Рішення № 100734033, 01.11.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" листопада 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2285/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Приватного малого підприємства Фірми "Борис" (65011, Одеська обл., місто Одеса, вул.Пушкінська, буд. 42, кв. 7)

про стягнення 66 024 грн

1. Короткий зміст позовних вимог Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича.

02.08.2021 Фізична особа-підприємець Григорчук Владислав Борисович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного малого підприємства Фірми "Борис", в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 72 341,40 грн, як помилково сплачені за договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2020 за період 2019-2020 років, а також суму встановленого індексу інфляції за весь час користування грошовими коштами та три проценти річних від відповідних сум.

Усуваючи недоліки позовної заяви, позивач подав до суду нову редакцію позовної заяви, в якій просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 66 024 грн, як помилково сплачені за договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2020 за період 2019-2020 років.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.08.2021 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича на підставі ч.1 ст.174 ГПК України залишено без руху.

Вказаною ухвалою позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів відправлення відповідачу позовної заяви з додатками листом з описом вкладення; уточнення щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат та обґрунтованого розрахунку помилково сплачених коштів, 3% річних та інфляційних втрат; а також зазначення належної адреси відповідача.

Відповідна ухвала була отримана представником позивача нарочно у приміщенні суду 11.08.2021.

25.08.2021 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій останній недоліки позовної заяви фактично усунув та, зокрема, зазначив, що з урахуванням зауважень суду ним було викладено позовну заяву в новій редакції, копію якої надано до заяви про усунення недоліків.

Так в прохальній частині позовної заяви (у новій редакції) позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 66 024 грн, як помилково сплачені за договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2020 за період 2019-2020 років.

Ухвалою суду від 25.08.2021 за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2285/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Ухвала суду від 25.08.2021 була надіслана сторонами на визначені у позовній заяві адреси та отримана останніми, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення (а.с.71-72).

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

09.09.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.80-87), в кому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з позивача 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Також 09.09.2021 відповідачем було подано до канцелярії суду клопотання про витребування доказів (а.с.169-171), а саме: копію податкової звітності з податку на додану вартість (податкова декларація з ПДВ з додатками та квитанціями про реєстрацію) за грудень 2018, січень-жовтень 2019 та січень-квітень 2020 років.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні з огляду на те, що обставина включення спірних сум до податкової звітності позивачем жодним чином не оспорюється. При цьому у відповіді на відзив позивач зазначає про те, що розрахунки здійснені під впливом помилки.

22.09.2021 від позивача до суду надійшло клопотання (а.с.172-174), в якому останній просить суд призначити у справі судову технічну експертизу документів, а саме: примірників договорів про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019, укладених від імені ФОП Григорчука В.Б. з ПМП Фірмою "Борис", з метою вирішення питання чи є відображення підписів, виконаних від імені Григорчука В.Б., на примірниках договорів його власноручними підписами чи відтворенням їх за допомогою факсиміле, чи інших друкарських засобів.

Розглянувши відповідне клопотання позивача, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні. Відповідні висновки суду ґрунтуються на тому, що позивач не був позбавлений права подати відповідне клопотання одночасно з позовною заявою, з урахуванням якого, враховуючи положення ч.3 ст.247 ГПК України, судом могло бути вирішено питання про розгляд справи в спрощеному або загальному позовному провадженні; питання щодо призначення експертизи вирішується за наслідками підготовчого засідання (п.8, ч.2 ст.182 ГПК України), тоді як при розгляді справи у спрощеному позовному провадженні підготовче засідання не проводиться; позивач не був позбавлений самостійно подати до суду експертний висновок стосовного означеного ним питання.

Крім того 22.09.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.176-179), а також клопотання про забезпечення доказів, згідно якого ФОП Григорчук В.Б. просить суд вжити заходів забезпечення доказів шляхом витребування у відповідача: примірника договору про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019; оригіналів квитанцій, передбачених пунктом 5.1. договору, в яких вказуються найменування речей та їх характеристика, дата видачі, оціночна вартість, відсоток зносу, сума наданої послуги та інші відомості, які, відповідно, стали підставою для виставлення рахунків та складання актів про надані послуги. Також у своєму клопотанні позивач просить суд вжити заходів забезпечення доказів шляхом витребування у ПрАТ "ВФ Україна" відомості про деталізацію з`єднань абонентських номерів НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за період часу з 02.01.2019 до 01.05.2020.

Незважаючи на назву клопотання про забезпечення доказів, позивач посилається на положення ст.81 ГПК України та при цьому не надає жодних документів, які мають бути додані до заяви про забезпечення доказів, що передбачено положеннями ст.111 ГПК України, зокрема, квитанції про сплату судового збору.

Таким чином, розглянувши вказане клопотання в якості клопотання про витребування доказів, суд в частині щодо витребування доказів у ПрАТ "ВФ Україна" вказує, що позивачем жодним чином не доведено спробу отримання та неможливість отримання доказів самостійно.

Щодо клопотання в частині витребування доказів у відповідача, суд враховує, що, по-перше, листом від 09.06.2020 позивач не просив витребувати ані примірника договору, ані оригіналів квитанцій, по-друге, суд вважає, що лист від 09.06.2020, з огляду на надіслання позовної заяви до суду 30.07.2021, тобто більш ніж через рік, не може вважатися доказом спроби отримання зазначених документів самостійно, як це передбачено п.4 ч.2 ст. 81 ГПК України.

29.09.2021 відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив, а також заяву про розподіл судових витрат з доказами понесення таких втрат.

06.10.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи, зокрема, заяви свідка ОСОБА_1 .

3. Позиція учасників справи.

3.1. Доводи Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича.

Примірник договору від 02.01.2019, строк дії якого припинився 31.12.2019, підписано не мокрим підписом ФОП Григорчука В.Б., а шляхом використання факсиміле, що свідчить про те, що ФОП Григорчук В.Б. особисто вказаного договору не підписував, а отже договір є неукладеним.

Оскільки сторонами в додаткових угодах не узгоджувалися питання використання факсиміле чи інших способів відтворення підписів сторін в документах, в тому числі договорах та додаткових угодах до них, вважати, що даний договір підписаний на підставі вільного волевиявлення сторін неможливо.

Акти приймання-передачі позивачем не підписувались, такі акти містять відтиск факсиміле.

В рахунках та актах виконаних робіт відповідачем як підставу виставлення рахунків вказується договір хімчистки 2020, при цьому на період 2020 року жодних договорів з ПМП "Борис" не укладалося.

Позивачем на протязі 2019-2020 років здійснювалося безготівкове перерахування грошових коштів на рахунок відповідача на підставі платіжних доручень, виписаних згідно виставлених рахунків відповідачем за надані послуги.

Проведеною перевіркою, встановлено, що виставлені відповідачем рахунки за надані послуги в цілому не мають під собою жодного документального підґрунтя, оскільки первинні документи (квитанції), якими б підтверджувалося надання відповідних послуг та які б могли слугувати підставою надання послуг та виставлення відповідних рахунків за них - відсутні та на вимогу надані не були.

Факт надання послуг, які були оплачені позивачем, фактично документально не підтверджений. Зокрема, відсутні підписи позивача (як замовника) на квитанціях-договорах про прийом від нього речей для надання послуг, оскільки жодного разу за увесь період дії договору такі квитанції йому для підписання не надавалися, передоручення права їх підпису третім особам позивачем не здійснювалося та в договорі про надання послуг не обумовлювалося.

Позивачем здійснено помилкову сплату згідно виставлених рахунків за послуги, грошових коштів за період 2019-2020 років в розмірі 66024 грн.

Вказані грошові кошти за своєю правовою природою можна розглядати як безпідставно набуте майно.

Вимоги ґрунтуються на положеннях ст.1212 ЦК України.

Позивач не заперечує наявність розрахунків з Відповідачем та реєстрації відповідних податкових накладних, однак, стверджує, що вказані розрахунки здійснені під впливом помилки, а накладні зареєстровані Відповідачем без наявності з його боку належних доказів надання відповідних послуг, а саме квитанцій, складання яких сторонами є обов`язковим у відповідності до Інструкції щодо надання послуг з прання білизни затвердженої Наказом Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення 27 серпня 2000 р. №20.

3.2. Доводи Приватного малого підприємства Фірми "Борис".

02.01.2019 між ФОП Григорчук В.Б. та ПМП Фірма "Борис" укладено договір про надання послуг хімчистки-пральні, на виконання якого відповідачем було надано позивачу послуги з прання білизни та виставлено відповідні рахунки.

За результатами надання послуг між сторонами було підписано окремі акти надання послуг. Частина актів надання послуг, що направлялись позивачу, ФОП Григорчук В.Б. відмовився підписувати без жодних пояснень.

Претензій щодо якості наданих ПМП Фірма "Борис" послуг хімчистки-пральні ФОП Григорчук В.Б. також не заявлялось.

За результатами отримання послуг за договором про надання послуг хімчистки-пральні ФОП Григорчук В.Б. частково сплачено на рахунок ПМП Фірма "Борис" отримані послуги в сумі 88 916,10 грн.

У зв`язку із постачанням послуг за договором про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019, на виконання п.201.1. ст.201 ПК України ПМП Фірма "Борис" було сформовано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні.

ФОП Григорчук В.Б. в Єдиному реєстрі податкових накладних отримав в електронному вигляді складені ПМП Фірма "Борис" податкові накладні та відобразив їх у власному податковому обліку, що є додатковим свідченням фактичного отримання послуг та наявності договірних відносин з відповідачем.

Оскільки між сторонами у справі існували договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за наявності правової підстави (надання послуг за договором, що підтверджується підписаними актами), їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

4. Позиція суду.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи-підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, позовні вимоги позивача направлені на стягнення з відповідача помилково перерахованої суми грошових коштів у розмірі 66 024 грн та ґрунтуються на положеннях ст. 1212 ГПК України

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини першої ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Враховуючи, що позиція позивача ґрунтується на тому, що договір ФОП Григорчуком В.Б. не підписувався, а отже є неукладеним, з урахуванням неможливості застосування положень ст.1212 ЦК України у разі наявності договірних відносин між сторонами, суд перш за все вважає за необхідне надати оцінку наявності між сторонами договірних відносин.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач надав суду копію договору про надання послуг хімчистки-пральні від 02.01.2019, який містить підписи та печатки сторін.

Щодо посилань позивача на недотримання письмової форми договору у зв`язку із відсутністю його мокрого підпису та наявність факсиміле на договорі, що свідчить про те, що такий договір є неукладеним, а також відсутністю зразків підпису, суд вказує наступне.

За положенням частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 181 ЦК України (в редакції станом на 02.01.2019) встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України (в редакції станом на 02.01.2019) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Суд зауважує, що по-перше, позивачем належними та допустимими доказами обставину підписання договору за допомогою факсиміле не доведено, з урахуванням висновків суду щодо необхідності надання при поданні позову експертного висновку з такого питання, або подання у встановлений строк клопотання про призначення експертизи, які були викладені судом при розгляді клопотання про призначення експертизи.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 01.06.2020 у справі №906/355/19, згідно якої проведення виконання сторонами договору виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір виконувався, про що свідчать надані відповідачем акти надання послуг, а також зареєстровані відповідачем податкові накладні, які оцінюються судом у сукупності з іншими доказами.

При цьому, щодо реєстрації податкових накладних, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Так Верховний Суд зазначив наступне:

"Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків".

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, надані позивачем податкові накладні у сукупності з іншими доказами свідчать про реальність факту господарського операції (надання послуг).

Також відповідачем надано суду рахунки на оплату, зокрема №174 від 31.01.2019, №346 від 28.02.2019, №785 від 20.06.2019, №671 від 30.04.2019, №962 від 31.07.2019, №774 від 31.05.2019, №1058 від 31.08.2019, які фактично і відображені позивачем у призначенні платежу в платіжних дорученнях (а.с.14-24), наданих у підтвердження безпідставного перерахування на рахунок відповідача грошових коштів, що свідчить про отримання таких рахунків позивачем.

При цьому, матеріали справи не містять доказів висловлення позивачем незгоди із сумами, визначеними у рахунках.

Досліджуючи надані відповідачем рахунки, суд зауважує, що останні містять посилання на договір хімчистки. Більш того, сума сплачених позивачем грошових коштів за платіжними дорученнями в повному обсязі відповідають сумі відповідних рахунків, наданих відповідачем.

Наведене у сукупності свідчить про наявність між сторонами договірних відносин та здійснення позивачем оплати за наявності правових підстав.

Суд також вважає слушними доводи відповідача стосовно того, що за загальним правилом недодержання письмової форми договору не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину.

Окрім того, суд також зазначає, що предметом спору в рамках даної справи є не стягнення грошових коштів за договором, а повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Водночас, у випадку якщо позивач вважає, що відповідачем будь-яким чином порушено умови договору, він має реагувати в порядку, передбаченому чинним законодавством, а не шляхом повернення коштів відповідно до положень ст.1212 ЦК України

За таких обставин, встановлення судом наявності договірних правовідносин між сторонами, а також виконання ними своїх договірних зобов`язань виключає в даному випадку можливість задоволення заявлених позивачем на підставі положень ст.1212 ЦК України вимог.

Оцінюючи вимоги відповідача щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу у сумі 15 000 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною 4 ст.129 ГПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За приписами ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з поданої відповідачем 29.09.2021 заяви, останній, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, зазначає, що такі витрати склали 15 000 грн.

Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 01.09.2021 (а.с.189-190), додаткову угоду №1 від 01.09.2021, акт про надання правової допомоги від 29.09.2021 (а.с.192), згідно якого сума витрат на правову допомогу становить 15 000 грн.

Враховуючи надані відповідачем докази, суд зазначає про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

В той же час, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час необхідно розрізняти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Тлумачення законодавчих норм, що регулюють зменшення та розподіл судових витрат висловлено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, яка цілком враховується судом відповідно до положень ст.236 ГПК України.

Так, приймаючи означену постанову, об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Про наявність сталої судової практики свідчить також і постанова Касаційного господарського суд Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, приймаючи яку судом також було враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та зазначено при цьому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 Верховний Суд посилається також на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, та вказує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже було зазначено судом, відповідачем заявлено до стягнення з відповідача 15 000 грн витрат на правову допомогу.

Однак, суд, з огляду на наведені вище положення Закону, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи; обґрунтованість та пропорційність до предмету спору (сума позовних вимог 66 024); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, з огляду також на те, що розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань, а також, враховуючи положення ч.4 ст. 129 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд, з урахуванням положень ст.129 ГПК України, покладає витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви на позивача.

Керуючись ст.ст.129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Григорчука Владислава Борисовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на користь Приватного малого підприємства Фірми "Борис" (65011, Одеська обл., місто Одеса, вул.Пушкінська, буд. 42, кв. 7, код ЄДРПОУ 24763116) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 /десять тисяч/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Суддя Ю.М. Щавинська