Рішення № 100738044, 27.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 жовтня 2021 року Справа № 280/5040/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Козинець А.А.

за участю:

представник позивача – Гнатюк О.А.

представника відповідача – Усатенко Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Запорізької обласної прокуратури (вул. Олександра Матросова, буд. 29-А, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 02909973)

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі – відповідач), в якій позивач (з урахуванням уточненого адміністративного позову) просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму вихідної допомоги у розмірі 22 656,19 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі по день винесення судом рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільнені позивача відповідачем не було виплачено вихідну допомогу при звільненні. Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність відносно нього, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судом рішення. На підставі вищенаведеного, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою від 03.08.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 31.08.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 06.10.2020.

Відповідач позов не визнав та надав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Ні спеціальними Законами України “Про прокуратуру” та № 113-ІХ, ні ст. 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до п. 19 розділу II Закону України № 113-ІХ у зв`язку з неуспішним проходженням атестації прокурором, правових підстав для її виплати ОСОБА_1 у Запорізької обласної прокуратури не було. Зауважує, що позивачу при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Запорізької обласної прокуратури відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки по день ухвалення судом рішення, немає. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 06.10.2020 було прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.10.2020 закрите підготовче провадження у справі та призначено праву до судового розгляду на 02.11.2020.

Ухвалою суду від 02.11.2020 розгляд справи відкладено на 03.11.2020.

Ухвалою суду від 03.11.2020 розгляд справи зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 280/3705/20.

Ухвалою суду від 27.09.2021 провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 27.10.2021.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 27.10.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 11.07.2003 по 30.04.2020 працювала в органах прокуратури України. 30.08.2019 була призначена на посаду прокурора ювенальної юстиції прокуратури Запорізької області.

Згідно із наказом № 729к від 29.04.2020 позивачку було звільнено з посади прокурора ювенальної юстиції прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

У наказі прокуратури Запорізької області від 29.04.2020 за №729к зазначено: “… Керуючись статтею 11 Закону України “Про прокуратуру”, підпунктом 2 пункту 19 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, НАКАЗУЮ: 1.ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_2 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року. 2.Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області сплатити ОСОБА_1 компенсацію за 17 календарних днів за період роботи з 11.07.2015 по 10.06.2016, за 07 календарних днів за період роботи з 11.07.2016 по 10.07.2017, за 14 календарних днів за період роботи з 11.07.2018 по 10.07.2019 та за 23 календарних дні за період роботи з 11.07.2019 по 30.04.2020 невикористаної додаткової та щорічної відпустки. Підстава: копія рішення кадрової комісії №1.

Судом досліджено: Розрахунки сум, що стягуються, трудову книжку позивача НОМЕР_2 та довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивачки.

При вирішенні спору по суті суд виходить з викладеного вище та наступного.

Згідно з ст.44 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України), при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У ст.40 КЗпП України зазначено: “Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; … Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII “Про прокуратуру” прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Як зазначено у ч.5 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII “Про прокуратуру”, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 у справі №1-1/2002 зазначено, зокрема: “… Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, … посадових осіб … не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. …”.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ч.5 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII “Про прокуратуру” та ч.4 ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а, отже, не заборонено застосування положень ст.44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачці належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивачки становила 22656,19 грн. Зазначена сума відображена у Довідці прокуратури Запорізької області від 18.05.2020 № 18-281 вих-20, з якої вбачається, що за лютий 2020 року позивачці була нарахована заробітна плата за 12 робочих днів – 13519,71 грн., та за березень 2020 року за 8 робочих днів – 8583,94 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивачки складає (13519,71 + 8583,94) : 20 робочих дні = 1105,18 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 22656,19 грн.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №640/23379/19 (адміністративне провадження №К/9901/35075/20), від 25.02.2021 у справі №640/8451/20 (адміністративне провадження №К/9901/2517/21), від 21.01.2021 у справі №260/1890/19 (адміністративне провадження №К/9901/19155/20), від 23.12.2020 у справі №560/3971/19 (адміністративне провадження №К/9901/15065/20).

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що після набрання чинності Законом № 113-ІХ, на спірні правовідносини поширюється дія саме цього закону, а не КЗпП України, оскільки Законом № 113-ІХ встановлено особливості застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, а не статті 44 цього Кодексу, якою керувався суд при врегулюванні спірних правовідносин.

Згідно з ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судом рішення суд виходить з такого.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За матеріалами справи останнім робочім днем позивачки було 30.04.2020 (день звільнення згідно наказу №729к від 29.04.2020, який також є останнім робочим днем), а середньоденна заробітна плата, розрахована вище судом, складає 1105,18 грн. Отже, час затримки виплати у період з 30.04.2020 по 27.10.2021 (день розгляду справи судом) склав 372 робочих дні. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2020 по 27.10.2021 складає 411 126,96 грн. (372 робочих дні х 1105,18 грн. середньоденної заробітної плати).

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, суд вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивачки, у розмірі суми, яка підлягала виплаті при звільненні, а саме: 22656,19 грн.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (вул. Олександра Матросова, буд. 29-А, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.

Стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 22 656,19 грн.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2020 по 22.09.2021 у сумі 22 656,19 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ: 02909973) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02.11.2021.

Суддя А.В. Сіпака