Рішення № 100733698, 20.10.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2021 Справа № 914/858/21

За позовом Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м. Львів

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу № 215, м. Львів

про стягнення 141 037, 21 грн

Суддя Галамай О.З.

Секретар судового засідання Полюхович Х.М.

За участю представників:

від позивача: Трофимчук О.В. - представник;

від відповідача: Константінова Л.Ф. – голова правління

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області Львівським міським комунальним підприємством “Львівтеплоенерго” подано позов до Житлово-будівельного кооперативу № 215 про стягнення 141 037, 21 грн безпідставно набутої вартості теплової енергії.

Хід розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою суду від 28.07.2021 постановлено здійснювати розгляд справи № 914/858/21 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.10.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті в судовому засіданні 20.10.2021.

18.10.2021 відповідачем подано суду заяву про поновлення процесуального строку на подання даного заперечення на письмові пояснення – доказів, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.

У судовому засіданні 20.10.2021 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог.

Розглянувши заяву відповідача про поновлення процесуального строку на подання даного заперечення на письмові пояснення – доказів, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги, суд відхиляє такі, оскільки відповідачем не подано ні письмових пояснень, ні доказів, про намір подання яких зазначено у заяві.

Аргументи сторін.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач фактично споживав (споживає) теплову енергію у вигляді гарячої води з метою опалення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до частини 3 статті 16 Закону Укріїни «Про житлово-комунальні послуги» та наказу Державного комітету України з питань житлово-комунальних послуг № 76 від 17.05.2005 такі надаються безперебійно. Однак, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у справі № 914/1884/19, договірні стосунки між сторонами відсутні. Тому позивач вважає, що поставлена відповідачу електроенергія за період з 01.08.2019 – 30.09.2020 є безпідставно набутою, а її вартість підлягає відшкодуванню на підставі статей 83, 1212, 1213 Цивільгого кодексу України. Також за порушення грошового зобов`язання позивач нарахував на основну заборгованість 5 775, 47 грн інфляційних втрат та 3 531, 25 грн 3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив доводи позивача з посиланням на наявність судового рішення у справі № 914/1884/19, в якому встановлено, що зобов`язання між сторонами по колективному договору № 3042/А від 20.08.2002 припинились на підставі статті 607 Цивільного кодексу України у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» та судового наказу у справі № 914/246/21 про стягнення 141 037, 21 грн; ствердив, що заявлений до стягнення борг не ЖБК-215, а одного мешканця; з січня 2017 року мешканцями ЖБК-215 сплачено 1 043 944, 00 грн, проте позивачем не зазначено про оплату 171 086, 00 грн за перші 6 місяців, тому фактично останній заборгував 39 355, 51 грн. У задоволенні позову просив відмовити повністю.

Представник позивача надавала суду усні пояснення, ствердивши, що у житловому будинку по проспекті Червоної Калини, 88 є один загальний лічильник, який фіксує загальну кількість одержаної теплової енергії; рахунки на оплату виставлялись на ЖБК № 215, а не кожному із власників квартири окремо.

Представник відповідача підтвердила, що у будинку є один загальний лічильник, який фіксує загальну кількість одержаної теплової енергії та пояснила, що розподіл вартості отриманої теплової енергії визначається шляхом ділення загальної кількості спожитої енергії на сумарну кількість площ усіх власників квартир, а надалі множення на кількість квадратів у квартирі кожного з власників. Водночас представник відповідача заперечила щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки вважає, що існує переплата ЖБК № 215 за теплову енергію на користь позивача, наголошувала про відсутність укладеного між сторонами договору про постачання теплової енергії в гарячій воді ще з 2014 року. Також зазначила, що ЖБК № 215 вживає заходів для стягнення з власників квартир комунальних послуг, у тому числі і за теплову енергію, шляхом звернення до суду.

Обставини справи.

20 серпня 2002 року між ЛМКП “Львівтеплоенерго” (Енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом №215 (Покупець) укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 3042/А, відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати покупцеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов`язався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за теплову енергію з посиланням на договір від 2002 року.

Відповідач частково оплачував теплову енергію за попередні періоди згідно з договором. Платежі, проведені 26.08.2020 та 27.10.2020 не містять посилання на договір.

Позивач уже зверталась до суду із позовом про стягнення 171 086, 00 грн заборгованості з оплати теплової енергії за період 01.01.2017-30.07.2019 на підставі договору від 20.08.2002.

У постанові Західного апеляційного господарського суду у справі № 914/1884/19 встановлено, що постачання теплової енергії за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось до багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення потреб їх мешканців.

Враховуючи, що позивач просив стягнути заборгованість у справі № 914/1884/19 починаючи з 01.01.2017, до застосування підлягало законодавство, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України: “Про житлово-комунальні послуги” та “Про теплопостачання”.

26.04.2014 набрав чинності Закон України від 10.04.2014 № 1198-VII “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії” (надалі Закон № 1198-VII). Згідно вказаного Закону було внесено зміни до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Цим же Законом було внесено зміни до статті 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” шляхом її доповнення частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавець комунальної послуги зобов`язаний: підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Тому саме на виконавця послуг покладено обов`язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 № 278 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії” вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.

Водночас відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України “Про теплопостачання” та ліцензіатом у сфері теплопостачання.

За змістом положень ст.ст. 509, 607 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Таким чином, неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення вищезазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України (Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у справах: № 910/973/16 від 15.02.2018, 910/177776/17 від 10.01.2020).

А відтак з 26.04.2014 зобов`язання між сторонам припинилося на підставі статті 607 Цивільного кодексу України у зв`язку з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії”.

За таких обставин, у задоволенні позову про стягнення заборгованості з ЖБК №215 суд відмовив.

Проте позивач вважає, що поставлена відповідачу електроенергія за наступний період: з 01.08.2019 – 30.09.2020 є безпідставно набутою, а її вартість підлягає відшкодуванню на підставі статей 83, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Тому просив суд стягнути з відповідача 131 730, 49 грн безпідставно набутої вартості теплової енергії, 5 775, 74 грн інфляційних втрат та 3 531, 25 грн 3% річних.

Представник відповідача у судових засіданнях неодноразово пояснювала, що зазначена заборгованість фактично є заборгованістю декількох власників квартир, тому саме вони повинні оплачувати, а не ЖБК № 215.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові суду апеляційної інстанції у справі № 914/1884/19, яка набрала законної сили, встановлено, що неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення вищезазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України. Також судом встановлено, що з 26.04.2014 зобов`язання між сторонам припинилося на підставі статті 607 Цивільного кодексу України у зв`язку з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії”.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Проте судом встановлено, що саме позивач мав обов`язок укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Безпосередніми споживачами послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання є саме мешканці будинку (власники квартир, орендарі чи квартиронаймачі) за адресою: АДРЕСА_1 , з якими позивач мав укласти договори після набрання чинності змін до статті 29 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, а не ЖБК № 215.

Суд ще раз звертає увагу позивача, що з 26.04.2014 будь-які правовідносини між сторонами припинились.

Тому позивач повинен звертатись про стягнення заборгованості з безпосередніх споживачів послуг.

Посилання позивача на справи № 914/2545/19 та 914/916/21 суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки такі ухвалено за інших обставин. Зокрема, у зазначених справах сторонами укладена додаткова угода після набрання чинності Законом України № 1198-VII від 10.04.2014 “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії”, стороною якого є теплопостачальна організація, як і передбачено відповідними вищенаведеними змінами до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Посилання позивача на подані відповідачем докази проведення претензійно-позовної роботи з боржниками (мешканцями будинку) як на підставу для задоволення позову є теж неспроможними, оскільки більшість з них стосується періоду, який не входить у предмет доказування у цій справі, а ті, що частково накладаються на спірний період свідчать лише про користування правом відповідача, закріпленого у Статуті, щодо стягнення заборгованості за послуги утримання будинку, прибудинкової території, покриття витрат кооперативу на експлуатацію і капітальний ремонт будинку та комунальні послуги.

Усі інші доводи, які наводив представник позивача, відхиляються судом як такі, що жодним чином не можуть спростувати зазначені вище (встановлені у справі № 914/1884/19) обставини, які є преюдиційними під час розгляду цієї справи та не можуть повторно досліджуватись.

Враховуючи преюдиційний зв`язок з зазначеним судовим рішенням, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо судового збору.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.11.2021.

Суддя Галамай О.З.