Ухвала суду № 100719380, 01.11.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

01 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/4656/21-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов Приватного підприємства «Бонус Актив» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Бонус Актив» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про зобов`язання вчинити дії.

Позивач просив суд:

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 31 серпня 2018 року, подану на реєстрацію Приватним підприємством «Бонус Актив»;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Чернівецькій області відновити на електронному ПДВ рахунку ПП «Бонус Актив» суму вилучених коштів ПДВ у розмірі 5601,66 грн та зняти із статусу ризикових підприємств.

Ухвалою суду від 21 вересня 2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання позовної заяви у відповідності до вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вказаної вище ухвали представником позивача подано до суду заяву, згідно з якою позивачем зазначено відповідача по справі Головне управління ДПС у Чернівецькій області.

Крім цього, позивачем викладено прохальну частину позову в такій редакції, в якій він просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області щодо не реєстрації податкової накладної №1 від 31 серпня 2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданої приватним підприємством «Бонус Актив»;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у реєстрації податкової накладної ДФС від 19 вересня 2018 року №921246/41738887 та рішення ДФС України №34300/41738887/2 від 04 жовтня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС в Чернівецькій області зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 31 серпня 2018 року, подану приватним підприємством «Бонус Актив»;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Чернівецькій області відновити на електронному ПДВ рахунку ПП «Бонус Актив» суму вилучених коштів ПДВ у розмірі 5601,66 грн та зняти зі статусу ризикових підприємств.

Також на виконання вимог ухвали суду від 21 вересня 2021 року в частині зазначення відомостей, коли позивачу стало відомо про прийняте Державною фіскальною службою України рішення з наданням належних доказів на підтвердження факту його отримання, позивач у поданій ним заяві зазначив, що 14 жовтня 2018 року йому стало відомо про прийняте ДФС України рішення №34300/41738887/2 від 04 жовтня 2018 року згідно з отриманим листом ДФС України від 09 жовтня 2018 року №32882/6/99-99-11-04-15, на підтвердження чого надано копії листа ДФС України №32882/6/99-99-11-05-15 від 09 жовтня 2018 року та конверта, яким указаного листа було відправлено на адресу позивача.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання: заяви про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску; позовної заяви в новій редакції (зокрема, із зазначенням Державну фіскальну службу України як відповідача); копії позовної заяви з додатками для всіх учасників справи. Роз`яснено, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вимог указаної ухвали позивачем подано до суду позовну заяву в новій редакції із зазначенням як відповідачів Головне управління ДПС у Чернівецькій області та Державну фіскальну службу України, а також клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якому, не заперечуючи факту значного пропущення строку звернення до суду, позивач посилався на те, що строк позовної давності у даному випадку має становити 1095 днів, що передбачено положеннями статей 56, 102 та 164 Податкового кодексу України й узгоджується з постановою Верховного Суду у справі №2540/2576/18. Стосовно ж правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18, то така, на думку позивача, не підлягає застосуванню у даних спірних правовідносинах, оскільки ухвалена через рік після допущення порушень прав позивача.

Також заявник посилався на положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” №540-ІХ від 30 березня 2020 року та пункт 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, позивач указував про те, що через протиправні дії податкового органу ним сплачено суму ПДВ за рахунок коштів, які б мали бути витрачені на сплату судового збору, у тому числі за подання до суду даного адміністративного позову. Натомість, кошти, сплачені позивачем в інших адміністративних справах, в яких судом ще у 2018 році ухвалені рішення за результатами розгляду справ, досі не повернуті йому податковим органом, і вказані рішення до цього часу не виконуються.

Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та перевіривши матеріали позову, суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою вказаної вище статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, чинна редакція частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору та залежно від того, чи було отримано (вручено) позивачу рішення за результатами адміністративного оскарження, строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень після застосування досудового порядку вирішення спору становить, відповідно, три місяці або шість місяців.

Водночас, питання щодо строків звернення до суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору досліджувалось Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 з правовідносин, що є аналогічним відносинам у цій справі.

Так, у вказаній постанові, висновки якої підлягають врахуванню судом в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд звертав увагу на те, що спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов`язані з нарахуванням грошових зобов`язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов`язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені.

Поряд з цим, Верховний Суд вказав на те, що рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України) оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податковим кодексом України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Стосовно посилань позивача на відсутність підстав для застосування зазначеної вище правової позиції Верховного Суду то такі суд оцінює критично, оскільки за змістом постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію суду касаційної інстанції. Отже, суд, вирішуючи питання щодо звернення позивача до суду з цим позовом у встановлений законом строк, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18.

Крім цього, зважаючи на наведені вище висновки, суд відхиляє посилання позивача на положення пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, на підставі якої він вважає, що в даних відносинах строку звернення до суду становить 1095 днів.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у реєстрації податкової накладної від 19 вересня 2018 року №921246/41738887.

Як вбачається зі змісту заяви позивача, поданої на виконання вимог ухвали суду від 21 вересня 2021 року, 14 жовтня 2018 року йому стало відомо про прийняте ДФС України рішення №34300/41738887/2 від 04 жовтня 2018 року згідно з отриманим листом ДФС України від 09 жовтня 2018 року №32882/6/99-99-11-04-15, в якому зазначено, що рішення Комісії про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 31 серпня 2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних залишено без змін.

Тобто, позивачем використано досудовий порядок вирішення цього спору.

Отже, строк звернення до суду з цим позовом становить три місяці, який почався з 15 жовтня 2018 року – наступного дня, коли позивачу стало відомо про прийняте ДФС України рішення №34300/41738887/2 від 04 жовтня 2018 року (14 жовтня 2018 року), і закінчився 15 січня 2019 року.

Однак до суду із даною позовною заявою позивач звернувся лише 16 вересня 2021 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду), тобто із пропуском строку понад 2 роки та 8 місяців.

Таким чином, позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, якими позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку звернення до суду, варто зазначити таке.

Стосовно посилань позивача на правову позицію Верховного Суду у справі №2540/2576/18, згідно з якою строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, то така не підлягає застосуванню судом у спірних правовідносинах, оскільки стосується правовідносин, пов`язаних з оскарженням фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення.

Щодо посилань позивача на положення пункту 56.21 статті 56 та підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, то такі суд вважає безпідставними, оскільки даними нормами не визначено строку звернення до суду платника податків щодо оскарження рішення контролюючого органу, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань, за умови попереднього використання платником податків досудового порядку вирішення спору.

Крім цього, у заяві містяться посилання на норми Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” №540-ІХ від 30 березня 2020 року та пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно наведених посилань суд зауважує, що такі самі по собі не є підставою для поновлення пропущеного ним строку звернення до суду з цим позовом.

Так, за змістом пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” №540-ІХ від 30 березня 2020 року) суд має право поновити пропущений процесуальний строк за заявою учасника справи як до, так і після його закінчення, лише у тому випадку, якщо наведені заявником причини пропуску такого строку будуть визнані поважними і такими, що безпосередньо зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Однак самі по собі посилання позивача на пункт 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України без зазначення конкретних причин, які унеможливили позивача звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк, не є підставою для поновлення пропущеного ним строку звернення до суду з цим позовом.

Варто зауважити, що за змістом вказаної норми суд має право поновити пропущений процесуальний строк за заявою учасника справи як до, так і після його закінчення, лише у тому випадку, якщо наведені заявником причини пропуску такого строку будуть визнані поважними і такими, що безпосередньо зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду є безпідставним та необґрунтованим.

Особистих причин, які б могли свідчити про поважність пропуску строку звернення до суду з цим позовом, у поданій заяві не наведено.

Щодо інших посилань позивача в обґрунтування поважності причин строку звернення до суду з цим позовом, то такі суд вважає безпідставними, оскільки вони безпосередньо не могли вплинути на реалізацію позивачем свого права на звернення до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України” нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії” Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.

Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

В аспекті наведеного варто зазначити і те, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін., які суд також враховує у відповідності до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Із змісту клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та наявних матеріалів не вбачається обставин, які б були пов`язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з даним позовом у встановлений законом строк.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, поданого позивачем на виконання вимог ухвали суду від 18 жовтня 2021 року.

Отже, позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а поважних причин його пропуску не наведено, відповідних доказів не надано.

Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки вказані позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, то наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві.

Керуючись статтями 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Приватного підприємства «Бонус Актив» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії повернути позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.П. Лелюк