Рішення № 100733094, 29.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2021Справа № 910/12865/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації вул.Омеляновича-Павленка,15, м. Київ, 01010

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубігов" вул. Михайла Бойчука, буд. 1/2, прим. 15, м. Київ, 01103

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

1.Київська міська рада

2. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва"

про витребування майна

Представники сторін:

від позивача: Мороченець Т.М. - довіреність № 105/01-925/в-130 від 25.05.2020 року;

від відповідача: не з`явилися.

від третьої особи 1: Шумінська Ю.Ю. - довіреність № 225-КМГ-3902 від 14.09.2021 року;

від третьої особи 2: Шумінська Ю.Ю. - довіреність № 062/01/10-6048 від 27.09.2021 року;

від третьої особи 3: не з`явилися.

вільний слухач: Бутковська К.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубігов" про витребування майна з володіння відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, а саме нежитлових приміщень групи приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9), загальною площею 81,3 кв.м, поверх - І, літ. "А" за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, які в державному реєстрі Речових прав на нерухоме майно зареєстровані як нежитлове приміщення № 15 загальною площею 96,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неможливість здійснення реалізації своїх прав власника на спірне нерухоме майно та відсутності доступу до нього, оскільки останнє незаконно та без відповідної на те волі вибуло із володіння Київської міської ради та Печерської райдержадміністрації як органу, якому вищезазначене майно передане до сфери управління, що підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про здійснення 03.04.2019 року реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубігов".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 18.09.2020 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.09.2020 року надійшов супровідний лист з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 року за результатами розгляду заяви № 105/01-5051/1 від 16.09.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12865/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.10.2020 року.

Проте судове засідання, призначене на 29.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 року розгляд справи призначено на 14.01.2021 року.

Проте судове засідання, призначене на 14.01.2021 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року розгляд справи призначено на 18.02.2021 року.

Судом доведено до відома, що через канцелярію суду 13.01.2021 року від позивача надійшло клопотання № 105/01-2089/В-130 від 27.10.2020 року про залучення третіх осіб разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якому позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київську міську раду, Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Від відповідача 10.02.2021 року надійшов відзив б/н від 09.02.2021 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому ТОВ «Рубігов» заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на правомірності набуття товариством права власності на спірне нерухоме майно шляхом внесення такого майна до статутного капіталу товариства згідно акту приймання - передачі від 03.04.2019 року засновником - учасником ТОВ «Рубігов» ОСОБА_1 , яким майно, відповідно, набуто на підставі договору купівлі - продажу нежитлового приміщення № 15 від 22.03.2019 року. Окрім цього відповідач зазначає про недоведення позивачем висновків, що нежитлове приміщення № 15, належне відповідачеві, є частиною групи приміщень № 50 площею 160,7 кв.м, що належать КМР, а також стверджує, що позивач не наділений правом звернення до суду з вимогами про захист права власності на об`єкти комунальної власності, оскільки таке право має виключно Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, який діє від імені та в інтересах територіальної громади.

У судовому засіданні 18.02.2020 року уповноваженим представником позивача надано для долучення до матеріалів справи відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 18.02.2021 року, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що саме Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію наділено правом реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), зокрема, в частині захисту майнових та немайнових прав територіальної громади міста Києва відносно майна, переданого до сфери управління Печерського району.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 року частково задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Київську міську раду та Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відкладено підготовче засідання на 24.03.2021 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 23.02.2021 року від відповідача надійшли заперечення б/н від 22.02.2021 року на відповідь на відзив разом з доказами направлення на адресу позивача, в яких зазначає про відсутність жодних аргументів, підтверджених належними та допустимими доказами, що могли б бути достатніми для задоволення позову та позбавлення відповідача права приватної власності на належне йому майно; 18.03.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 18.02.2021 року надійшли додаткові документи б/н від 18.03.2021 року; 23.03.2021 року від третіх осіб 1, 2 надійшли пояснення б/н б/д на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в яких треті особи 1, 2 підтримують позовні вимоги та просять суд задовольнити позов в повному обсязі.

Через канцелярію суду 19.04.2021 року від третьої особи 3 надійшли пояснення № 432-1536 від 15.04.2021 року разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в яких КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" зазначає, що житловий будинок № 1/2 по вул. Бойчука (колишня Кіквідзе) у м. Києві є об`єктом комунальної власності, переданий до управління Печерської районної у місті Києві державної адміністрації та перебуває на балансі комунального підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів за ініціативою суду, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" та відкладено підготовче засідання на 28.04.2021 року.

Від третьої особи 3 через канцелярію суду 26.04.2021 року надійшли уточнені пояснення № 432/10-198 від 22.04.2021 року, в яких комунальне підприємство підтримує позовні вимоги позивача та просить суд задовольнити позов в повному обсязі. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12865/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 09.06.2021 року.

До початку судового засідання 04.06.2021 року від позивача надійшло клопотання № 105/01-953/В-130 від 03.06.2021 року про відкладення судового засідання у зв`язку з великою завантаженістю представника, яке долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року задоволено клопотання позивача та судове засідання відкладено на 21.07.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання, призначене на 21.07.2021 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 року розгляд справи призначено на 19.08.2021 року.

Через канцелярію суду 19.08.2021 року від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового розгляду, у зв`язку з представництвом в іншому судовому засіданні за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, яке долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2021 року задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи по суті на 23.09.2021 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 23.09.2021 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 29.09.2021 року.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, а також заяв по суті спору, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 29.09.2021 року до суду не надходило.

В судове засідання з розгляду справи по суті 23.09.2021 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідача, третіх осіб 1, 2, 3.

В судове засідання з розгляду справи по суті 29.09.2021 року з`явились уповноважені представники позивача, третіх осіб 1 та 2, представники відповідача та третьої особи 3 в судове засідання не з`явились.

Про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 29.09.2021 року відповідач та третя особа 3 повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою б/н від 23.09.2021 року представників відповідача та третьої особи 3.

Про поважні причини неявки представників відповідача та третьої особи 3 суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов" та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва" не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, щодо участі в судовому засіданні 29.09.2021, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності представників відповідача та третьої особи 3.

В судових засіданнях 23.09.2021 року та 29.09.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.09.2021 року проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представнки третіх осіб 1 та 2 в судових засіданнях 23.09.2021 року та 29.09.2021 року підтримав позицію позивача та просив позов задовольнити.

Представник третьої особи 3 в судовому засіданні 23.09.2021 року просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін та учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Відповідно до розділу 2 вказаного Переліку до власності територіальної громади міста Києва, окрім іншого, передано житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Згідно рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року №208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва відповідно з додатком №1 та перелік об`єктів комунальної власності, які передаються до сфери управління районних у місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками №№ 2-11. У додатку 7 до вказаного рішення під пунктом №198 зазначено житловий будинок загальною площею 8202,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 1/2 із вбудованими нежитловими приміщеннями.

Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" припинено з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи, у тому числі Печерську районну у місті Києві раду та її виконавчий орган - Печерську районну у місті Києві державну адміністрацію.

Пунктом 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року №787 "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року №7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" утворено з 31.10.2010 року районні у місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації.

Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно частини 1, частини 2 статті 11, частини 2 статті 7 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" саме Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста розпоряджається комунальним майном, в тому числі в частині передачі майна в управління районним адміністраціям.

У зв`язку з цим, усе майно та підприємства, що перебувало у комунальній власності райрад у місті Києві підлягало передачі до комунальної власності міста Києва.

Відповідно до статей 7 та 11 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та на виконання рішення № 7/4819, Київською міською радою було прийнято рішення від 02.12.2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", яким, зокрема, затверджено переліки об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, серед яких в додатку № 6 під порядковим № 394 значиться житловий будинок загальною площею 8202,00 кв.м за адресою: вул. Кіквідзе, 1/2 в м. Києві.

Розпорядженням КМДА від 10.12.2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" було затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатками 1 - 10 до цього розпорядження.

Додатком 10 до розпорядження КМДА від 10.12.2010 року №1112 затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, до якого включено, зокрема, житловий будинок у м. Києві по вул. Кіквідзе, 1/2 (додаток до розпорядження № 6, Таблиця № 5 "Житлове господарство").

Рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 року № 359/9416 "Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 року №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" внесено у додаток 6 до рішення Київської міської рад від 02.12.2010 року №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" зміни, що викладені у додатку (таблиця 6, позиція 390), що спірне нерухоме майно, яке розташоване в Печерському районі м. Києві за адресою: вул. Кіквідзе 1/2 є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Рішенням Київської міської ради від 20.12.2016 року № 704/1708 вулицю Кіквідзе перейменовано на вулицю Михайла Бойчука.

На підставі розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 року № 509 "Про перезакріплення майна, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації" об`єкти житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями перезакріплені з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс Комунального підприємства Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва», в тому числі житловий будинок у м. Києві по вул. Кіквідзе, 1/2.

Відповідно до п. 15 рішення Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово - комунальним господарством міста Києва» Комунальне підприємство Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва» перейменоване в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».

Тобто вказаний будинок перебуває на балансовому утриманні Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва".

Як зазначено позивачем в позовній заяві, Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією отримано службову записку Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" від 07.05.2019 року №432-2243, в якій зазначено про незаконне заволодіння комунальним майном територіальної громади міста, а саме нежитловим приміщенням № 31 загальною площею 51, 8 кв. м та нежитловим приміщенням 49 загальною площею 27, 6 кв. м, що знаходиться в будинку 1/2 по вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) в м. Києві.

В службовій записці також зазначається, що працівниками комунального підприємства було проведено обстеження вказаних нежитлових приміщень, оскільки 02.05.2019 в групах нежитлових приміщень № 31 та № 49, загальною площею 79, 4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 1/2 відбулося залиття. При спробі працівниками ЖЕД "Печерськжитло" потрапити до нежитлових приміщень з метою ліквідації аварії з`ясувалося, що доступ до вищезазначених приміщень обмежений: змінено замки та встановлено на двері ролети.

Згідно службової записки потрапити до групи нежитлових приміщень №№ 31, 49 працівникам комунального підприємства вдалося лише на наступний день 03.05.2019 року, при цьому від осіб, які назвалися власниками приміщення, було отримано інформацію про перебування останнього у приватній власності Приватного підприємства «Рубігов» та надано відповідно копії правовстановлюючих документів, а саме договору купівлі - продажу від 17.04.2019 року, технічного паспорту та витягу з Єдиного державного реєстру речових прав.

Також в матеріалах справи наявний Акт від 18.03.2020 року, складений представниками КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" та ЖЕД «Печерськжитло» під час обстеження приміщення № 50 (приміщення з № 1 по № 9) загальною площею 81,3 кв.м в будинку № 1/2 по вул. Бойчука (Кіквідзе), в ході якого встановлено, що вхід до групи нежитлових приміщень № 50 площею 81,3 кв.м, який є спільним входом також до групи нежитлових приміщень № 31 площею 51,8 кв.м та № 49 площею 27,6 кв.м зачинений на дверні ролети, також ролети встановлені на вікна в кімнатах №№2, 3, 8, 9, що в цілому унеможливлює доступ до вказаних приміщень.

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16.04.2019 року № 163788306 нежитлові приміщення група приміщень № 31 (приміщення з № 1 по № 8), площею 51,8 кв.м та група приміщень № 49 (приміщення з № 1 по № 2), площею 27,6 кв. м, загальною площею 79,4 кв. м, поверх - І, літ. "А" загальною площею 79,4 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2 26.12.2018 року зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44962573 від 04.01.2019 13:20:15, Бандура Юрій Вікторович, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ.

Як свідчать матеріали справи, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація зверталась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Бунгало" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що Приватне підприємство "Бунгало" здійснює перешкоди у праві користування та розпорядження нежитловими приміщеннями група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9), загальною площею 81, 3 кв.м в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука, які є власністю територіальної громади міста Києва та передані до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 року у справі № 910/12120/19, яке набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При цьому, як зазначено в рішенні суду у справі № 910/12120/19, згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що 17.04.2019 приватним нотаріусом Гончар Ганною Володимирівною (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) було внесено запис до Державного реєстру про право власності, яким право власності на нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80,4 кв.м в будинку 1/2 на вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за Приватним підприємством "БУНГАЛО", підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер: 803, виданий 17.04.2019, видавник Гончар Г. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяження, індексний номер: 46520434 від 17.04.2019, приватний нотаріус Гончар Ганна Володимирівна (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ).

Також згідно інформації з вказаної довідки, станом на 27.02.2020: об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення 15, опис об`єкта: загальна площа 95,5 кв.м, адреса: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (Кіквідзе), будинок 1/2, приміщення 15; актуальна інформація про право власності: номер запису про право власності: 31038224; дата державної реєстрації: 03.04.2019; підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 03.03.2019, видавник: сторони Рубан Ігор Віталійович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов"; рішення, серія та номер: 1, виданий 29.03.2019, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов"; власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов".

В свою чергу господарським судом під час розгляду справи № 910/12120/19 із наданого Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією технічного паспорту на громадський (виробничий) будинок (приміщення) нежитлове приміщення № 31, 49, 50 за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука /Бастіонна, будинок 1/2 та наданих Приватним підприємством "Бунгало" технічних паспортів на нежитлові приміщення № 15 та № 15/1, що знаходяться по вул. Бойчука Михайла (колишня вул. Кіквідзе), будинок 1/2, здійснивши візуальний огляд доданих планів нежитлових приміщень 15 та 15/1 першого поверху, літ. "А" та плану на громадський (виробничий) будинок (приміщення) нежитлове приміщення № 31, 49, 50 поверх 1, літ. "А", судом встановлено, що нежитлові приміщення № 15 та № 15/1 є складовою частиною нежитлових приміщень групи № 31, 49, 50 поверх 1, літ. "А" вбудованих в житловому будинку № 1/2 по вул. Михайла Бойчука.

Окрім цього як встановлено судом, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація зверталась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "БУНГАЛО" про витребування нежитлових приміщень, а саме: група приміщень № 31 (приміщення з №1 по №8), площею 51,8 кв. м та група приміщень № 49 (приміщення з №1 по №2), площею 27,6 кв. м, загальною площею 79,4 кв. м, поверх I, літ «А», які в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані як нежитлове приміщення № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, обґрунтовуючи свої позовні вимоги вибуттям вказаних нежитлових приміщень з комунальної власності територіальної громади міста Києва поза волею останньої та визначивши матеріально-правовою підставою позову ст. 388 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 року у справі №910/6280/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зокрема, апеляційним судом в постанові у справі № 910/6280/19 зазначено, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та в обхід передбаченого законом порядку, оскільки набуто ПП «Бунгало» поза межами приватизаційної процедури відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та закон не передбачає такої підстави виникнення права власності як висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна.

Суд зазначає, що за приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Таким чином, фактичні обставини, встановлені судовими рішеннями у вказаних господарських справах, зокрема, у справі № 910/12120/19 в частині перебування житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, на балансі КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", а також № 910/6280/19 щодо вибуття майна з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та набуття права власності першим набувачем спірного майна в обхід передбаченого законом порядку, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, тобто не підлягають повторному доказуванню та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 29.07.2020 року № 218191962 щодо об`єкту нерухомого майна: нежитлове приміщення 15, загальною площею 96,5 кв.м, адреса: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (Кіквідзе), будинок 1/2, приміщення 15; вбачається, що 03.04.2019 року 14:09:52 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О. внесено запис про право власності: номер запису: 31038224; підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 03.04.2019, видавник: сторони Рубан Ігор Віталійович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов"; рішення, серія та номер: 1, виданий 29.03.2019, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов"; власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубігов". Підстава внесення запису: Рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкобита С.О. про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер:46321164 від 05.04.2019 10:46:35.

Також з вказаної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що: 27.02.2019 року право власності на нежитлове приміщення № 15, площею 96,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (Кіквідзе), будинок 1/2, було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПЕНТ» (код ЄДРПОУ 42707619). Підставою виникнення права власності став Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна б/н, виданий ФОП Вовк Ю.В. від 25.02.2019 року; 22.03.2019 року право власності на нежитлове приміщення № 15 загальною площею 96,5 кв. м. в будинку 1/2 по вул. М. Бойчука (Кіквідзе) зареєстровано за Рубаном І.В. на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 15, виданого 22.03.2019, номер 2028, видавник Петріцька А.П. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Таким чином, посилаючись на те, що нежитлове приміщення № 15 площею 96,5 кв.м та нежитлові приміщення група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9) загальною площею 81,3 кв.м поверх -І, літ «А» за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, є одними і тими самими приміщеннями, які в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва 26.12.2018 року, вибули із володіння Київської міської ради та Печерської райдержадміністрації, як органу, якому вищезазначене майно передане до сфери управління, незаконно та без відповідної на те волі, в зв`язку із чим позивач просить витребувати вище зазначені приміщення у відповідача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Додатково позивач зазначає про відсутність у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації інформації про приватизацію нежитлових приміщень - група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9), загальною площею 81,3 кв.м, поверх - І, літ. "А" за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, які в державному реєстрі Речових прав на нерухоме майно зареєстровані як нежитлове приміщення № 15, загальною площею 96,5 кв.м.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно із частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

У статті 1 вказаного Закону зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та за змістом статті 30 вказаного Закону - вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Частиною першою статті 60 України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частинами 5, 8 цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Тобто, відчуження комунального майна має відбуватися виключно в рамках приватизаційної процедури відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Натомість, як встановлено судом, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не спростовано, процедури приватизації щодо спірного майна проведено не було, доказів прийняття Київською міською радою як органом місцевого самоврядування рішень про приватизацію вказаного об`єкту нерухомості/або про його відчуження матеріали справи не містять. Також майно не було включено у перелік об`єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації.

За визначенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

При цьому будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Суд зазначає, що за приписами статей 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності, як і будь - яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі № 2-962/2009, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Абзацом першим частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень статей 15, 16 вказаного Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам, яка проводиться на підставі заяви власника, іншого право набувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи, разом із якою подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб`єктів прав, об`єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 16.04.2019 року спірні нежитлові приміщення (групи приміщень №№ 31, 49, 50) - поверх. І, літ. «А» за адресою м. Київ, вул. Бойчука Михайла 1/2, були зареєстровані 26.12.2018 року на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

Наведене також підтверджується отриманою судом 18.02.2021 року інформаційною довідкою № 244963880 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо вказаного об`єкту нерухомості.

Станом на 03.04.2019 року, тобто на дату реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 15 площею 96,5 кв.м за адресою м. Київ, вул. Бойчука Михайла 1/2 за ТОВ «Рубігов на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна від 03.04.2019 року, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірні нежитлові приміщення попередньо 27.02.2019 року вже були зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПМЕНТ», 22.03.2019 року - за Рубан І.В., 03.04.2019 року - відповідно за ТОВ «Рубігов».

Зокрема, підставою виникнення права власності ТОВ «БАСТІОН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (першого набувача спірного майна) згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно значиться: Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна,серія та номер: б/н, виданий 25.02.2019, видавник: ФОП Вовк Ю.В.

Наразі, копія виготовленого на замовлення ТОВ «Бастіон - Девелопмент» ФОП Вовк Ю.В. (кваліфікаційний сертифікат експерта АЕ № 03407) технічного паспорту від 25.02.2019 року на нежитлове приміщення № 15 загальною площею 96,5 кв.м за адресою: вул. Бойчука Михайла, № 1/2, міститься в матеріалах справи.

При порівнянні технічного паспорту, наданого Приватним підприємством "БУНГАЛО" під час розгляду справи № 910/6280/19, та технічного паспорту, виготовленого на замовлення Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", судом встановлено, що групи нежитлових приміщень № 31, загальною площею 51, 8 кв.м та група приміщень № 49, загальною площею 27,6 кв.м об`єднані в одне приміщення та зареєстровані в реєстрі під № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м.

Окрім цього як свідчать матеріали справи, нежитлові приміщення № 15 та № 15/1 є складовою частиною нежитлових приміщень групи № 31, 49, 50 поверх 1, літ. "А" вбудованих в житловому будинку № 1/2 по вул. Михайла Бойчука, та, в свою чергу, групи нежитлових приміщень № 31, загальною площею 51,8 кв.м та група приміщень № 49, загальною площею 27, 6 кв.м об`єднані в одне та зареєстровані під № 15/1 загальною площею 80,4 кв. м, поверх 1, літ. "А" вбудовані в житловому будинку № 1/2 по вул. Михайла Бойчука.

Поряд із цим суд наголошує, що такої підстави виникнення права власності на нерухоме майно як висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна законом не передбачено.

Також слід зазначити, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а є засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №910/15993/16.

Відтак посилання відповідача в заперечення позовних вимог позивача на ч. 3 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно якої у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується, а на кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів, судом до уваги не приймаються, зважаючи на ненадання відповідачем доказів існування належних, в розумінні присів чинного законодавства, підстав виникнення у ТОВ «Бастіон-Девелопмент» права власності на спірне нерухоме майно, та висновків суду щодо неможливості виникнення права власності на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна.

В подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю «Бастіон -Девелопмент» нежитлове приміщення № 15 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 96,5 кв.м, було передано (продано) у власність гр. ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу нежилого приміщення № 15 від 22.03.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрицькою А.П. за реєстровим № 2028. Як зазначено в п. 2.1 даного договору продаж нежитлового приміщення за домовленістю сторін вчинено за ціною 109 100,00 грн., які покупець сплатив продавцю повністю до підписання та нотаріального посвідчення цього Договору.

Право власності за гр. ОСОБА_1 зареєстроване вказаним нотаріусом 22.03.2019 16:18:33, номер запису: 30836020.

Громадянином ОСОБА_1 на підставі рішення учасника товариства № 1 від 29.03.2019 року здійснено 01.04.2019 року реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубігов» (код ЄДРПОУ 42922232) зі статутним капіталом 200000,00 грн. та на підставі Акту приймання - передачі нерухомого майна до Статутного капіталу ТОВ «Рубігов» від 03.04.2019 року, як вбачається зі змісту останнього, гр. ОСОБА_1 передано: нежитлове приміщення № 15 площею 96,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30836020, та нежитлове приміщення № 15/1 площею 80,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30836263.

Додатково суд звертає увагу, що реєстрація права власності за ТОВ «Рубігов» 03.04.2019 року та реєстрація права власності за ТОВ «Бастіон - Девелопмент» 27.09.2019 року щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення № 15 загальною площею 96,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 відбулася після реєстрації права власності територіальної громади міста Києва на нежитлові приміщення група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9) загальною площею 81,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яка була здійснена 26.12.2018 року.

Записи про припинення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на спірне нерухоме майно, у зв`язку зі зміною власника, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Отже, сукупний аналіз обставин справи та наданих сторонами доказів дає підстави для висновку про те, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею та в обхід передбаченого законом порядку.

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Тобто, витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У постанові від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Предметом доказування при розгляді віндикаційного позову є: встановлення наявності у особи, яка звернулась із позовом відповідного права власності, яке підлягає захисту, а також незаконного вибуття відповідного майна з володіння такого позивача.

Отже суд розглядає справи в межах заявлених нею вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів, які стосуються предмету доказування та є достатніми для того, щоб дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмету доказування. При цьому право власності на нерухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

В свою чергу положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16 та підтримана в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі № 906/730/18.

Згідно правової позиції Великої Падати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю наведений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Отже, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).

При цьому суд зазначає, що під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.

Також суд звертає увагу, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем - ТОВ «Рубігов» набуто право власності на нежитлове приміщення № 15 загальною площею 96,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Акту від 03.04.2019 року приймання - передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Рубігов» єдиним учасником товариства - ОСОБА_1 , яким, в свою чергу, вказане майно набуто згідно Договору купівлі - продажу нежитлового приміщення № 15 від 22.03.2019 року, укладеного з ТОВ «Бастіон - Девелопмент».

Зокрема, за змістом п.1.3 Договору купівлі - продажу нежитлового приміщення № 15 від 22.03.2019 року зазначено, що предмет договору нежитлове приміщення належить покупцю на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна б/н від 25.02.2019 року, виданого ФОП Вовк Ю.В., та в п. 8.5 правочину зазначено, що сторонам зрозумілий зміст договору, відсутні заперечення щодо його умов та сторони однаково розуміють значення умов правочину та його правові наслідки.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 05.03.2020 року у справі № 905/1076/16, якщо одна особа одночасно є і учасником товариства, і його керівником, то її неможливо розглядати ізольовано лише з одного аспекту діяльності, позаяк статус керівника та учасника ТОВ у даній справі переплелися, що презюмує їх спільну та нерозривну правову відповідальність.

Отже, набувши прав та обов`язків директора ТОВ «Рубігов» ОСОБА_1 не втратив правового статусу учасника та засновника товариства, тобто корпоративних прав та обов`язків учасника товариства, а тому мав усвідомлювати зміст та наслідки для товариства укладення такого правочину.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 94); постанова Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14).

Отже, право на витребування майна з чужого незаконного володіння належить лише власнику такого майна. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 522/7636/14-ц.

Як встановлено судом та сторонами не заперечувалось, власником спірного майна є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

За змістом ч. 2 ст. 11 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" у районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Згідно абз. 1 ст. 14 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами.

У відповідності до п. 4.16. Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 року №1112 "Про питання організації управління районами у місті Києві" здійснюючи управління об`єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в місті Києві державні адміністрації, до складу яких входить Печерська районна в місті Києві державна адміністрація (позивач у справі), забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва відносно майна, переданого до їх сфери управління.

Окрім цього Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» від 31.01.2011 року № 121 доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Зокрема, згідно до п. 3 додатку № 3 до вказаного Розпорядження районні в місті Києві державні адміністрації здійснюють управління майном, переданим в установленому порядку до сфери управління.

Таким чином, оскільки житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок № 1/2 з вбудованими нежитловими приміщеннями, спір щодо витребування яких із чужого незаконного володіння є предметом розгляду у даній справі, відповідно до Розпорядження КМДА від 10.12.2010 року №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" як майно комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (додаток до розпорядження № 6, Таблиця № 5 "Житлове господарство", пункт 395), звернення позивача з даним позовом про витребування майна територіальної громади міста Києва на користь Київської міської ради, за висновками суду, є правомірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства, а отже заперечення відповідача у відповідній частині судом до уваги не приймаються.

Враховуючи вищевикладене, оскільки власником спірного нерухомого майна - нежитлові приміщення група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9), загальною площею 81,3 кв.м, поверх - І, літ. "А" за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, які в Державному реєстрі Речових прав на нерухоме майно зареєстровані як нежитлове приміщення № 15, загальною площею 96,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, за умови відсутності у відповідача правових підстав на володіння вказаним нерухомим майном, а також доказів передачі відповідачем майна Київській міській раді або третім особам, з урахуванням положень ст. 388 Цивільного кодексу України таке нерухоме майно підлягає витребуванню шляхом передачі на користь власника - територіальної громади міста Києва, а отже суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а нерухоме майно, відповідно, витребуванню з незаконного володіння відповідача шляхом передачі його в розпорядження власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "РУБІГОВ" (вул. Михайла Бойчука, буд. 1/2, прим. 15, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 42922232) нежитлові приміщення - група приміщень № 50 (приміщення з № 1 по № 9), загальною площею 81,3 кв.м, поверх - І, літ. "А" за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, які в державному реєстрі Речових прав на нерухоме майно зареєстровані як нежитлове приміщення № 15, загальною площею 96,5 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), будинок 1/2, на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РУБІГОВ" (вул. Михайла Бойчука, буд. 1/2, прим. 15, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 42922232) на користь Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01001, м. Київ, вул. М. Омеляновича-Павленка, 15, код ЄДРПОУ 37401206) 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 02 листопада 2021 року.

Суддя А.М. Селівон