Рішення № 100726673, 02.11.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14032/21

Провадження № 2/344/3741/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Домбровської Г.В.,

при секретарі с/з: Лукинів І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі «Відповідач»), треті особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про визнання виконавчого напису від 22 листопада 2016 року, який вчинено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрованого в реєстрі за №10196, - таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовано тим, що при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису нотаріус, в порушення вимог Закону України «Про нотаріат», не переконався належним чином у безспірності розміру суми заборгованості, не виконав вимоги чинного законодавства щодо вчинення виконавчих написів.

Представником Позивача подано заяву про розгляд справи у його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», - явку уповноваженого представника до суду не забезпечило, про причини неявки Суду не сповістило, про дату та час судового засідання повідомлялося належним чином.

На адресу суду представником Відповідача направлено Відзив на позов, відповідно до якого він запечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник Відповідача у відзиві на позов покликається на те, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було дотримано вимог чинного законодавства, оскільки стягувачем було подано всі передбачені законом документи, необхідні для вчинення виконавчого напису.

Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, - на адресу суду направила заяву про розгляд справи без її участі. Письмового відношення третьої особи - нотаріуса, по суті справи до суду не надходило.

Третя особа - Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про прични неявки суду не сповістив, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши викладені в письмових заявах пояснення Позивача та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Предметом позову у даній цивільній справі є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

22 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис №10196 про стягнення грошових коштів у сумі 1 359 049,86 грн. з ОСОБА_1 , які є його боргом за Кредитним договором №47К від 18.03.2008 року за Кредитним договором, укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

Запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» у розмірі:

- залишок заборгованості за кредитом - 243 385,71 грн.

- залишок заборгованості за відсотками - 425 101,35 грн.

- комісія - 29 645,00 грн.

- пеня - 594 820,19 грн.

- штраф (фіксована частина) - 250,00 грн.

- штраф (відсоток від суми заборгованості) - 64 147,61 грн.,

Що всього становить 1 357 349,86 грн.

Строк, за який проводиться стягнення, - вісім років п`ять місяців вісімнадцять днів, а саме з 18.03.2008 року по 05.09.2016 року.

Посилаючись на незаконність вищевказаного виконавчого напису від 22 листопада 2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати і, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону), зокрема, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (надалі - «Порядок вчинення нотаріальних дій», «Порядок»).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - «Перелік»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.

Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до підпункту 3.5. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Згідно із приписами підпунктів 5.1. та 5.2. пункту 5 глави 16 розділу ІІ Порядку виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).

На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»).

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Як встановлено Судом, 22 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис №10196 про стягнення грошових коштів у сумі 1 359 049,86 грн. з ОСОБА_1 , які є його боргом за Кредитним договором №47К від 18.03.2008 року за Кредитним договором, укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

Строк, за який проводиться стягнення, - вісім років п`ять місяців вісімнадцять днів, а саме з 18.03.2008 року по 05.09.2016 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 в позовній заяві покликається на те, що сума заборгованості у 1 359 049,86 грн., яку з нього запропоновано стягнути за виконавчим написом, є необґрунтованою та безпідставною, що свідчить про те, що вона, на думку Позивача, не є безспірна.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц (касаційне провадження № 14-84цс19).

З матеріалів справи Судом встановлено, що у спірних правовідносинах нотаріусом вчинено оскаржуваний виконавчий напис з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Як вбачається із змісту оспорюваного виконавчого напису стягнення заборгованості проводиться за період з 18.03.2008 року по 05.09.2016 року.

Відповідно до умов укладеного між ОСОБА_1 та АТ «КБ «Приватбанк» кредитного договору № 47К від 18 березня 2008 року про надання кредиту (на підставі якого вчинено оскаржуваний виконавчий напис), банк надав ОСОБА_1 кредит у загальному розмірі 275 000,00 гривень в обмін на зобов`язання по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредиту у розмірі 26,50% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17.03.2013.

Спір щодо дострокового стягнення суми заборгованості за даним кредитним договором № 47К від 18 березня 2008 року перебував у провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22.07.2009 року у справі № 2-4293/09 було задоволено позов банку в повному обсязі та стягнуто в солідарному порядку, зокрема, з ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості по кредитному договору № 47К від 18 березня 2008 року, по кредитному договору № 48К від 12 лютого 2008 року , по кредитному договору № 423К від 10 січня 2007 року та по кредитному договору № 103К від 11 квітня 2007 року у розмірі 1 570 365,84 грн. (один мільйон п`ятсот сімдесят тисяч триста шістдесят п`ять гривен, 84 коп.) та 200,00 грн. (двісті гривень 00 коп.).

Як зазначено Великою Палатою Веровного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, «Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом».

Зі змісту Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22.07.2009 року у справі № 2-4293/09 бачається, що банк у червня 2009 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 47 К від 18 березня 2008 року. даним рішенням суду вимоги банку було задоволено в повному обсязі.

Зі змісту інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається факту оскарження в апеляційному та касаційному порядку даного судового рішення, що свідчить про те, що воно набрало законної сили.

Докази на підтвердження ого, що станом на сьогоднішній день Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22.07.2009 року у справі № 2-4293/09 є нечинним чи скасоване - в матеріалах справи відсутні.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 09 січня 2019 року у справі №183/179/16, провадження № 61-22456св18, «Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює визначення моменту початку перебігу строку позовної давності.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2615цс16.

Встановивши, що банк в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договоромз 28 вересня 2015 року на 05 червня 2010 року, а з позовом звернувся 15 січня 2016 року,суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «Дельта Банк», пред`явленого до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з пропуском позовної давності».

Отже, вставнолені Судом обставини свідчать про те, що оскаржуваний виконавчий напис було вчинено нотаріусом про стягнення заборгованості, яку не можна вважати безспірною, оскільки з тексту самого виконавчого напису вбачається, що заборгованість за відсотками продовжувалась нараховуватись після закінчення строку дії договору.

Така вимога стягувача (кредитора) вступає в протиріччя з позицією Верховного Суду в справі № 390/1875/16-ц від 03.10.18 року, та в справі № 2- 2442/12 від 30.11.2018 року. В справі № 2-2442/12 ВС зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги. В справі № 390/1875/16-г, ВС/КЦС зазначив: право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростували вищевказані обставини, які були встановлені судом

Отже, Судом встановлено, що при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису у розпорядженні приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. не містилося належного документу, що підтверджує безспірність заборгованості боржника та встановлює прострочення виконання зобов`язання.

При цьому, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що виконавчий напис від 22.11.2016 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 1 359 049,86 грн., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною ( №10196) - підлягає скасуванню, оскільки Суду не надано доказів на підтвердження того, що для його видачі були достатні правові підстави, у зв`язку з чим Суд знаходить підстави для визнання даного виконавчого листа таким, що не підлягає до виконанню.

Судові витрати слід розподілити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 610, 623, 1054 ЦК України, ст.ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 77-81, 141, 178, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», т реті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відділ державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 22 листопада 2016 року, який вчинено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрованого в реєстрі за №10196, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», суми заборгованості в розмірі 1 359 049,86 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено і підписано 02.11.2021 року.

Суддя Домбровська Г.В.