Рішення № 100738190, 19.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2021 року (о 12 год. 15 хв.)Справа № 280/4138/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Артоуз О.О.,

за участю секретаря Дужак М.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача Вишнякова Д.О.

представника відповідача: не з`явився

представника третьої особи: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (ТУ ДБР у м. Мелітополі) (72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89 ЄДРПОУ 42348993) третя особа - Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, адреса реєстрації: вул. Панаса Мирного, буд. 28, м. Київ, 01011, адреса для листування: вул. Симона Петлюри, буд. 15, м. Київ, 01032, e-mail: info@dbr.gov.ua) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (ТУ ДБР у м. Мелітополі) (далі – відповідач), відповідно до якої позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі №81 о/с від 26.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді в ТУ ДБР у м. Мелітополі, стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 - слідчому Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі середній заробіток з 27.04.2021 по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі або на рівнозначній посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 100 000 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що він з 27.11.2018 проходив службу в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділ розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі. 26.01.2021 позивачу було вручено попередження №17-09/439/9-23/2021 про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань", затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №200дск "Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі", відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних знань за цими посадами", керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 №303дск "Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань" та наказом Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 №43дск "Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік". 26.04.2021 згідно наказу т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі №81о/с позивача було звільнено відповідно до п. 1 ч. 1, 4 та 5 ст. 87, ст. 89 Закону України "Про державну службу" та п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань". Вважає Наказ №81 о/с в частині звільнення позивача протиправним, прийнятим з порушенням вимог міжнародно-правових актів, Конституції України, Закону України "Про державну службу", Закону України "Про Державне бюро розслідувань", Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових України актів. Вказує, що аналіз положень чинного законодавства свідчить, що професійна діяльність слідчого ДБР відноситься до сфери публічної служби з певними особливостями і основні питання регулювання порядку прийняття та переміщення по службі, дисциплінарної відповідальності, оплати праці, звільнення з посади тощо регулюються Закону України «Про Державне бюро розслідувань», оскільки в преамбулі Закону України "Про Державне бюро розслідувань" зазначено, що цей Закон визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Позивачу не було запропоновано жодної рівнозначної посади. Позивачу, який має загальний слідчий стаж з урахуванням роботи в органах поліції та прокуратури близько 20 років, було запропоновано посаду головного спеціаліста (з інформаційних технологій) відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації ДБР, тобто практично посаду ІТ-спеціаліста, кваліфікаційними вимогами до якої є наявність вищої технічної освіти та досвіду роботи у сфері ІТ, про відсутність яких було відомо роботодавцю. Тому позивач був вимушений відмовитися від запропонованої посаді, у зв`язку із невідповідністю позивача кваліфікаційним вимогам Враховуючи викладене у позові, позивач вважає своє звільнення з органів ДБР протиправним та таким, що грубим чином порушує конституційне право позивача на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку позивач вільно обрав або на яку вільно погодився, як це встановлено статтею 43 Конституції України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі проти позову заперечила з підстав викладених у письмовому відзиві вх. 35305 від 22.06.2021, відповідно до яких зазначає, що дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису. Тому, висновок позивача про відсутність умов, за яких у відповідності до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» можливе звільнення з займаної посади, є помилковим. Крім того, чинним діючим Законом України «Про державну службу» процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу; ліквідації державного органу, не передбачає обов`язку суб`єкта призначення на підставі приписів КЗпП України попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу. Також у відзиві відповідач звертає увагу на те, що питання призначення на посади в ДБР є дискреційною функцією суб`єкта призначення. Відповідач вважає, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства, тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

13.07.2021 позивачем надано відповідь на відзив (вх. №39250), відповідно до якого зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Держане бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу). Таким чином, звільнити осіб, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, (до яких у т.ч. відноситься і позивач) було можливо лише на підставі Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а вказаний Закон в свою чергу регламентує звільнення лише осіб рядового та начальницького складу ТУ ДБР у м. Мелітополі замість того, щоб призначити позивачу проходження військово-лікарської комісії та з`ясувати його здатність за станом здоров`я виконувати правоохоронні функції, які позивач сумлінно виконував з 27.11.2018, тобто більше двох років, було вирішено протиправно звільнити з посади на підставі Закону України «Про Державну службу», всупереч встановленим Законом від 27.12.2019 гарантіям. Отже, звільнення позивача у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань». З порядком зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом №343 від 28.12.2019 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», на який посилається відповідач, позивач ознайомлений не був та взагалі не знав про його існування до отримання відзиву, однак відповідач, не дивлячись на посилання, до відзиву його також додано не було. При цьому на офіційному сайті Державного бюро розслідувань вказаний наказ з додатками також не оприлюднено.

Представник третьої особи Державного бюро розслідувань надав письмові заперечення щодо предмету спору, відповідно до якого зазначає із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ (далі - Закон України від 03.12.2019 № 305-ІХ), який набрав чинності з 27.12.2019, змінено правовий статус ДБР (нова редакція статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), змінено підхід до визначення організаційної структури ДБР (внесення змін до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), створено умови для проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР (нова редакція статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), регламентовано порядок переведення працівників виключно в рамках однієї категорії посад (стаття 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»). Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань, як державного правоохоронного органу, щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі в системі ДБР, які до зміни правового статусу належали до категорії посад державної служби мали бути заміщені посадами рядового і начальницького складу. Крім того, на виконання вимог абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 03.12.2019 № 305-ІХ), Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру ДБР. Організаційно-структурні зміни в системі ДБР у сукупності із необхідністю поступової заміни категорії посад державної служби (яка не притаманна правоохоронній системі) посадами рядового та начальницького складу, зумовили використання в.о. директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, дискреційних повноважень під час прийняття кадрових питань у відповідності до статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» із застосуванням положень статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), з метою досягнення законодавчо визначеної легітимної мети - реформування системи територіальних управлінь ДБР, як державних правоохоронних органів. Водночас, з огляду на те, що посади слідчих державних службовців підлягали скороченню внаслідок введення іншої категорії посад, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу в системі ДБР чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу і навпаки), при цьому посада слідчого відносилася до найнижчої підкатегорії державної служби - В3, відтак особи, що займали такі посади, підлягали виключно звільненню, оскільки суб`єкт призначення об`єктивно був позбавлений можливості запропонувати рівнозначну або нижчу посаду. У зв`язку з цим, заміщення посад державної служби посадами рядового та начальницького складу, з огляду на законодавчо визначену чисельності працівників ДБР, а саме 1600 осіб (стаття 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), з метою забезпечення безперервного та стабільного функціонування правоохоронного органу, мало відбуватися поетапно, шляхом пропорційного скорочення. Таким чином, у результаті змін структури та штатного розпису у ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі безспірно мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців. Наголошує, що накази ДБР від 15.10.2020 № 581 та від 20.10.2020 № 202 ДСК позивачем в судовому порядку не оскаржувалися, отже такі не є предметом судового контролю у межах даного провадження. Таким чином, сам факт прийняття наказу ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК є належним та достатнім доказом скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач у ТУ ДБР, розташованому у м. Мелітополі. Поряд з цим, при скорочені посад держаної служби обов`язок ТУ ДБР у межах спірних правовідносин полягав лише в тому, щоб із врахуванням спеціального правового статусу працівника, як державного службовця, застосувати релевантні положення чинного законодавства, які регулюють дані правовідносини. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами законів України «Про державну службу» (статті 83 та 87) та «Про Державне бюро розслідувань» (статті 12,13,14,14-3), на час прийняття оскаржуваного наказу ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі врегульовано процедуру звільнення державних службовців, ураховуючи необхідність прийняття рішень по скороченню посад державної служби, з огляду на положення Закону України від 03.12.2019 № 305-ІХ, саме ці норми спеціального законодавства підлягали застосуванню. У задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою суду від 27 травня 2021 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22 червня 2021 року.

Протокольною ухвалою суду від 22 червня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження, засідання відкладено на 17.08.2021.

Ухвалою суду від 17 серпня 2021 року підготовче засідання відкладено на 26 серпня 2021 року, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державне бюро розслідувань.

Ухвалою суду від 26 серпня 2021 року підготовче засідання відкладено на 30 вересня 2021 року.

Протокольною ухвалою суду від 30 вересня 2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 30 вересня 2021 року. У судовому засіданні протокольною ухвалою оголошено перерву до 19 жовтня 2021 року.

19 жовтня 2021 року у судовому засіданні, на підставі статті 250 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглядаючи справу, судом встановлено наступне.

27.11.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, як обраний за конкурсом, з випробувальним строком 2 місяці.

27.11.2018 складено Присягу державного службовця.

28.11.2018 переведено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління за його згодою, з випробувальним строком 2 місяці.

29.01.2019 присвоєно 4 ранг державного службовця.

01.03.2021 звільнено у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач не погоджуючись з наказом т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі №81 о/с від 26.04.2021 про звільнення з посади, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін (їх представників) та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, приймаючи рішення по суті виходить, суд виходить з наступного.

Вирішуючи вказаний трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов`язаний також з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

Так, 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Так, відповідно до статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

Водночас, 03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Так, згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ (далі - Закон України від 03.12.2019 № 305-ІХ), який набрав чинності з 27.12.2019, змінено правовий статус ДБР (нова редакція статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), змінено підхід до визначення організаційної структури ДБР (внесення змін до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), створено умови для проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР (нова редакція статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»), регламентовано порядок переведення працівників виключно в рамках однієї категорії посад (стаття 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

Крім того, на виконання вимог абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 03.12.2019 № 305-ІХ), Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру ДБР.

ДБР від 08.07.2020 № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, яким передбачено, що посади директора та заступників директора ТУ ДБР, які належали до посад державної служби, заміщуються посадами рядового та начальницького складу із присвоєнням граничних спеціальних звань за цими посадами.

Надалі, наказом ДБР від 15.10.2020 № 583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 № 323, та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема посадами:

начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР;

заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР;

старший слідчий слідчого відділу - майор ДБР;

слідчий слідчого відділу - капітан ДБР.

На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та подання директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, наказом ДБР від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» в.о. Директора полковник ДБР Сухачов О.О. затвердив структуру та штатну чисельність ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі.

У подальшому 19.10.2020 до ДБР надійшло подання директора ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі № 17-09/51ДСК про внесення змін до штатного розпису відповідного ТУ ДБР.

На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та зазначеного подання, наказом ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі на 2020 рік», затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, які вводилися у дію з 01.02.2021 (в частині змін згідно додатку № 6).

Згодом, наказом ДБР від 30.12.2020 № 303 ДСК затверджено зміни до наказу ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, зокрема, замість 01.02.2021 визначено дату 01.03.2021.

Так, згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, в тому числі посаду, яку обіймав позивач виведено із штатного розпису.

Водночас до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління.

Після внесення змін до штатного розпису:

У Першому слідчому відділі (з дислокацією у м. Мелітополі) передбачено:

1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

1 посада старшого слідчого - старший начальницький склад (майор ДБР);

2 посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Запоріжжі) передбачено:

1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

4 посади старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР);

4 посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Третьому слідчому відділу (з дислокацією у м. Херсоні) передбачено:

1 посада начальника відділу - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

1 посада заступника начальника - старший начальницький склад (підполковник ДБР);

4 посади старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР);

4 посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, посади слідчих у Другому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) були скорочені.

Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 135 о/с «Про попередження працівників» від 26.01.2021 № 4, Відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі доручено персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких з 01.03.2021 скорочуються, про наступне вивільнення.

На підставі наказів ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК, від 30.12.2020 №303 ДСК та наказів ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 № 135-ос та від 26.01.2021 № 4 ос, персонального попередження про наступне вивільнення від 26.01.2020 № 17-09/439/9-23/2021, ТУ ДБР у м. Мелітополі видано наказ від 26.02.2021 № 34-ос, припинено державну службу та звільнено позивача з посади державної служби.

Як слідує з матеріалів справи, 26.01.2021 за вих.. №17-09/439/9-23/2021 ТУ ДБР у м. Мелітополі надано ОСОБА_1 про наступне вивільнення, відповідно до якого зазначено, що «у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державною бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, ідо підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303 дек «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувані.» та наказом Державною бюро розслідувань від 25 січня 2021 року № 43дек «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», попереджаємо про наступне скорочення посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку Ви обіймаєте, з 01 березня 2021 року.

Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої етапі 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».

З вказаним Попередженням позивач ознайомлений під підпис, на якому позивач власноручно зазначив про незаконність попередження та наказів.

З 01.03.2021 по 21.04.2021 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності, в яких зазначено, що позивач повинен стати до роботи 24.04.2021 та заявою позивача від 03.04.2021 долученою до позовної заяви.

Листом від 26.04.2021 №17-09/5379/9-23/2021 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, направлено на адресу позивача, відповідно до якого повідомлено, що станом на 26.04.2021 в Територіально управлінні є вакантна одна посада державної служби, а саме головний спеціаліст (з інформаційних технологій) відділу режимно-секретної роботи та захисту інформації. У зв`язку з чим вказана вакантна посада запропонована позивачу.

В зв`язку з перебуванням позивача па лікарняному, наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 01.03.2021 № 65-ос внесено відповідні зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 № 34-ос та після отримання всіх лікарняних листків непрацездатності видано наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.04.2021 № 81 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Наказ про звільнення вручений позивачу, з ним проведено повний розрахунок, зокрема, виплачена компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога у розмірі 2 середньомісячних заробітних плат.

Розглядаючи спір по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України «Про державну службу» врегульовані відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначається правовий статус державного службовця.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави (ч.1). Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч.2).

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Положеннями п.17 ч.3 ст.3 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на: осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань (ч.3).

Законом України «Про державну службу» врегульовані відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначається правовий статус державного службовця.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (тут і далі - у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу).

Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Статтею 91 Закону України «Про державну службу» визначено особливості проходження державної служби в окремих державних органах.

Особливості вступу, проходження та припинення державної служби у Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері (ч.11 ст.91 Закону України «Про державну службу»).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань (ч.1). Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2). На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки (ч.3).

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Таким чином, із системного аналізу норм законодавства вбачається, що законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно Закону України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру згідно Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.

Суд зазначає, що працівники Державного бюро розслідувань є особами рядового і начальницького складу, державними службовцями та особами, які уклали трудовий договір (контракт).

При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд звертає увагу, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

При цьому, норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, запропонувавши позивачу іншу вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки цей обов`язок органу встановлений лише при наявності таких вакантних посад.

З вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.

Щодо застосування до спірних правовідносин ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній з 06.03.2021 зі змінами, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-ІХ від 23.02.2021.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип верховенства права вимагає визначеності, ясності і недвозначності правової норми, якою встановлений порядок і умови пропонування вакантної посади у випадку звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення, якими є ст. 87 та ст.41 Закону України «Про державну службу».

11/14

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Складовими принципу верховенства права є зокрема правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дні і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005) (речення друге абзацу першою підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності право норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Зміст поняття юридичної визначеності, повною мірою викладено у документі «Мірило правовладдя» підготованому Європейською комісією «За демократію через право» Венеційська комісія) у 2016 році Серед принципів, які становлять зміст юридичної визначеності, вказано: І) доступність законодавства, 2) доступність судових рішень, 3) передбачуваність актів права, 4) сталість послідовність приписів права. 5) легітимні очікування, 6) унеможливлення зворотної дії. 7) принципи nullum crimen sine lege та nullum poena sine lege 8) res judicata.

Зокрема, відповідно до п.58 «Мірила правовладдя», передбачуваність означає, що приписи права також мають бути передбачувані за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними.

Суд підкреслює, що на момент виникнення спірних правовідносин приписи ст.87 Закону України «Про державну службу» були чинними, чіткими та передбачуваними.

У зв`язку з викладеним, суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем права позивача у зв`язку з тим, що останнім було запропоновано невідповідну вакантних посад, так як в силу вищенаведених нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спір правовідносин, у суб`єкта призначення був відсутній такий обов`язок.

Суд, також, відхиляє посилання позивача на застосування до спірних правовідносин ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній з 06.03.2021 зі змінами, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № І285- IX від 23.02.2021, з огляду на наступне.

З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ від 23.02.2021 позивач, вже отримав попередження про наступне вивільнення та, зважаючи на принцип незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), норма, яка зобов`язувала суб`єкта призначення запропонувати позивачу посади, ще не діяла, а тому не підлягала застосуванню.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституцій Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № І-рп/99, від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001. від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку і процесу законом, що узгоджується з принципом правої визначеності. Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17.

У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.

Суд зазначає, що в контексті спірних питань не варто говорити про усунення дискримінації прав позивача, про що було зазначено позивачем, оскільки у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» №1285-IX від 23.02.2021 фактично відбулася зміна правового регулювання суспільних правовідносин щодо звільнення державних службовців.

Також суд окремо зазначає, що навіть при відсутності з боку відповідача обов`язку щодо пропонування аналогічних посад, останнім було вчинено активні дії щодо пропозиції позивачу перейти на іншу посаду, яка за своєю категорією відповідала попередній (але дійсно не враховувалась спеціалізація та кваліфікація позивача). ОСОБА_1 відмовився від запропонованої посади.

Таким чином, виходячи з аналізу положень ст.ст. 5, 22, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 , відповідачем дотримано приписи законодавства, що регулюють питання звільнення державних службовців з державної служби.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 звільнено правомірно, оскільки позивач попереджений про наступне звільнення завчасно, посада, яку обіймав позивач, дійсно скорочена, а у відповідача не було обов`язку пропонувати йому будь-які посади, а відтак у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування спірного наказу слід відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 5 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та враховувати правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу №81 о/с від 26.04.2021, виданий Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Мелітополі, про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 87, Закону України «Про державну службу».

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, третя особа - Державне бюро розслідувань про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 листопада 2021 року.

Суддя О.О. Артоуз