Рішення № 100714230, 01.11.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2021 року Справа №480/2252/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2252/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3022 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить суд:

- стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17 541 гривня 33 копійки;

- стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2020 роки у сумі 10 370 гривні 25 копійок;

- стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 12.11.2020р. по день подання даного позову, тобто - по 16.03.2021р. в розмірі 55 823 грн. 16 коп.

29.03.2021 позивачем до суду подано уточнену позовну заяву, яку прийнято судом до розгляду та в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить суд:

- стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2020 роки у сумі 10 370 гривні 25 копійок;

- стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме - невиплата компенсації за речове майно за період із 12.11.2020 по день фактичного розрахунку - 24.03.2021, в розмірі 45629 грн. 76 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2017 року по 2020 рік позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3022 Національної гвардії України. На момент звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з ним розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. У березні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку. Проте керівництво військової частини листом від 12.03.2021 повідомило, що в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, стосовно виплати компенсації у листі нічого не було вказано взагалі. Позивач вважає, що така позиція відповідача суперечить нормам діючого законодавства.

Крім того, позивач просить суд врахувати, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за речове майно в сумі 17541,33 грн. Вказані виплати фактично були проведені лише 24.03.2021. Позивач вважає, що своєчасно не виплативши йому при звільненні з військової служби всі суми, передбачені законодавством, відповідачем порушено його конституційні права на соціальній захист, а тому просить також стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати компенсації за речове майно.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив, у якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні. Так, щодо стягнення грошової компенсації додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, за період з 2017 по 2020 роки у сумі 10 370,25 грн. відповідач зазначив, що позивач протягом вказаного періоду обіймав посаду стрільця. Але для отримання права на додаткову щорічну відпустку відповідно до ч.4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а відповідно і грошову компенсацію за невикористані дні такої відпустки згідно п. 14 ст. 10-1 цього Закону необхідно перебувати на посаді, виконання обов`язків військової служби за якою пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Лише наявність вищевказаних обставин і перебування на відповідній посаді, у сукупності, дає право на щорічну додаткову відпустку.

Крім цього, відповідач звертає увагу суду на те, що визначення фактичного часу перебування на військовій посаді, виконання обов`язків військової служби з якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я є дискреційними повноваженнями Військової частини 3022 Національної гвардії України.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме - невиплаті компенсації за речове майно за період із 12.11.2020 по день фактичного розрахунку 24.03.2021 відповідач зазначив, що на спірні правовідносини не поширюються норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому у відповідача відсутні обов`язки відшкодовувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Також, 21.04.2021 відповідачем до суду подано лист про надання документів про виплату коштів у справі №480/2252/21, в якому відповідач просить закрити провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача з Військової частини 3022 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, у зв`язку з виплатою позивачу вказаної компенсації.

Разом з цим суд зазначає, що як вже зазначено вище, 29.03.2021 позивачем до суду подано уточнену позовну заяву, в позовних вимогах якої відсутня вимога позивача про стягнення з Військової частини 3022 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17 541 гривня 33 копійки.

Ухвалою суду від 02.04.2021 вказана уточнена позовна заява прийнята судом до розгляду.

Враховуючи зазначене суд не вбачає підстав для розгляду клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 17 541,33 грн., оскільки дана вимога позивачем наразі не заявлена, відповідно вже не є предметом розгляду у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що в період з 13.11.2017 по 12.11.2020 позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3022 на посаді - стрілець 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону (а.с.33).

Наказом командира військової частини 3022 Національної гвардії України № 230 від 12.11.2020 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 12.11.2020 (а.с.9).

11.11.2020 позивач звернувся до військової частини 3022 Національної гвардії України з рапортом, в якому просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (а.с.10).

Виплата грошової компенсації вартості не отриманого речового майна в сумі 17541,33 грн. була здійснена відповідачем 24.03.2021, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» (а.с.21) та копією платіжного доручення №476 від 23.03.2021 (а.с.32).

У березні 2021 року позивач звернувся із заявою до військової частини 3022 Національної гвардії України, в якій просив вирішити питання щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовцям за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Листом № 2/22/7-476 від 12.03.2021 відповідач повідомив, що у зв`язку з настанням особливого періоду надання щорічних додаткових відпусток в кількості 8 днів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (зі змінами) було призупинено. Всього позивачем не було використано 22 дні додаткової відпустки (а.с.13).

Вирішуючи спір по суті вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).

Щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2020 роки у сумі 10 370,25 грн., суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.

Додаток 3 до вказаної постанови містить перелік посад військовослужбовців, які здійснюють охорону державних підприємств "Горлівський хімічний завод", "Павлоградський хімічний завод", Шосткинського казенного заводу "Зірка" та Шосткинського казенного заводу "Імпульс", Донецького казенного заводу хімічних виробів, Рубіжанського казенного хімічного заводу "Зоря".

Так, відповідно до п. 99 додатку 3 стрілець має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 8 календарних днів.

Як встановлено судом, позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3022 Національної гвардії України, в тому числі займав посаду - стрілець.

Таким чином, позивач, будучи військовослужбовцем військової частини 3022, займаючи посаду, визначену постановою № 702 під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2017 по 2020 рік.

При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Як зазначає позивач, щорічна додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я не надавалась йому з 2017 року по 2020 рік.

Суд зазначає, що право нараховувати та визначати кількість днів належить відповідачу, на час розгляду справи відповідачем заперечувалося право отримання позивачем грошової компенсації спірної додаткової відпустки.

З огляду на встановлені судом обставини, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, та зобов`язати Військову частину 3022 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 2017 по 2020 рік пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Враховуючи зазначене суд відмовляє позивачу в частині стягнення з Військової частини № 3022 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2020 роки у сумі 10 370,25 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з Військової частини 3022 Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме невиплаті компенсації за речове майно за період із 12.11.2020 по день фактичного розрахунку 24.03.2021 в розмірі 45629 грн. 76 коп., суд зазначає наступне.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст. ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19.

При цьому, суд враховує, що як частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України, так і частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Конституційним Судом України у рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №8-рп/2013 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Тобто право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (п.2.1).

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, відповідно до п.2 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Військової частини 3022 Національної гвардії України №40, середній заробіток позивача складає 9574,29 грн. (а.с.11).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 313,91 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивача виключено зі списків особового складу з 12.11.2020. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 13.11.2020.

Виплата компенсації за речове майно здійснена 24.03.2021, а отже день виплати позивачу даної компенсації не входять в розрахунок кількості днів за несвоєчасний розрахунок при звільнені.

Тобто, кількість робочих днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2020 по 23.03.2021 складає 89 робочих дня.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 27937,99 грн. (313,91грн. х 89 робочих днів).

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 зазначає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

Суд, враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також постанови Верховного Суду від 16.07.2020 по справі №812/1259/17 адміністративне провадження №К/9901/35854/18, від 04.09.2020 по справі № 260/348/19 адміністративне провадження №К/9901/26609/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, зазначає, що необхідно врахувати в даному випадку істотність суми заборгованості (17541,33 грн.) у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку (27937,99 грн.).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (27937,99 грн.), як і сума яку просить стягнути позивача (45629,76 грн.) значно перевищує суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (17541,33 грн.), суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі, що не перевищує 100% середньомісячного грошового забезпечення позивача, а саме 9574,29 грн.

Крім того, враховуючи ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України та з огляду на висновки суду про часткове задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 311,46 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3022 Національної гвардії України про стягнення грошової компенсації та середнього заробітку - задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину 3022 Національної гвардії України (Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період 2017 по 2020 рік пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 із врахуванням висновків суду по даній справі.

Стягнути з Військової частини 3022 Національної гвардії України (Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невчасної виплати компенсації за речове майно, в сумі 9574 (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) грн. 29 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3022 Національної гвардії України (Садовий бульвар, 73, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 08803595) судовий збір в сумі 311 (триста одинадцять) грн. 46 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець