Рішення № 100732779, 02.11.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2021р. Справа № 904/5073/21

За позовом: Керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно 54», м. Новомосковськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Піщанська сільська рада, с. Піщанка

Про: скасування державної реєстрації права оренди та витребування земельної ділянки

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ: не викликалися

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «Зерно 54» (відповідач) про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 20 га, кадастровий номер 1223282500:01:109:1010, що розташована на території Знаменської сільської ради Новомосковського району, проведену за ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» (правонаступник - ТОВ «Зерно 54» , відповідач) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучкової Т.Ф. №55614084 від 10.12.20р. ; з одночасним припиненням речових прав відповідача на цю земельну ділянку та витребування її із незаконного володіння та користування відповідача.

Ухвалою суду від 31.05.21р. було відкрите провадження у справі №904/5073/21 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (позивач) в письмових поясненнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Окрім того, зазначив, що у зв`язку з набранням чинності з 27.05.21 р. Законом України № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» на сьогоднішній день припинено повноваження Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів окрім випадків , визначених пунктом 24 у розділі X «Перехідних положень». Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 розділу X «Перехідних положень» з 27.05.21р. Враховуючи вищезазначене, позивач просив поставити питання щодо заміни Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на його правонаступника.

Піщанська сільська рада (третя особа) в письмових поясненнях позовні вимоги прокурора підтримала у повному обсязі. Окрім того, зазначила наступне: наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 29.10.19р. № 4-3225/15-194 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Піщанській сільській об`єднаній територіальній громаді (Піщанській сільській раді) Новомосковського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4680,3439 га на території Піщанської сільської об`єднаної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту. Рішенням Піщанської сільської ради від 26.11.19 р. № 5-29/VII «Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Піщанської сільської ради» прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Піщанської сільської ради орієнтовною площею 4680,3439 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області відповідно до акту приймання-передачі. Згідно акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 29.10.19 р. за кадастровим номером № 1223282500:01:109:1010 в розділі відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку обтяження правами інших осіб відсутнє . Піщанською сільською радою рішень щодо передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 20 га за кадастровим номером № 1223282500:01:109:1010 у володіння та (або) користування ТОВ «Зерно 54» та ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» не приймалося.

ТОВ «Зерно 54» (відповідач) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, на адресу , зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.08.21р., а.с.74-77 (що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням від 03.06.21р., направленими на адресу відповідача та повернутим органами зв`язку з посиланням «ТОВ «Зерно 54» по даній адресі не існує» ( а.с.50-53).

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд враховує висновок Верховного суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17: у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача про наявність в провадженні суду цієї справи та необхідність надання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку , але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк ( встановлений законом ). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020р. № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021р. №104 продовжено період карантину до 30.04.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021р. №405 продовжено період карантину до 30.06.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021р. №611 продовжено період карантину до 31.08.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.21р. №855 продовжено період карантину до 01.10.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.21р. №981 продовжено період карантину до 31.12.2021р.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Одночасно, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд ,-

ВСТАНОВИВ :

04.12.20р. державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т. Ф. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» ( код ЄДРПОУ 34884842 ) зареєстровано право оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 20 га, кадастровий номер 1223282500:01:109:1010, що розташована на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району.

Підставою реєстрації права оренди на зазначену земельну ділянку вказано договір оренди земельної ділянки № 19/07-17/28ДО від 19.07.19р., укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі заступника начальника відділу у Новомосковському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області - Омельницької О.Д. та ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» .

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 26.02.21р. № 10-4-0.61-1567/2-21 Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області довіреність на укладання договору оренди спірної земельної ділянки не надавалась, договір оренди земельної ділянки від імені Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не оформлявся та підписом не засвідчувався. Окрім того, наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» спірної земельної ділянки не приймався.

Вказане свідчить про відсутність у поданому для державної реєстрації договорі оренди земельної ділянки № 19/07-17/28 ДО від 19.07.19р., укладеному, начебто, між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі заступника начальника відділу у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Омельницькою О.Д. та ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» , статусу документа, достатнього для здійснення державної реєстрації права користування.

Прокурор стверджує, що за таких обставин спірна земельна ділянка вибула з володіння та користування державою за відсутності волі її повноважного органу та всупереч встановленому законом порядку, що і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини щодо правомірності вибуття із користування власника спірної земельної ділянки, правомірності державної реєстрації прав оренди спірної земельної ділянки за відповідачем та наявності правових підстав для повернення її власнику.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Згідно з частиною 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (частина перша статті 407 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, в наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін ( ч. 4 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети

Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним – не виникли.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Викладене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) (пункти 7.3, 7.7, 7.16, 7.26).

У даній справі прокурором та позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що довіреність №22-1-0.25-006/11-19 від 25.02.19р. заступнику начальника відділу у Новомосковському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області – Омельницькій О.Д. на укладення з відповідачем договору №19/07-17/28ДО від 19.07.19р. оренди спірної земельної ділянки не видавалась, а сам договір нею не підписувався, а відтак і не укладався.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27).

Враховуючи підстави позову прокурора у цій справі, заявлені ним позовні вимоги про повернення земельної ділянки із неправомірного користування відповідача є належним способом захисту. Докази повернення спірної земельної ділянки відповідачем відсутні. А тому позов про витребування її від відповідача є законним й обґрунтованим.

Надаючи правову оцінку реєстраційним діям державного реєстратора, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

За змістом статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

За частиною другою статті 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частини першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту свого права, суд враховує нормативні положення частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст.317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч.ч. 1,2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (п. 2 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч. 1 ст.1213 Цивільного кодексу України).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказ про передачу землі сільськогосподарського призначення у користування ТОВ «Дніпроагропромінтеграція» не видавався, акт приймання-передачі земельної ділянки не підписувався, довіреність на укладання договору оренди земельної ділянки №19/07-17/28ДО від 19.07.19р. не надавалась, а договір оренди земельної ділянки не укладався, то позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права оренди відповідача щодо спірної земельної ділянки також відповідають належному способу захисту та є законними й обґрунтованими.

Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем жодних доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві не надано. А тому позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Окрім того, суд не вбачає достатньо правових підставі для здійснення заміні позивача на його правонаступника ( оскільки як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.11.21р. №282166895 на теперішній час право комунальної власності Піщанської сільської об`єднаної територіальної громади на вказану земельну ділянку (як нового власника згідно ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин») площею 20 га, кадастровий номер 1223282500:01:109:1010 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не проведено та не зареєстровано; а право власності зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 130, 178, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області задовольнити у повному обсязі.

2. Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 20 га, кадастровий номер 1223282500:01:109:1010, що розташована на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпроагропромінтеграція» (код ЄДРПОУ 34884842, нова назва -Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерно 54»), на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучкової Т. Ф. № 55614084 від 10.12.20р. з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроагропромінтеграція» (код ЄДРПОУ 34884842, нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерно 54») на вказану земельну ділянку (номер запису про право 39623784).

3. Витребувати із незаконного володіння та користування відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ««Зерно 54» (51200, м. Новомосковськ, вул. Калнишевського, буд. 5; код ЄДРПОУ 34884842, стара назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроагропромінтеграція») земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 20 га, кадастровий номер 1223282500:01:109:1010, що розташована на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

4. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно 54» ( 51200, м. Новомосковськ, вул. Калнишевського, буд. 5 ; код ЄДРПОУ 34884842) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Д. Яворницького, буд. 38; код ЄДРПОУ 02909938): 4 540, 00 грн. – витрат на сплату судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням чинності.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 02.11.21р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя Васильєв О.Ю.