Рішення № 100733059, 21.10.2021, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/389/21Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради,

вул. Грушевського, буд.21, м. Івано-Франківськ, 76004;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс",

вул. Гната Хоткевича, буд. 12, оф. 170,м. Київ, 02094;

про стягнення 2 923 712,94 грн, з яких: 2 823 820,93 грн - орендна плата, 52 908,36 грн - пеня, 14 422,49 грн - 3% річних, 32 561,16 грн - інфляційні втрати та розірвання договору оренди,

за участю:

від позивача: Кручок Андрій Богданович - представник, (виписка з ЄДР ЮО, ФО-П та ГФ від 16.02.2021);

від відповідача: Голумбівський Андрій Петрович - керівник, (витяг з ЄДР ЮО, ФО-П та ГФ №250448211244 від 26.04.2021; паспорт № НОМЕР_1 виданий 12.02.2021); Жарський Тарас Володимирович - адвокат, (ордер серія АТ №1010607 від 13.05.2021; свідоцтво серія ІФ №001142 від 17.02.2017).

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс" про стягнення 2 923 712,94 грн, з яких: 2 823 820,93 грн - орендна плата, 52 908,36 грн - пеня, 14 422,49 грн - 3% річних, 32 561,16 грн - інфляційні втрати за неналежне виконання грошового зобов"язання за договором оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012 та розірвання договору оренди №ДО-3493 від 23.01.2012 нежитлових приміщень загальною площею 14 167,72 кв.м., розташованих в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 5, укладеного між Івано-Франківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс".

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні 21.07.2021 оголошувалась перерва до 27.07.2021.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовує їх неналежним виконанням відповідачем взятого на себе зобов"язання, обумовленого пунктами 3.4., 4.3.7. договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012, що полягає у несплаті орендної плати за період з 01.12.2019 до 28.02.2021 в сумі 2 823 820,93грн та неукладенні договору страхування об"єкта оренди, що на думку позивача, згідно з пунктами 6.3., 6.3.2., 6.3.4. договору є підставою для його розірвання в судовому порядку. Крім того, просить суд стягнути з відповідача орендну плату в розмірі 2 823 820,93 грн та покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки, обумовлені пунктом 5.1.1 та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді пені в сумі 52 908,36 грн, 3% річних в сумі 14 422,49 грн, інфляційних втрат в сумі 32 561,16 грн. Позовні вимоги мотивує статтями 327, 509, 526, 530, 549, 611, 625, 651, 783 Цивільного кодексу України, статтями 193, 291 Господарського кодексу України, статтями 18, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Представник відповідача в судовому засіданні несвоєчасне виконання зобов"язання зі сплати орендної плати в сумі 2 823 820,93грн мотивує наявністю в період з 24.10.2019 до 14.04.2021 обставин непереборної сили, що не залежали від відповідача, а саме рейдерським захопленням ТОВ "Торговий сервіс", яке унеможливило здійснення ним господарської діяльності та використання орендованих нежитлових приміщень за цільовим призначенням. Форс-мажорні обставини засвідчує сертифікатом Івано-Франківської Торгово-промислової палати №2600-21-0446 від 19.05.2021. Вказує на відсутність вини ТОВ "Торговий сервіс" у несвоєчасній сплаті орендної плати, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов"язання в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського процесуального кодексу України. Звертає увагу суду та те, що ТОВ "Торговий сервіс" жодним чином не відмовлявся від виконання взятого на себе договірного зобов"язання зі сплати орендної плати і після відновлення своїх порушених прав невідкладно в повному обсязі сплатив орендну плату за період та у сумі заявленій у позові та продовжує її сплачувати за час фактичного користування орендованим майном, в т. ч. уклав договір страхування об"єкта оренди №20/01 від 19.05.2021. Просить суд відмовити в позові в частині стягнення 52 908,36 грн - пені, 14 422,49 грн - 3% річних, 32 561,16 грн - інфляційних втрат та розірванні договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012 (відзив на позов вх№8174/21 від 01.06.2021).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Івано-Франківською міською радою (орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс" (орендар/відповідач) укладено договір оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012. Договір посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу 23.01.2012 за №44, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 31.01.2012. У порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 14 167,72 кв.м., розташовані в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку по вул. Дністровська, 5 в м. Івано-Франківськ. Приміщення передаються в оренду для розміщення торгівельних об"єктів з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, у тому числі товарів підакцизної групи та забезпечення торгових місць. Орендар має право самостійно здійснювати господарську діяльність в орендованих приміщеннях, використовуючи їх за цільовим призначенням (пункти 1.1., 1.3., 4.1.1. договору).

Право користування орендарем приміщеннями настає на умовах цього договору після його державної реєстрації з дня підписання уповноваженими представниками орендодавця та орендаря акта приймання-передачі в оренду приміщень. Передача в оренду приміщень не спричиняє передачу орендарю права власності на ці приміщення (пункт 2.1. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата за орендовані приміщення визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду об"єктів комунальної власності територіальної громади м.Івано-Франківська, затвердженої рішенням Івано-Франківської міської ради від 27.04.2007 із змінами та доповненнями і за базовий місяць листопад 2011 становить 206 764, 37 грн без ПДВ. Розрахунок місячного розміру орендної плати наведено в додатку до договору, затвердженого 23.01.2012 головою Фонду комунальної власності територіальної громади м.Івано-Франківська.

Нарахування орендної плати за орендовані приміщення проводиться з дня підписання уповноваженими представниками орендодавця та орендаря акта приймання-передачі в оренду приміщень і закінчується днем припинення чи розірвання договору (пункт 3.3. договору).

Пунктом 3.4. договору обумовлено, що орендна плата за орендовані приміщення сплачується орендарем у грошовій формі щомісячно в термін до 20 числа місяця, що слідує за звітним місяцем. Щомісячно орендар та орендодавець проводять звірку розрахунків щодо сплати орендної плати за звітний місяць. У випадку, якщо за звітний місяць орендар не сплатив орендну плату або сплата орендної плати проведена не в повному розмірі то орендодавець зобов"язаний сплатити заборгованість з орендної плати в семиденний термін з дня отримання письмового повідомлення від орендодавця.

Зайва сума орендної плати, перерахована орендарем на рахунок орендодавця зараховується орендареві в рахунок майбутніх платежів або повертається в десятиденний термін від дня одержання орендодавцем письмової заяви орендаря (пункт 3.5.договору).

На суму орендної плати, яку не вніс або несвоєчасно вніс орендар, нараховується пеня відповідно до вимог пункту 5.1.1 договору.

Як вказує пункт 5.1.1 договору за прострочення терміну сплати орендної плати або внесення орендної плати не в повному обсязі орендар сплачує на рахунок орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення терміну сплати, розрахованої за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості, включаючи день сплати заборгованості. Крім нарахованої пені орендар сплачує також суму інфляції за період прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Пунктами 4.3.3., 4.3.7. договору орендар зобов"язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату, а у випадку прострочення терміну сплати орендної плати сплачувати пеню; протягом місяця після державної реєстрації цього договору застрахувати за власні кошти на користь орендодавця орендовані приміщення не менш ніж на їх вартість, визначену незалежною оцінкою приміщень, здійснених у відповідності до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", копію страхового полісу подати орендодавцеві.

Цей договір вступив в дію з дня його державної реєстрації 31.01.2012 та діє до 31.12.2022 (пункт 6.1. договору).

Договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду в разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов"язань за цим договором або з інших підстав передбачених чинним законодавством (пункт 6.3. договору) в тому числі, якщо орендар не виконує умов договору оренди (пункт 6.3.2.договору); виникла заборгованість з орендної плати, що рівна або перевищує тримісячний розмір орендної плати за приміщення (пункт 6.3.4.договору).

Виконуючи умови договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення площею 14 167,72 кв.м., розташовані в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку по вул. Дністровська, 5 в м. Івано-Франківськ, що засвідчено сторонами у підписаному та скріпленому печатками акті приймання-передачі від 31.01.2012 (а.с.21).

Згідно картки розрахунку Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 09.04.2021 (а.с.9) сума нарахованої орендної плати ТОВ "Торговий сервіс" за період з 01.12.2019 по 28.02.2021 складає 8 898 760,20грн, розмір сплаченої орендної плати - 6 064 878,40грн, залишок 2 823 820,93грн (з урахуванням існуючого боргу на 01.01.2020 - 10 060,87грн).

Позивач звертався до відповідача з вимогою №788/01-15/18в від 27.01.2021 про оплату орендної плати (а.с.22-29). У відповіді вих№1802/01 від 18.02.2021 (а.с.29-31) відповідач вказує на те, що в результаті незаконних дій третіх осіб з 24.10.2019 власники ТОВ "Торговий сервіс" не мають фізичного доступу ні до майна, ні до рахунків Товариства, у зв"язку з чим позбавлені можливості здійснити своєчасну сплату орендної плати за договором №ДО-3493 від 23.01.2012. Після відновлення порушених прав, відповідач гарантує невідкладно виконати свої договірні зобов"язання.

Сертифікатом №2600-21-0446 від 19.05.2021 (а.с.79-80) Івано-Франківської Торгово-промислової палати засвідчено, що з 24.10.2019 до 14.04.2021 існували форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які призвели до рейдерського захоплення ТОВ "Торговий сервіс" та унеможливили використання орендованих нежитлових приміщень за цільовим призначенням згідно з пунктами 1.1.-1.3.,4.1.1 договору оренди №ДО-3493 від 23.01.2012.

Як вбачається з платіжних доручень від 30.06.2021, від 09.07.2021, від 22.07.2021, від 18.08.2021, від 09.09.2021, від 10.09.2021, від 13.09.2021, від 14.09.2021, від 15.09.2021, від 06.10.2021, від 08.10.2021, від 11.10.2021, від 12.10.2021, від 13.10.2021, від 18.10.2021, від 20.10.2021 (а.с.213-222, 229-236), акту звірки взаємних розрахунків станом на 21.10.2021, сума сплаченої відповідачем орендної плати складає 5 803 344,98грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 2 923 712,94 грн, з яких: 2 823 820,93 грн - орендна плата, 52 908,36 грн - пеня, 14 422,49 грн - 3% річних, 32 561,16 грн - інфляційні втрати та розірвання договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Згідно з статтями 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Договір оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

До правовідносин оренди (найму) застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України, а також приписи спеціального нормативно - правового акту Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Орендою, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення договору) є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частинами 1, 3, 6 статті 283 Господарського кодексу України обумовлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об"єктом оренди можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Істотними умовами договору оренди є, зокрема: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна (частина 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення договору).

Згідно з частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (стаття 286 Господарського кодексу України).

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення договору) встановлено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (частина 1 статті 19 цього Закону).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Платіжними дорученнями від 30.06.2021, від 09.07.2021, від 22.07.2021, від 18.08.2021, від 09.09.2021, від 10.09.2021, від 13.09.2021, від 14.09.2021, від 15.09.2021, від 06.10.2021, від 08.10.2021, від 11.10.2021, від 12.10.2021, від 13.10.2021, від 18.10.2021, від 20.10.2021 з призначенням платежу "погашення заборгованості з орендної плати за договором №ДО-3493 від 23.01.2012; за оренду нежитлового приміщення згідно договору №ДО-3493 від 23.01.2012" (а.с.213-222, 229-236), актом звірки взаємних розрахунків (погодженим сторонами у пункті 3.4.) підписаним та скріпленим печаткою Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради станом на 21.10.2021 перед судом доведено, що сума сплаченої відповідачем орендної плати в період березень-вересень 2021 складає 5 803 344,98грн. Позовна вимога стосується несплати орендної плати за період з 01.12.2019 до 28.02.2021 в сумі 2 823 820,93грн, а зараховані позивачем у довільному порядку сплачені відповідачем грошові кошти в період березень-вересень 2021 не відповідають хронологічному порядку погашення заборгованості.

У зв"язку з цим суд зазначає, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період за який здійснюється платіж, то такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності боргу платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №911/2731/20.

За таких обставин суд прийшов до висновку про припинення існування між сторонами предмету спору щодо стягнення орендної плати за період з 01.12.2019 до 28.02.2021 в сумі 2 823 820,93грн, оскільки відповідачем станом 21.10.2021 сплачено 5 803 344,98грн, що не заперечується позивачем, а тому в наявності підстави для закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Крім того приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.1.1. договору сторони погодили, що за прострочення терміну сплати орендної плати або внесення орендної плати не в повному обсязі орендар сплачує на рахунок орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення терміну сплати, розрахованої за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості, включаючи день сплати заборгованості. Крім нарахованої пені орендар сплачує також суму інфляції за період прострочення та 3% річних від простроченої суми.

За прострочення виконання грошового зобов"язання, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 52 908,36 грн, 3% річних в сумі 14 422,49 грн, інфляційні втрати в сумі 32 561,16 грн (розрахунки а.с.11-13).

Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

Поряд з цим, норми Цивільного кодексу України не надають визначення поняття вини, а натомість підкреслюють, що особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. З цього можна зробити висновок, що законодавець визначив вину (у цивільно-правовому розумінні), як невжиття всіх залежних від особи заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні положення викладені у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка вказує на те, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 14 -1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", яка кореспондується з пунктом 3.1. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України № 44(5) від 18.12.2014 встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У відповідності до пунктів 3.3., 4.1., 4.2. Регламенту засвідчення настання форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили) шляхом видачі сертифікату (висновку, довідки, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

Сертифікатом №2600-21-0446 від 19.05.2021 Івано-Франківської Торгово-промислової палати засвідчено існування в період з 24.10.2019 до 14.04.2021 форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з тим, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Така ж правова позиція дотримана у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 20.04.2021 у справі №922/2453/20.

В цьому спірному випадку, за переконанням суду, рейдерське захоплення ТОВ "Торговий сервіс" не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов"язання в розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, позаяк згідно з пунктом 3.3. договору нарахування орендної плати, яке починається з дня підписання акта приймання-передачі та закінчується днем припинення договору не пов"язане з здійсненням господарської діяльності в орендованих приміщеннях, а згідно з статтею 286 Господарського кодексу України, статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення договору), статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в новій редакції) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Більше того умовами пунктів 3.4., 4.3.3, 5.1.1. орендар шляхом вільного волевиявлення взяв на себе обов"язок у випадку прострочення сплати орендної плати сплачувати пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Слід звернути увагу відповідачу на те, що виходячи з положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями і нараховуються незалежно від вини боржника. Така ж правова позиція дотримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

За таких обставин відсутні правові підстави і для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов"язання, обумовленої пунктом 5.1.1. договору у вигляді пені, а клопотання про зменшення розміру нарахованої позивачем штрафної санкції на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України відповідачем в усному порядку не заявлено, в письмовому - не подано.

Отож, стягненню з відповідача в судовому порядку підлягає пеня в сумі 52 908,36 грн, 3% річних в сумі 14 422,49 грн, інфляційні втрати в сумі 32 561,16 грн, за період вказаний у розрахунках (а.с.11-13), які перевірено судом та визнано арифметично правильними відповідно позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з статтями 3, 6 Цивільного кодексу України право сторін вільно визначати умови договору може бути обмежено тільки тими випадками, коли актом цивільного законодавства передбачено обов`язковість положень цього акту для сторін договору і сторони не вправі відступити від їх положень.

У відповідності до вимог частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналогічне положення міститься у частині 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення договору), згідно якої на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

У частині другій статті 651 Цивільного кодексу України йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом вказаною нормою. Загальні критерії істотності порушення умов договору в розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони договору напрацьовані усталеною судовою практикою Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 21.01.2020 у справі № 920/221/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/185.

Поняття "істотності порушення договору" є оціночним, яке законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Отже, надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, а також її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Отож у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Пунктом 6.3. договору сторони погодили, що договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду в разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов"язань за цим договором або з інших підстав передбачених чинним законодавством в тому числі, якщо орендар не виконує умов договору оренди (пункт 6.3.2. договору); виникла заборгованість з орендної плати, що рівна або перевищує тримісячний розмір орендної плати за приміщення (пункт 6.3.4.договору).

Пунктами 4.3.3., 4.3.7. договору орендар зобов"язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату; протягом місяця після державної реєстрації договору застрахувати за власні кошти на користь орендодавця орендовані приміщення, копію страхового полісу подати орендодавцеві.

Як вказує стаття 771 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлений обов`язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.

Суд надавши оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, який міститься у справі, прийшов до висновку про те, що: - незважаючи на нездійснення в період з 24.10.2019 до 14.04.2021 господарської діяльності та невикористання орендованих нежитлових приміщень за цільовим призначенням, що засвідчено сертифікатом Івано-Франківської Торгово-промислової палати №96-05/21 від 19.05.2021 та не заперечується позивачем, відповідач не відмовлявся від виконання взятого на себе грошового зобов"язання, обумовленого договором №ДО-3493 від 23.01.2012 та в період з 01.12.2019 по 28.02.2021 сплачував орендну плату в загальному розмірі 6 064 878,40грн (картка розрахунку Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 09.04.2021); - відповідач листом вих№1802/01 від 18.02.2021 (а.с.29-31) повідомляв позивача про наявність об"єктивних причин, що унеможливлюють своєчасне виконання грошового зобов"язання та просив з розумінням поставитись до вказаної ситуації; - після повернення майна у користування (а.с.119-120) невідкладно сплатив борг з орендної плати за період з 01.12.2019 до 28.02.2021 в сумі 2 823 820,93грн та продовжує сплачувати орендну плату за період березень-вересень 2021 в загальній сумі 5 803 344,98грн; - заборгованість з орендної плати з орендної плати, яка рівна або перевищує тримісячний розмір орендної плати, що є підставою для розірвання договору обумовленою пунктом 6.3.4. договору - відсутня; - на виконання 4.3.7. договору орендар уклав договір добровільного страхування майна від 27.06.20219, договір страхування майна підприємства №20/01 від 19.05.2021 (а.с.33,172-181), а відтак станом на дату винесення рішення у суду відсутні правові підстави для висновку про те, що відповідач безпідставно не виконував своїх зобов`язань обумовлених договором №ДО-3493 від 23.01.2012, як і відсутні правові підстави, визначені пунктами 6.3.2., 6.3.4. договору та вимогами Закону для розірвання в судовому порядку договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012.

При цьому суд зауважує, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися перш за все на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу полягає в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення.

В цьому спірному випадку, за переконанням суду, застосування до відповідача такої міри відповідальності, як розірвання договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3493 від 23.01.2012, тобто примусового припинення прав та обов`язків сторін договору порушить "справедливий баланс" між засобами, які застосовуються та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття такого заходу, що порушує принцип розумної пропорційності. Визначення міри відповідальності має бути розумною за відповідних обставин та відповідати наслідкам, які може потягнути така дія. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі і непереборні обставини, чого так само не доведено в даному спорі.

За таких обставин наведені позивачем аргументи є недостатніми для застосування такої міри відповідальності відповідача, як розірвання договору, як і недоведеним є істотність порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №ДО-3493 від 23.01.2012 та ефективність захисту інтересів держави у такий спосіб, що є необхідним для задоволення позову.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи частин 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка вказує на те, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, суд приходить до висновку про правомірність відшкодування відповідачем позивачу судового збору в повному обсязі.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Івано-Франківської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс" про стягнення 2 923 712,94 грн та розірвання договору оренди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс", вул. Гната Хоткевича, буд. 12, оф. 170, м. Київ, 02094 (ідентифікаційний код 31790495) на користь Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, буд.21, м. Івано-Франківськ, 760042 (ідентифікаційний код 33644700) 52 908,36 грн (п"ятдесят дві тисячі дев"ятсот вісім грн 36 коп.) - пені, 14 422,49 грн (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять дві грн 49 коп.) - 3% річних, 32 561,16 грн (тридцять дві тисячі п"ятсот шістдесят одну грн 16 коп.) - інфляційних втрат, 46 125,69грн (сорок шість тисяч сто двадцять п"ять грн 69коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2 823 820,93 грн - орендної плати - провадження у справі закрити.

В частині розірвання договору оренди №ДО-3493 від 23.01.2012 нежитлових приміщень загальною площею 14 167,72 кв.м., розташованих в цоколі та на першому поверсі будівлі критого ринку за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 5, укладеного між Івано-Франківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий сервіс" - в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 01.11.2021

Суддя С.Кобецька