Ухвала суду № 100715136, 01.11.2021, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12698/21

2-з/357/223/21

Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" листопада 2021 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. терозглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-ст

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» про захист прав споспоживача та зобов`язання вчинити дії. Позивач просить визнати відмову ТОВ «Олком-Лізинг» у проведенні реструктуризації відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, неправомірною; зобов`язати відповідача вчинити дії, а саме: провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», згідно вимогам Закону України №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», із здійсненням всіх обчислень, необхідних для проведення реструктуризації; визнати заборгованість за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, яка підлягає реструктуризації за Законом України №1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» у сумі 67 544,00 грн.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони ТОВ «Олком_Лізинг» вчиняти дії щодо звернення стягнення на зазначену квартиру, яка належить на праві власності позивачу. В обґрунтування заяви зазначено, що квартира є предметом іпотеки та забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит». Зазначає, що відповідно до Повідомлення-вимоги про усунення порушень зобов`язань в порядку ст.ст. 35, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» від 25.05.2021 року, яке було направлено ОСОБА_1 , кредитор має намір звернути стягнення на іпотечне майно - квартиру. Враховуючи втрату чинності з 23.09.2021 року ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», право Товариства на звернення на предмет іпотеки є абсолютним, а намір - реальним. Тобто, з 23.09.2021 року ТОВ «Олком-Лізинг» має об`єктивну можливість та достатній обсяг правомочностей на здійснення реєстрації права власності на іпотечну квартиру у порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», або застосувати ст. З 8 цього Закону, поки триватиме судовий розгляд. А тому вважає, що забезпечення позову шляхом арешту та заборони Товариству вчиняти дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідає обставинам справи, та забезпечить ефективний захист прав позивача у разі задоволення його позовних вимог, в іншому випадку, якщо Товариство здійснить реєстрацію права власності за собою на спірну квартиру чи здійснить її відчуження, позивачу необхідно буде в судовому порядку (шляхом подання іншого позову) визнавати такі дії неправомірними та скасовувати рішення про реєстрацію прав або визнавати правочин недійсним тощо. Тобто, Позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

При вирішенні заяви про забезпечення позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України. До них в тому числі відноситься заборона вчиняти певні дії.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 по справі № 381/4019/18 висловила висновки щодо застосування норм права, згідно яких співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, в зв`язку з чим відсутні підстави для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою реструктуризації зобов`язань позивача за кредитним договором №01-07-И/40 від 01.03.2007 року, згідно вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» №1381-ІХ, тобто, предметом спору є реструктуризація кредитних зобов`язань.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна право власності на предмет іпотеки нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 ,зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 .

Згідно доводів позовної заяви, право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором іпотеки перейшло до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг». Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек, іпотекодержателем щодо квартири є відповідач.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування», реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 417/7171/19, предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення,

З доводів позову, заяви та наданих суду документів вбачається, що предметом позову є покладення на відповідача обов`язку вчинити певні дії, а саме провести реструктуризацію заборгованості позивача, тобто покладення на відповідача обов`язку змінити умови та/або порядок повернення кредиту.

Квартира, щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову, не є предметом спору, з приводу якого пред`явлений позов.

Як вбачається з положень ст. 149 ЦПК України та практики Верховного Суду, умовою забезпечення позову є доведення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Вказані заходи повинні застосовуватися лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суду необхідно встановити зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, та пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Враховуючи, що зазначене у заяві позивача майно не є предметом позову, не доведено належними та допустимими доказами, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку ухвалення його на користь позивача та не доведено, що відповідач в подальшому буде ухилятись від виконання такого рішення суду, заява позивача є такою, що не підлягає задоволенню.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відповідача вчиняти як юридичні так і фактичні дії, спрямовані на переоформлення, перепродаж майна, які позбавлять можливості заявника належним чином відновити свої права без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявність підстав для забезпечення позову в даній цивільній справі, в зв`язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 149-153, 258-261, 353-354 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяБ. І. Кошель