Рішення № 100750698, 21.10.2021, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/1138/19

Провадження № 2/0158/2/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Корецької В.В.

за участю секретаря – Процик Л.В.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Звірівська сільська рада Ківерцівського району Волинської області, Ківерцівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Звірівська сільська рада Ківерцівського району Волинської області, Ківерцівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка включає в себе житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При зверненні до Ківерцівської державної нотаріальної контори їй стало відомо про наявність заповіту, який складено у лютому 2018 року, відповідно до якого померлий ОСОБА_6 усе належне йому майно, на момент смерті заповів ОСОБА_4 .

Також зазначає, що волевиявлення ОСОБА_6 при складані зазначеного заповіту не було вільним та не відповідало його волі, так як він не міг усвідомлювати значення своїх дій в силу того, що останній мав психічне захворювання, яке істотно впливало на здатність останнього усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Крім того зазначила, що догляд за померлим ОСОБА_6 здійснювала виключно її мама ОСОБА_7 , а після її смерті вона. Інші, зокрема відповідачі, участі у догляді ОСОБА_6 не приймали.

З врахуванням наведеного просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений секретарем Звірівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області на користь ОСОБА_4 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 26.04.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче провадження.

20.05.2019 року від представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що позовна заява ґрунтується на припущеннях позивача, жодних доказів того, що спадкодавець на момент складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними не додано. Крім того, зазначив, що на регулярній основі спадкодавцю допомагав його син ОСОБА_4 з дружиною, і саме вони забрали його до себе додому для догляду при погіршенні стану здоров`я до моменту смерті.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.07.2019 року витребувано з Ківерцівської ЦРЛ, ВОПЛ №2 смт. Олика та ВОПЛ №1 - матеріали медичних карток амбулаторного/стаціонарного хворого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 жителя АДРЕСА_1 ; з Ківерцівської районної державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 31.07.2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Відповідно до ухвали Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.03.2020 року по даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

26.03.2020 року на адресу Ківерцівського районного суду Волинської області від Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» надійшли матеріали зазначеної справи, без виконання вищевказаної експертизи.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.04.2020 року поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 15.04.2020 року по вищезазначеній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

04.09.2020 року на адресу Ківерцівського районного суду Волинської області від КНП «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» надійшли матеріали зазначеної справи, без виконання вищевказаної експертизи.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10.11.2020 року поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.11.2020 року по вищезазначеній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

29.07.2021 року до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта №151/21 від 13.07.2021 року відносно померлого ОСОБА_6 .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.07.2021 року провадження у даній справі поновлено.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні, кожна зокрема, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити у зв`язку із їх безпідставністю.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 , кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Статтями 1217, 1223 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233, 1234 ЦК України, заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт відповідно до ст. 1247, 1248 ЦК України складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторне) серії НОМЕР_1 від 02.04.2019 року /т. 1, а.с.7/.

Згідно витягу із погосподарської книги №2 за 2016-2020 роки, померлому ОСОБА_6 належить житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /т. 1, а.с.17/.

Відповідно до заповіту від 16.02.2018 року, посвідченого секретарем Звірівської сільської ради Волинської області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповів усе належне йому на момент смерті майно своєму сину ОСОБА_4 /т. 1, а.с.150/.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Разом з тим, частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року (справа № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19) відступив від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі у справі № 465/1217/16-ц (провадження № 61-1333св18).

З досліджуваного у судовому засіданні висновку судово-психіатричного експерта №151/21 від 13.07.2021 року, вбачається, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у різні періоди свого життя страждав на такі психічні розлади: неврастенія; органічний маячний розлад.

Разом з тим, в обґрунтуванні та поясненнях даних про психічний стан особи, та фактів, які встановлені і виявленні при дослідженні об`єктів експертизи зазначено, що діагностований в 70-х роках у ОСОБА_6 діагноз «Неврастенія» не має проявів психозу або недоумства і не позбавляє особу здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Діагноз «Церебральний атеросклероз» взагалі не є психіатричним діагнозом і за сучасною міжнародною класифікацією хвороб відноситься до хвороб системи кровообігу, але в радянські часи він широко використовувався для вказівки про наявність у пацієнта атеросклеротичного ураження судин головного мозку (зазвичай емпірично, без підтвердження наявності такого ураження специфічними методами діагностики), що могло супроводжуватися різноманітними психічними порушеннями. Так, у ОСОБА_6 такими порушеннями були наведені вище прояви неврастенії, без ознак психозу чи недоумства, і такі порушення не впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. /т. 2 а.с.118-126/.

Згідно Закону України «Про психіатричну допомогу», кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, поки наявність такого розладу не буде встановлено. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 05.10.2021 року у справі № 646/8766/18 (провадження №61-19529св20).

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка працює продавцем у с. Звірів, Луцького району Волинської області, показала суду, що ОСОБА_6 часто заходивши у магазин, посвистував, погукував, міг щось наспівувати.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомила, що останній рік перед смертю стан ОСОБА_6 значно погіршився, останній бігав по вулиці з палкою, кричав щось незрозуміле, а інколи у нього ставалося просвітлення.

У той же час, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у судовому засіданні, кожен зокрема, дали суду показання, що психічний стан померлого ОСОБА_6 у період 2016-2017 років був нормальний, неадекватностей він не виявляв, самостійно їздив в інший населений пункт на «зібрання».

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 (соціальний працівник) і ОСОБА_13 (секретар Звірівської сільської ради), кожен зокрема, показали суду, що на період часу, до якого відноситься вчинення ОСОБА_6 правочину, а саме складання заповіту, поведінка і висловлювання останнього були адекватні, він орієнтувався в особі і в оточуючому, особисто висловлював бажання скласти заповіт, пояснював чому хотів це зробити, хворобливих мотивів не вказував. Окрім того, як повідомив свідок ОСОБА_12 , що при спілкуванні з померлим ОСОБА_6 , останній неодноразово зазначав, що планує скласти заповіт на сина – ОСОБА_4 .

Окрім того, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , який являється лікарем-психіатром показав суду, що ОСОБА_6 проходив лікування у психіатричній лікарні м. Луцьк, у 1977 році, де йому було встановлено діагноз «Церебральний атеросклероз, неврастенічна стадія». Зазначив, що дочка ОСОБА_6 зверталася до нього за допомогою, яка полягала в огляді останнього, оскільки він часто скаржився на поганий сон, дратівливість, збудливість, зниження потенції, однак, психічно він усвідомлював значення своїй дій. Психічних розладів, таких як втрата пам`яті, судомні напади, маячення, галюцинації – у нього не спостерігалися, у зв`язку із чим підстав для перебування на обліку ОСОБА_6 не вбачалось. На запитання позивача щодо стану ОСОБА_6 у 2006-2009 роках, коли останній завжди лежав на ліжку, свідок повідомив, що останній дав депресивну реакцію на свій стан здоров`я, пов`язаний із зниженням потенції. Крім того, зазначив, що ніколи не призначав йому сильнодіючих препаратів, тому що галюцинацій, маячення чи деменції не виявлялося, а лише приписував йому заспокійливі препарати та чоловічий статевий гормон. Окрім того, свідок також вказав, що ОСОБА_6 працював трактористом, і якби в останнього проявлялися психічні розлади, до даного транспорту його б не допустили.

Разом з тим, як вбачається із листа з Церкви євангелістських християн баптистів с. Звірів, підписаний пастором та дияконами церкви, які вказують, що ОСОБА_6 протягом 15 років існування церкви в с. Звірів, Луцького району Волинської області, являвся членом даної церкви, проявів неадекватної поведінки у нього ніколи не зауважували.

У судовому засіданні встановлено, що і підтверджується в сукупності з іншими доказами, а саме матеріалами справи, показами свідків, допитаних у судовому засіданні, висновком експерта та іншими наданими сторонами письмовими доказами, що волевиявлення ОСОБА_6 , спрямоване на передачу усього належного йому майна саме сину ОСОБА_4 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 16.02.2018 року, було вільним та відповідало його волі.

Доводи позовної заяви про те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, не підтверджені відповідними доказами, зокрема і висновком судової медичної експертизи, та не ґрунтуються на матеріалах справи.

При цьому позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не надали жодних інших доказів, в порядку ст. 81 ЦПК України, на спростування цих обставин або доказів того, що заповідач мав психічні вади, які б перешкоджали йому усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання заповіту від 16.02.2018 року.

З врахуванням вищевикладеного, беручи до уваги те, що позивачем ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 не доведено зазначені у позові підстави для визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 від 16.02.2018 року, посвідченого секретарем Звірівської сільської ради Волинської області, не надано належних та допустимих доказів того, що заповідач при складанні заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не керував ними, суд приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), відповідно до норм ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер серії ВЛ №059888 від 18.05.2019 року, акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 13.05.2019 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 13.05.2019 року та від 18.03.2021 року на загальну суму 20000 грн.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Звірівська сільська рада Ківерцівського району Волинської області, Ківерцівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним відмовлено, складність справи, провадження по якій відкрито ще 26.04.2019 року, кількість судових засідань, суд приходить до висновку, що судові витрати понесені ОСОБА_4 для надання правничої допомоги, що підтвердженні документально, слід стягнути з позивача ОСОБА_1 в його користь.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – Звірівська сільська рада Ківерцівського району Волинської області, Ківерцівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 судові витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_2 .

Представник позивача – ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_4 , житель АДРЕСА_4 .

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач – ОСОБА_5 , жителька с. Лище, Луцького району Волинської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору – Звірівська сільська рада, адреса: с. Звірів, вул. Київська, 49А, Луцького району, Волинської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору – Ківерцівська державна нотаріальна контора, адреса: м. Ківерці, вул. Шевченка, 6, Волинської області.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 02.11.2021 року.