Рішення № 100739745, 25.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9431/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України код ЄДРПОУ 14323385, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 146 (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року у розмірі 1141,13 грн;

- зобов`язати військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою від 15.06.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач повинен був нарахувати індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січня 2008 року, оскільки підвищення посадового окладу позивача на законодавчому рівні востаннє, до березня 2018 року, відбулось у січні 2008 року. Натомість відповідач протиправно при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року взяв за основу інші базові місяці. Відтак відповідач повинен здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням базового місяця січня 2008 року.

19.07.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що враховуючи дискреційні повноваження відповідача, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року. Представник відповідача вважає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подала до суду клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України від 26.12.2014 № 10 о/с позивача призначено на посаду начальника військового наряду 2-го взводу охорони окремої роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав.

Згідно з наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України від 29.12.2014 № 86 позивач вважається на посаді начальника військового наряду 2-го взводу охорони окремої роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав з 29.12.2014.

Наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України від 25.02.2019 № 14 (по особовому складу) позивача переміщено на посаду начальника військового наряду 2 взводу охорони роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав.

Згідно з картками особового рахунку на виплату позивачу грошового забезпечення за період з 2015 по 2018 роки відповідач за період з січня 2015 року по лютий 2018 року здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 1141,13 грн (у травні-вересні 2015 року, грудні 2015 року, липні-грудні 2016 року).

Як вбачається із довідки про базові місяці, які брались до уваги при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2015 року по грудень 2016 року (арк. справи 58) та відповіді відповідача від 23.04.2021 № 50/14/33-554 за період з січня 2015 року по лютий 2018 року відповідач при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення визначив наступні базові місяці – січень 2015 року, травень 2015 року, серпень 2015 року, січень 2016 року, серпень 2017 року, січень 2018 року.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по лютий 2018 року у розмірі 1141,13 грн протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Суд надаючи оцінку аргументам представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини третьої статті 122 КАС України).

За визначенням використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що спірні правовідносини стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення у період проходження служби.

Суд вважає, що вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

Таким чином, доводи представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними.

При вирішенні спору по суді суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частин третя статті 9 Закон України №2011-XII).

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини другої статті 5 Закону України №1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону України №1282-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013), яка підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078).

Також необхідно додати, що до внесення Постановою № 1013 змін до Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалося з місяця прийняття працівника на роботу.

Пунктом 1 Постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.

При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд звертає увагу на положення абзаців першого-п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 (редакції Постанови № 1013), відповідно до яких у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 вказаного Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Системний аналіз наведених положень пункту 5 Порядку № 1078 свідчить про те, що значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення тарифних окладів (стипендій), для обрахунку приймається за 1 або 100 відсотків лише коли таке підвищення відбулося після 01.12.2015.

Прийняття підвищення тарифних окладів (стипендій), яке сталося до 01.12.2015, за 1 або 100 відсотків порушує таку складову верховенства права, як принцип правової визначеності, та суперечить положенням частини 1 статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суд повторно зазначає, що у пункті 10-1 Порядку № 1078 (до внесення змін Постановою № 1013) передбачалось, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювався з місяця прийняття працівника на роботу.

Як встановив суд, наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України від 26.12.2014 № 10 о/с позивача призначено на посаду начальника військового наряду 2-го взводу охорони окремої роти охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав.

Таким чином, з урахуванням положення пункту 10-1 Порядку № 1078, чинного станом на час призначення позивача на посаду, базовим місяцем для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року повинен був бути – грудень 2014 року, а не січень 2008 року, як зазначає позивач. Відтак позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Натомість, як вбачається із довідки про базові місяці, які брались до уваги при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2015 року по грудень 2016 року (арк. справи 58) та відповіді відповідача від 23.04.2021 № 50/14/33-554 відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року визначив наступні базові місяці – січень 2015 року, травень 2015 року, серпень 2015 року, січень 2016 року, серпень 2017 року, січень 2018 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач не надав доказів підвищення будь-яких постійних складових грошового забезпечення за період з січня 2015 до 01.12.2015, а також доказів підвищення посадового окладу позивача після 01.12.2015 до лютого 2018 року.

Таким чином, суд вважає, що відповідач повинен був при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року застосувати базовий місяць - грудень 2014 року.

Зважаючи на викладені висновки, суд вважає, що дії відповідача щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базових місяців – січня 2015 року, травня 2015 року, серпня 2015 року, січня 2016 року, серпня 2017 року, січня 2018 року є протиправними.

Відтак з метою повного відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - грудня 2014 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що між позивачем (замовник) та адвокатом Гірник Оксаною Олегівною (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 15.04.2021 № 334, згідно з умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених таким договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами..

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг №1 від 09.06.2021 адвокат в інтересах замовника виконав такі зобов`язання:

- консультація з клієнтом, у процесі якої була узгоджена правова позиція – 500,00 грн;

- визначення та аналіз чинного законодавства та судової практики щодо порядку стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовцям – 500,00 грн;

- написання позовної заяви – 1500,00 грн.

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення на користь позивача 2500,00 грн витрат на правничу допомогу, виходячи з неспівмірності понесених витрат.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов`язані з наданням консультацій, визначенням та аналізом чинного законодавства та судової практики щодо порядку стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовцям включаються до витрат пов`язаних з складанням позовної заяви.

Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на складення позовної заяви у розмірі 1500,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2500,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базових місяців – січня 2015 року, травня 2015 року, серпня 2015 року, січня 2016 року, серпня 2017 року, січня 2018 року.

Зобов`язати військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця – грудня 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14323385, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 146) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 01 листопада 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.