Рішення № 100724033, 29.09.2021, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/13522/20

Категорія 38

2/295/819/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2021 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі

Головуючого судді Воробйової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Гльози М.П.,

представника відповідача Хільчевського С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 42710,82 грн.

Обґрунтовано позов тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву від 11.08.2014, згідно з якою відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 2400,00грн. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка відповідачем у добровільному порядку не погашена.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 30.11.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

20.05.2021 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення у справі, у яких зазначено, що виписка по рахунку відповідача та розрахунок заборгованості є неналежними доказами, оскільки вказані документи не містять відомостей про посаду та особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, якою сформовані документи. Також у поясненняхзазначено, що виписка по рахунку, яку позивач долучає як доказ надання коштів, зроблена по кредитній картці № НОМЕР_1 , яка відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» була відкрита 03.03.2015 та термін її дії до 07/17 року, при цьому розрахунки заборгованості по картці, які містяться в матеріалах справи, зроблені за період з 03.03.2012 по 01.03.2020, що виходить за періоди дії кредитної картки.

Крім того, згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк», яка долучена до матеріалів справи, вбачається, що кредитний ліміт по картці № НОМЕР_1 було встановлено 03.03.2015 у сумі 900,00 гривень, в подальшому - 31.01.2017 він був збільшений до 2 400,00 гривень, а починаючи з 14.08.2018 кредитний ліміт загалі відсутній та дорівнював 0,00 гривень, що ставить під сумнів зроблений позивачем розрахунок заборгованості та виписку по рахунку починаючи з 14.08.2018 по 01.03.2020, оскільки користування кредитним лімітом було неможливе у зв`язку з відсутністю останнього.

Представник відповідача вказує, що надана АТ КБ «ПриватБанк» виписка по рахунку містить операції, зроблені за двома картками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що, на його думку, є некоректним відображенням операцій, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити, що це за картка та який ліміт був встановлений на неї, чи є ця картка кредитною та чи включені витрати по цій картці до розрахунку заборгованості.

У поясненнях також зазначено, що підписана позивачем 11.08.2014 анкета-заява не містить умов договору про розмір кредиту та про умови кредитування, у ній відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання, не зазначено номер виданої відповідачу кредитної картки; витяги з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку та тарифів банку не містять підпису відповідача, отже відсутні підстави вважати, що сторонами були погоджені зазначені умови договору.

Представник відповідача у поясненнях також зауважує, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9644,12 грн, однак у позові збільшення тіла кредиту до вказаної суми не обґрунтовано, оскільки з доданих до позову документів вбачається, що максимальний розмір кредитного ліміту становив 2400,00 грн.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача позовні вимоги вважає необґрунтованими та просить відмовити у їх задоволенні.

Також представником відповідача подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, у якому вказано, що відповідно до змісту позовної заяви кредитний договір був підписаний 11.08.2014 та відповідачу було видано кредитну картку №№ НОМЕР_1 , термін дії якої був до 07/17 року, отже строк позовної давності щодо вимог за вказаною кредитною карткою сплив 31.07.2020. При цьому позивач звернувся до суду з позовною заявою поза межами строку позовної давності, тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

09.06.2021 від представника позивача до суду надійшли заперечення (оцінюються судом як додаткові пояснення по справі), у яких зазначено, що банк надав відповідачу кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між сторонами було укладено договір, який є чинним, тому існують підстави для стягнення з відповідача заборгованості, при цьому, відповідачем не доведено, що заборгованість за кредитним договором відсутня. Отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, відповідач належним чином умови договору не виконує, чим порушив свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка відповідачем не погашена.

Крім того, представник позивача вказує, що відповідач звернуся в банк з заявою про перевипуск картки, тобто надання картки з новим строком дії, що підтверджується змістом відповідної довідки.

На підтвердження факту користування відповідачем кредитними коштами позивачем надано виписку по рахунку, яка є первинним документом, що відображає здійснені відповідачем банківські операції, з якої зокрема вбачається, що відповідач до певного часу належно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, що свідчить про обізнаність відповідача з умовами кредитного договору та їх визнання.

На підставі викладеного, представник позивача позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача сторони не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином; при направленні позовної заяви додав заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що підтримує позовні вимоги, викладені в своїй заяві (а.с.65).

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Пояснив, що банком заявлено про стягнення заборгованості відповідача за двома картами, в той час як відповідач отримував лише одну картку, останні цифри 9452, а карту останні цифри 2000 він не не отримував. Також, представник зауважив про звернення банку з позовом до суду 28.09.2020 з пропуском строку позовної давності, вважає, що перебіг строку розпочався 31.07.2017, а сплив 31.07.2020.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 11.08.2014, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У анкеті-заяві вказано, що відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» та тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.29).

Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк», відповідачу надавались у користування кредитні картки № НОМЕР_1 , зі строком дії до липня 2017 року та № НОМЕР_2 зі строком дії до березня 2020 року (а.с.28).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 03.03.2015 був встановлений кредитний ліміт в розмірі 900,00 грн, який 31.01.2017 був збільшений до 2400,00 грн та 14.08.2018 був зменшений до 0,00 (а.с. 27).

Також, з виписки по договору видно, що ОСОБА_1 у період з 03.03.2015 по 03.05.2018 регулярно використовував кредитну карту для зняття готівки, оплати товарів та послуг, востаннє користування кредитною карткою відбулося 03.05.2018 шляхом погашення заборгованості на суму 1800,00 грн (а.с. 22-26).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, на підставі якої отримав кредитну картку, яка у подальшому була перевипущена зі встановленням нового терміну дії.

Відповідно до вказаної заяви відповідач погодив, що вона разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Разом з тим, у заяві позичальника ОСОБА_1 , сторонами умови договору про встановлення кредитного ліміту, вид кредитної карти, відсоткову ставку та відповідальність у вигляді пені не погоджено

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за договором б/н від 11.08.2014, яка станом на 14.07.2020 становить 42710,82 грн, та складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 9644,12 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 в сумі 3466,56 грн та нарахованої пені у сумі 29600,00 грн.

У свою чергу, представник відповідача у письмових поясненнях стверджує про безпідставність вимог позивача, оскільки Умови та правила та Тарифами ним не підписувалися.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.08.2014, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку та тарифи, як невід`ємну частину спірного договору.

Водночас, надані позивачем Умови та правила банківських послуг та тарифи відповідачем не підписані, а відтак згідно роз`яснень, що викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, з огляду на їх мінливий характер, такі Умови та Правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, у зв`язку із чим до стягнення підлягають лише фактично отримані кошти.

Виходячи із наведеного, позивачем безпідставно здійснювалися нарахування відсотків та пені на виконання умов кредитного договору.

Дослідивши поданий банком розрахунок заборгованості, суд вважає, що позивачем необґрунтовано включено до тіла кредиту відсотки, погашені за рахунок кредиту, що призвело до збільшення заборгованості за тілом кредиту до 9644,12 грн за максимального кредитного ліміту 2400,00 грн, розмір якого підтверджено довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 .

З урахуванням розрахунку позивача, заборгованість відповідача за поточним тілом кредиту становить 0,00 грн, яка розраховується: 2400,00 грн (заборгованість за тілом кредиту, розмір якого підтверджено належними доказами) - 5471,1 грн (відсотки погашені за рахунок кредиту) = 0,00грн.

Крім того, з розрахунку заборгованості видно, що у період з 03.06.2015 по 03.05.2018 відповідач регулярно вносив кошти на погашення заборгованості, які банк враховував на погашення, у тому числі, відсотків, які були нараховані безпідставно.

Також, позивач заявив вимогу про стягнення річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Відповідно до змісту виписки за договором та розрахунку заборгованості, позивач нарахував відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України у період з листопада 2019 року по березень 2020 року.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Велика Палата ВС роз`яснила, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як зазначалося вище, згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк», на підставі укладеного договору від 11.08.2014 ОСОБА_1 було видано кредитну картку № НОМЕР_1 , зі строком дії до липня 2017 року та №4149437866232000 зі строком дії до березня 2020 року (а.с.28), отже строк кредитування закінчився у останній день березня 2020 року. При цьому, заперечення представника відповідача щодо неотримання відповідачем карти №4149437866232000 не знаходять свого підтвердження згідно з матерілами справи.

Таким чином, зважаючи на те, що заборгованість за відсотками згідно зі ст.625 ЦК України у сумі 3466,56 грн була нарахована позивачем за період дії кредитного договору – листопад 2019 року по березень 2020 року, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних, відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України лише після закінчення строку кредитування.

Крім того, виходячи з встановлення судом безпідставності позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту, підстави для нарахування відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України процентів також відсутні.

Однією з засад цивільного судочинства є його диспозитивність. Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

В силу приписів ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, оскільки матеріалами справи спростовано наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту, належних доказів щодо наявності у позивача заборгованості за пенею та їх розміру позивач не надав, що є його обов`язком, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає, що згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Верховного Суду від 12.04.2021 № 564/2227/17).

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, відсутня необхідність у вирішенні питання про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

З огляду на відмову у задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»; адреса реєстрації: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, адреса листування: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 ; адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя Т.А. Воробйова