Рішення № 100739681, 02.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/16626/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Брильовського Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку стажу роботи судді у відставці ОСОБА_1 за заявою від 16 лютого 2021 року на підставі частини 2 статі 137 у редакції пункту 18 Розділу І Закону № 2509-УІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 05.08.2018, та дає право на перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-УПІ;

- вважати правильним стаж ОСОБА_1 для розрахунку на посаді судді - не 26 років 06 місяців 07 днів, а - 28 років 06 місяців 7днів;

- визнати, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді 28 років 06 місяців та 7 днів.

- зобов`язати відповідача на підставі частини 2 статі 137 у редакції пункту 18 Розділу І Закону № 2509-УІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів», зарахувати до стажу позивача по справі, 2 роки роботи (частковий стаж) зі стажу на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року, відповідно до записів у трудовій книжці,(необхідний 2-х річний стаж роботи, який був врахований при призначенні суддею).

- зобов`язати Відповідача здійснити з 16 лютого 2021 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 66 % грошового утримання діючого судді Восьмого апеляційного адміністративного суду зі стажем 28 років.

- зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою від 01.10.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно незарахував до обрахунку стажу роботи на посаді судді для призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи з 03 липня 1989 року по 10 лютого 1996 року як члена Закарпатської обласної колегії адвокатів, адвоката і завідуючого юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області. Позивач вважає, що оскільки законодавство, чинне станом на момент призначення на посаду судді передбачало зарахування такого стажу до стажу роботи, що дає право на відставку судді. З посиланням на норми Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" позивач вважає дії відповідача щодо відмови у перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання протиправними та такими, що порушують право позивача на отримання довічного грошового утримання судді у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого, серед іншого, зазначив, що з 06.04.2018 року позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України № 1402-VIII). Вказує, що згідно статті 137 Закону України № 1402-VІІІ, який діяв на час звернення позивача за призначенням довічного грошового утримання, до стажу роботи на посаді судді зараховується: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Відповідач звертає увагу, що зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи на посаді члена колегії адвокатів цією статтею не передбачено. Зазначає, що згідно зі ст.142 Закону № 1402-VІІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Відповідач стверджує, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді складає 26 років 06 місяців 09 днів, то розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 62 відсотки суддівської винагороди (50+(6*2%)).

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів справи, починаючи з 03 липня 1989 року і до 10 лютого 1996 року ОСОБА_1 був членом Закарпатської обласної колегії адвокатів, працював адвокатом і завідуючим юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області. Вказані обставини підтверджуються випискою з трудової книжки та копією службового посвідчення адвоката.

З 26 лютого 1996 року і до 05 квітня 2018 року позивач перебував на посаді судді різних судових інстанцій, що підтверджується копією розрахунку стажу судді ОСОБА_1 .

З 05 квітня 2018 року позивач перебуває у відставці і отримує щомісячне державне грошове утримання відповідно до Закону №1402 з 06.04.2018 року. Пенсія обчислена при страховому стажі роботи 40 років 23 дні, в тому числі 26 років 06 місяців 09 днів - робота суддею.

16 лютого 2021 року позивач письмово звертався до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою, в якій просив провести перерахунок визначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з врахуванням внесених змін у статтю 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

22 березня 2021 року позивачем отримано листа від ГУ ПФУ у Львівській області, згідно якого позивачу відмовлено у зарахуванні до стажу судді двох років професійної діяльності, яка передувала призначенню на посаду судді.

В обґрунтування вказаної відмови відповідачем зазначено, що згідно статті 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», який діяв на час звернення позивача за призначенням довічного грошового утримання, до стажу роботи на посаді судді зараховується: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 Закону № 1402 до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Закону № 1402 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Зазначено зі ст. 142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Вказано, що щомісячне грошове утримання судді у відставці розраховано позивачу вірно відповідно до вимог чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон України №1402-VIII).

Відповідно до пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №1402-VІІІ, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

За положеннями частини третьої статті 142 Закону України №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 116 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Абзацом 4 пункту 34 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIIІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зокрема зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, згадані вище положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII втратили чинність з 18.02.2020 року.

Як наслідок, з 18.02.2020 року на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII.

Суд зазначає, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не розмежовує поняття "суддівський стаж" в розрізі його правозастосування (чи то при звільненні, чи то при обрахунку суми щомісячного довічного утримання).

Позивач був призначений суддею Воловецького районного суду Закарпатської області і на час призначення на посаду судді, питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювався частиною 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII (в редакції чинній на день набуття позивачем статусу судді) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Згідно з частиною 2 статті 137 Закону 1402-VIIІ, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз вказаної норми у її взаємозв`язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що у зв`язку з набранням чинності Законом №2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Водночас, частиною першою статті 7 Закону №2862-ХІІ, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який, як правило, мав стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

З огляду на зазначене, право на зарахування двох років стажу роботи в галузі права мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом №2862-XII на день їх обрання.

Наведене свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, додатково двох років роботи в галузі права.

Аналогічний правовий висновок був зроблений Верховним Судом у рішенні від 22 листопада 2018 року (справа № 9901/805/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року.

Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 на сторінках 10-13 зазначено про те, що з 03 липня 1989 року і до 10 лютого 1996 року ОСОБА_1 був членом Закарпатської обласної колегії адвокатів, працював адвокатом і завідуючим юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що до стажу роботи позивача на посаді судді в розмірі 26 років 06 місяців 09 днів, в силу частини 1 статті 7 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-XII, частини 2 статті 137 Закону 1402-VIIІ, абз. 4 п. 34 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIIІ, підлягають зарахуванню два роки стажу (досвіду) роботи позивача в Закарпатській обласній колегії адвокатів і завідуючого юридичною консультацією Воловецького району Закарпатської області.

Виходячи з наведеного, стаж роботи позивача на посаді судді становить 28 років 06 місяців 09 днів, а розмір довічного грошового утримання повинен складати 66% відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% + 16% (8 відпрацьованих років понад 20 років х 2%), обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, дії відповідача із визначення вказаного стажу позивача у 26 років 06 місяців 09 днів та визначення відсоткового розміру (62%) грошового утримання, є протиправними та необґрунтованими, а позовні вимоги в частині визнання вказаних дій протиправними є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

При вирішенні вказаної справи судом також враховано правові висновки щодо аналогічних правовідносинах, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 жовтня 2019 року (справа № 9901/2/19).

Щодо посилання відповідача на те, що суд не може керуватися вимогами позивача щодо нарахування відповідного відсотку при розрахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити про те, що дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

У спірних правовідносинах єдиним правомірним варіантом поведінки відповідача було зарахування до стажу роботи суддею, періоду роботи позивача з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року на посаді члена колегії адвокатів Закарпатської обласної Колегії Адвокатів, що, у свою чергу, є підставою для визначення стажу роботи позивача на посаді судді - 28 років 06 місяців 09 днів та визначення розміру його довічного грошового утримання у 66% відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає про те, що відповідно до матеріалів справи позивачу 06.04.2018 р. вже було призначене довічне грошове утримання, отже, підстави для зобов`язання відповідача призначити таке утримання відсутні.

У той же час, зобов`язання судом відповідача зарахувати позивачу додатково 2 роки до стажу роботи на посаді судді та визначення розміру її довічного грошового утримання у 66% відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (замість 62%), створює підстави для перерахунку відповідачем розміру призначеного позивачу грошового утримання та виплати їй недоплаченої частини утримання, починаючи з дати призначення.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов в цій частині позовних вимог необхідно задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, приписами статті 382 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу.

При цьому, встановлення зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду.

Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача.

У суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде, а тому підстави для встановлення судового контролю відсутні.

Таким чином, клопотання позивача щодо встановлення судового контролю не підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 років роботи (частковий стаж) зі стажу на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області, на підставі ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до стажу роботи суддею, періоду роботи з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016,м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 код ЄДРПОУ - 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 років роботи (частковий стаж) зі стажу на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області, на підставі ч. 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до стажу роботи суддею, період роботи з 03 липня 1989 року до 10 лютого 1996 року на посаді члена Закарпатської обласної колегії адвокатів-завідувача юридичної консультації Воловецького району Закарпатської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з 16.02.2021, встановивши його у розмірі 66 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул.Митрополита Андрея, 10) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.М. Брильовський