Рішення № 100713931, 29.10.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2021 року м. Рівне №460/4503/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дудар О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доОлександрійської сільської ради про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - відповідач) про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач просить суд:

- скасувати рішення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 25.01.2021 в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 0,1475га в селі Олександрія Рівненського району Рівненської області;

- зобов`язати розглянути клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення земельної ділянки в межах та/або поза межами села Олександрія Рівненського району Рівненської області для ведення особистого селянського господарства та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 0,1475га в селі Олександрія Рівненського району Рівненської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача, оскільки відповідачем не зазначено чітких підстав для відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 05.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

17.06.2021 відповідачем (у встановлений судом строк) подано до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки за результатами поіменного голосування рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1485 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Олександрійської сільської ради гр. ОСОБА_1 не прийнято (а.а.с.32-44).

25.06.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій спростовано аргументи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву (а.а.с.45-47).

Вивчивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

16.01.2021 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Олександрійської сільської ради, в порядку ст.118 Земельного кодексу України, із клопотанням, в якому просив:

- забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності, шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами с.Олександрія, Рівненської області (згідно графічних матеріалів доданих до даного клопотання) для ведення особистого селянського господарства - орієнтовним розміром 0,1475 га;

- надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами с.Олександрія Рівненської області для ведення особистого селянського господарства - орієнтовним розміром 0,1475 га (картографічні матеріали якої долучено до даного клопотання);

- розглянути вищенаведені питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об`єктивного та обґрунтованого рішення;

- повідомити у встановленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.

До клопотання представником позивача додано: копію нотаріальної довіреності на представлення інтересів; копію паспорта та ідентифікаційного номера представника за довіреністю; копію паспорту громадянина України; графічні матеріали з бажаним розташуванням земельної ділянки (а.а.с.14-18, 35-40).

Листом від 29.01.2021 №18 Олександрійська сільська рада повідомила позивачу, що рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с.Олександрія на території Олександрійської сільської ради за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області не прийнято, оскільки пропозиція надати дозвіл на відведення земельної ділянки (підтримати проект рішення про надання дозволу) не набрала більше половини голосів загального складу депутатів сільської ради відповідно до п.2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (а.а.с.13, 41).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

У силу вимог ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктами "а", "б", "в" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п."а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 Земельного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За приписами ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з ч.8 ст.118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) розроблення проекту землеустрою та його погодження, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, та прийняття зазначеним органом рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову в переданні земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Крім того, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України.

Зазначену правову позицію сформульовано в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.

Суд зазначає, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання.

Отже, відповідно до чинного законодавства України рішення за результатами розгляду заяви позивача від 16.01.2021 відповідач повинен був прийняти на пленарному засіданні не пізніше 18.02.2021, шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.

У ході розгляду справи судом встановлено, що 25.01.2021 відбулося засідання V сесії VІІІ скликання Олександрійської сільської ради, на якому було розглянуто клопотання ОСОБА_2. в інтересах ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1485 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Олександрійської сільської ради.

Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи протоколом засідання (а.а.с.42,44).

Згідно із зазначеним протоколом, за результатами слухання питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 депутати, які взяли участь у голосуванні проголосували: за - 0, проти - 0, утримались - 17, не голосували - 0.

Отже, за результатами розгляду заяви представника позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 16.01.2021, Олександрійською сільською радою у місячний строк вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови прийнято не було.

Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення, яке він повинен був ухвалити згідно із законом.

При цьому, лист Олександрійської сільської ради від 29.01.2021 №18, яким повідомлено позивачу, що рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с.Олександрія на території Олександрійської сільської ради за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області не прийнято, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Висновки аналогічного характеру викладені у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №815/6094/17, від 19.12.2019 у справі №806/777/17 та №806/3098/17, від 24.12.2019 у справі №823/59/17, від 03.04.2020 у справі №120/4542/18-а, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при розгляді заяви позивача від 16.01.2021, порушив вимоги земельного законодавства, яке регулює вказані правовідносини, оскільки не вирішив у встановлений законом місячний строк заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом надання такого дозволу або мотивованої відмови у його наданні.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Олександрійської сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви від 16.01.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1475 га.

Поряд з цим, позовна вимога про скасування рішення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 25.01.2021 в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 0,1475га в селі Олександрія Рівненського району Рівненської області до задоволення не підлягає, оскільки у ході розгляду справи судом встановлено відсутність такого рішення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст.2 КАС України, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, які прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 06.03.2019 у справі №200/11311/18-а, від 16.05.2019 у справі №818/600/17.

При цьому, дискреційні повноваження не є необмеженими, чи абсолютними, та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 817/498/17.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

Верховним Судом зазначено, що в такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Поряд з цим, в межах спірних правовідносин клопотання позивача розглянуто не було, рішення не прийнято.

Отже, в даному випадку, зобов`язання Олександрійської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1475 га для ведення особистого селянського господарства, є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, та не є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки такий звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач не розглянув таку заяву по суті не прийняв жодного рішення.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Водночас, враховуючи, що відповідно до п.34 ч.1 ст. 26, ч.1, 2 ст.59 Закону України №280/97-ВР, заяву позивача відповідач має розглянути на пленарному засіданні, суд вважає, що належним способом порушеного права позивача є зобов`язання Олександрійської сільської ради розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_2. в інтересах ОСОБА_1 від 16.01.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,1475 га, з прийняттям мотивованого рішення відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановленні під час розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 454,00грн, сплачений згідно з квитанцією №60778 від 20.04.2021 (а.с.12).

Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають сплаті в порядку компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини 6, 7 статті 134 КАС України передбачають, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, визначаючи суму, що належать до відшкодування позивачу, суд застосовує критерій реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення її дійсності та необхідності), а також критерій розумності розміру цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Саме ці критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію судових витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine) від 23 січня 2014 року (заява №19336/04) Європейський суд зазначив: "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999).

Підстави та порядок укладення договору про надання правової допомоги, а також порядок обчислення гонорару врегульовано розділом ІV Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VІ (далі - Закон №5076-VІ).

Зокрема, ст.30 Закону №5076-VІ передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених норм КАС України та Закону №5076-VІ дозволяє дійти висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу стягуються на користь позивача за умови їх підтвердження:

1) договором про надання правової допомоги;

2) документами щодо фактичного надання такої допомоги з документальним описом послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом;

3) документами, що підтверджують оплату наданих адвокатом послуг.

Судом встановлено, що правову допомогу позивачу у цій справі надавав адвокат Казачук Іван Володимирович згідно з ордером від 26.04.2021 серії АА №1099520, виданим Адвокатським об`єднанням "Казачук та партнери" (а.с.25).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 28.04.2020 №28-04/20-4-ЗД-1/20 (а.а.с.19-22), копію додаткової угоди №1 від 20.04.2021 до Договору про надання правової допомоги від 28.04.2020 №28-04/20-4-ЗД-1/20 з детальним описом виконаних робіт та понесених за них витрат (а.с.23), дублікат квитанції №0.0.2097930590.1 від 20.04.2021 на суму 5000,00грн (а.с.24), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Казачука Івана Володимировича серії РН №1640 від 21.05.2019 (а.с.26)

Загальна сума гонорару адвоката згідно з додатковою угодою №1 від 20.04.2021 до Договору про надання правової допомоги від 28.04.2020 №28-04/20-4-ЗД-1/20 складає 5000,00грн.

20.04.2021 ОСОБА_1 здійснено оплату Адвокатському об`єднанню "Казачук та партнери" гонорару в сумі 5000,00грн, що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.2097930590.1 від 20.04.2021 (а.с.24).

Таким чином, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Казачуком Іваном Володимировичем, підтверджуються належними і допустимим доказами.

Як зазначено в абз.268 Рішення Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" (заява №19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" [ВП], заява N34884/97, п.30, ECHR 1999-V)".

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та наданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката, які є співмірними з наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 28.04.2020 №28-04/20-4-ЗД-1/20.

Отже, суд стягує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Олександрійської сільської ради про скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Олександрійської сільської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 від 16.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1475 га для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Олександрійську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 від 16.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1475 га для ведення особистого селянського господарства та прийняти відповідне рішення у спосіб, встановлений ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійської сільської ради судовий збір у сумі 454,00грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністратив-ного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Олександрійська сільська рада (вул.Свято-Преображенська, буд.66, с.Олександрія, Рівненський район, Рівненська область, 35320, ідентифікаційний код юридичної особи 04387119).

Рішення складено 29 жовтня 2021 року.

Суддя О.М. Дудар