого 2017 року Приморським районним судом м. Одеси по справі 522/25563/16-ц було прийнято рішення яким за ОСОБА_1 визнано право власності на 31/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається відповідно до технічного паспорту з житлової будівлі літ. А з: 1-2 кухня, 15,6 кв.м.; 1-3 ванна, 3,6 кв.м.; 1-4 туалет, 1,4 кв.м.; 1-5 житлова, 9,6 кв.м.; 1-6 коридор, 3,7 кв.м.; 1-7 житлова, 16,2 кв.м.; 1-8 житлова, 8,6 кв.м.; (загальна площа 66,1 кв.м., житлова площа - 34,4 кв.м.) та надвірними господарськими будовами: Б - вбиральня, В.И.К. - літня кухня, Д погріб, Г.Ж. - гараж, Е.З - сарай, 1-5 огорожа, І мостіння.

За статтею 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 19.01.2017 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності та виведено в окрему одиницю нерухоме майно, з присвоєнням адреси: будинку АДРЕСА_1 , , до складу яких увійшли спірні об`єкти нерухомості: Г-гараж, З-сарай, И-літня кухня, складові споруди 2,4,5ґ. Отже, на час прийняття рішення від 16 лютого 2017 року Приморським районим судом м. Одеси по справ 522/25563/16-ц (16.02.2017) про визнання за ОСОБА_1 права власності на господарські добудови Г-гараж, З-сарай, И-літня кухня, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 вже був співвласником вказаних будівель.

Більш того постановою Одеського апеляційного суду від 06.10.2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року по справі 522/25563/16-ц яким за ОСОБА_1 визнано право власності на 31/50 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складається відповідно до технічного паспорту з житлової будівлі літ. А з: 1-2 кухня, 15,6 кв.м.; 1-3 ванна, 3,6 кв.м.; 1-4 туалет, 1,4 кв.м.; 1-5 житлова, 9,6 кв.м.; 1-6 коридор, 3,7 кв.м.; 1-7 житлова, 16,2 кв.м.; 1-8 житлова, 8,6 кв.м.; (загальна площа 66,1 кв.м., житлова площа - 34,4 кв.м.) та надвірними господарськими будовами: Б - вбиральня, В.И.К. - літня кухня, Д погріб, Г.Ж. - гараж, Е.З - сарай, 1-5 огорожа, І мостіння було скасовано.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту цієї статті вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

Виходячи з п.7 Аналізу ВССУ окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові ПВС України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» ЦК не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому судам слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Наслідками недійсності правочину є повернення однією стороною другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (реституція).

Відповідно до ч. 4-5 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими" не доводяться при розгляді справи.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. (Постанова Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) від 17.12.2015 у справі №923/694/15).

Між тим необхідно вказати, що преюдиційним може бути судове рішення, навіть для учасників провадження, де суб`єктний склад сторін не є повністю тотожнім, однак чітко стосується конкретного учасника або встановлює певну обставину (Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-490цс17).

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99р. у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду. Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 13 Конвенції, передбачено: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, статті 16 ЦК України, 20 ГК України, 4 ЦПК України передбачають можливість застосування лише тих способів захисту права, котрі заздалегідь визначені в законі, договорі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз.2 частини другої статті 16 ЦКУ). Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються … іншими способами, передбаченими законом (абз. 12 частини другої статті 20 ГКУ). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст. 5 ЦПК).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, позивач не є власником майна, яке зазначено у позові як підстава скасування державної реєстрації, тому жодних законних прав у разі визнання його недійсним і застосування наслідків недійсності у нього не виникає.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Диспозитивність цивільного судочинства визначена ст. 13 ЦПК України в якій зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як вбачається з позовної заяви, позивач у даному спорі визначив спосіб захисту свого порушеного права шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності, однак позивачем не надано до суду будь-якого доказу на підтвердження його порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів з боку відповідача.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, позивачем не доведено його порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів з боку відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову в цій частині слід також відмовити.

Згідност.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до змісту вимог ч.1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог Позивача судом відмовлено у повному обсязі, то суд судовий збір, сплачений Позивачем за подання до суду позовної заяви майнового характеру, з Відповідача не стягується.

Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову суд вважає, що заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 158, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд –

В И Р ІШ И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень», третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2018 року, а саме зняти арешт з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.

Суддя

25.10.2021